ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 730/902/21

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Статтею 94 КПК визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК.

Однак стороною обвинувачення в порушення ст. 92 КПК не надано достатніх та допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували, що саме через дії або бездіяльність ОСОБА_7 було завдано істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків, завданих державі, в особі ДП «Борзнарайагролісгосп», на суму 1 751 138, 41 грн.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було висунуте обвинувачення, місцевий суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів та дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. Пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, не є конкретним за змістом та по суті зводиться до порушення його загальних обов`язків лісника, визначених посадовою інструкцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 КК службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, при цьому ч. 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Передбачений ч. 1 ст. 367 КК склад злочину, як і будь-який інший, містить обов`язкові елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єктивна сторона, суб`єкт.

Об`єктивна сторона службової недбалості включає в себе наявність наступних складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК); 3) причинний зв`язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.

Службова недбалість належить до злочинів з матеріальним складом, який визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 1 ст. 367 КК), чи тяжких наслідків, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 2 ст. 367 КК).

Системний аналіз положень ст. 367 КК дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Службова недбалість - це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності. Отже, з суб`єктивної сторони цей злочин характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов`язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю складу вищезазначеного злочину в його діях.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги щодо безпідставності виправдання ОСОБА_8 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Однак, які істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в апеляційній скарзі прокурор не вказав.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів мотиви ухваленого рішення, і яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Зі змісту положеньч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

На думку колегії суддів Верховного Суду, обґрунтованими є висновки апеляційного суду, що виправданий ОСОБА_7 згідно з договором про повну матеріальну відповідальність від 21 листопада 2016 року (далі - договір про повну матеріальну відповідальність) прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому ДП «Борзнарайлісгосп» матеріальних цінностей без зазначення яких саме. Відповідно до посадової інструкції лісника, затвердженої директором ДП «Борзнарайлісгосп» від 22 січня 2002 року (далі - посадова інструкція), з якою ОСОБА_7 був ознайомлений 21 листопада 2016 року, на лісника покладені завдання та обов`язки щодо охорони та захисту лісу, дорученого йому майна в обході, перевірки дотримання правил техніки безпеки, протипожежної безпеки, правил і документів на лісосічних роботах, при проведенні лісогосподарських заходів, та інше, лісник несе відповідальність за несвоєчасне виявлення і попередження лісних порубів, за збереження виданого паспорту обходу і всього майна в обході. Виправданий ОСОБА_7 згідно з ч. 3 ст. 18 та п. 1 примітки до ст. 364 КК дійсно був службовою особою, проте наділений був лише адміністративно-господарськими функціями.

При цьому апеляційний дійшов обґрунтованих висновків про те, що:

- розділи «Загальні положення» та «Службові обов`язки» посадової інструкції включають лише загальні повноваження лісника щодо охорони й захисту лісу, без конкретизації заходів щодо виконання зазначених функцій, без прив`язки до часових періодів їх виконання та до території, закріпленої за лісником. Посадовою інструкцією лісника не передбачено у який спосіб, яку кількість території та за який проміжок часу він повинен обійти та перевірити ввірені йому лісові ділянки (обходи) на предмет виявлення порушень в охороні та захисті лісу, тому ОСОБА_7 не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них;

- матеріали кримінального провадження не містять акту приймання - передачі (ревізії) лісових насаджень обходу № 10, а також відомостей про покладення на виправданого ОСОБА_7 обов`язків щодо охорони і захисту лісу саме в обході №10;

- відсутність вказаних доказів узгоджується з даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 08 вересня 2021 року про відсутність у ДП «Борзнарайагролісгосп» наказів про призначення відповідальних осіб за обход №10 та акту прийому-передачі обходу №10 ліснику ОСОБА_7 , та показаннями свідка ОСОБА_9 про незадовільний стан ведення на підприємстві документації по лісовому господарству;

- договір про повну матеріальну відповідальність не містить інформації про те, які конкретно матеріальні цінності були передані виправданому ОСОБА_7 та за забезпечення збереження яких він має нести відповідальність.

Враховуючи наведене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про те, що жоден із доказів, наданих стороною обвинувачення, не спростував доводів сторони захисту щодо відсутності у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, а також те, що викладені в обвинуваченні обставини настання тяжких наслідків виникли саме від неналежного виконання останнім своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, та залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без змін, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд