ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 805/1095/17-а

Публічне акціонерне товариство «Маріупольський графітовий комбінат» (далі - Товариство, позивач, платник) звернувся до суду з позовом до Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги не предмет спору на стороні відповідача - Орджонікідзевського відділення Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Донецькій області (далі - третя особа, ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0003061200, №0003071200.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що Товариство у відповідності до приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII) є звільненим від сплати штрафу за несвоєчасну сплату земельного податку за користування земельними ділянками, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, у задоволені позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач мав право на пільгу з плати за землю, як платник що знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, водночас нею не скористався, оскільки самостійно подав до податкового органу декларації за повною ставкою податку за спірний період часу та не надав контролюючому органу сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про залишення судами поза увагою, що позивач відповідно до приписів Закону №1669-VII є звільненим від сплати штрафу за несвоєчасну сплату земельного податку за користування земельними ділянками.

Відповідач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.07.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.07.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, закінчив проведення підготовчих дій та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 04.07.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб за березень - грудень 2015 року, січень - березень 2016 року, за результатами якої складено акт від 18.08.2016 №775/05-83-12-12-1/05394618 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо несвоєчасної сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання з земельного податку з юридичних осіб за березень 2015 року з затримкою на 31 та 52 календарних днів, за квітень 2015 року з затримкою на 24 та 31 календарних днів, за травень 2015 року з затримкою на 13 та 30 календарних днів, за червень 2015 року з затримкою на 18 календарних дня, за липень 2015 року з затримкою на 9 календарних дня, за серпень 2015 року з затримкою на 29 календарних дня, за вересень 2015 року з затримкою на 3 та 11 календарних днів, за жовтень 2015 року з затримкою на 3 календарних дня, за листопад 2015 року з затримкою на 85 календарних дня, за грудень 2015 року з затримкою на 54 та 72 календарних дня, за січень 2016 року з затримкою на 41 та 42 календарних дня, за лютий 2016 року з затримкою на 13 та 29 календарних дня, за березень 2016 року з затримкою на 12 календарних днів.

На суму несвоєчасно погашених податкових зобов`язань з плати за землю в автоматизованому режимі нараховано штраф відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016: №0003061200, яким зобов`язано сплатити штраф за несвоєчасну сплату земельного податку у розмірі 17091,17 грн; №0003071200, яким зобов`язано сплатити штраф за несвоєчасну сплату земельного податку у розмірі 32304,86 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, прийняті контролюючим органом податкові повідомлення рішення залишені без змін рішенням Головного управління Держаної фіскальної служби України від 16.01.2017 №858/6/99-99-11-08-01-25.

Несвоєчасність сплати податкових зобов`язань з земельного податку з юридичних осіб за період з березня по грудень 2015 року та з січня по березень 2016 року не є спірним у даній справі, спірним питанням у даній справи є правомірність застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 126 ПК України з огляду на приписи статті 6 Закону №1669-VII.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, в силу вимог пункту 46.1 статті ПК України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII, який набув чинності 15.10.2014 та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до статті 6 Закону №1669-VII (у редакції, яка діяла до 08.06.2016) під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками.

За змістом статті 1 вказаного Закону встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р, від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» були затверджені Переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких внесено м. Маріуполь.

Верховний Суд приходить до висновку, що оскільки Закон № 1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах, тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України.

Поруч з цим, згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 1669-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Положення цього Закону підлягають застосуванню у межах спірних відносин виходячи із положень податкового принципу презумпції правомірності рішень платника податку закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України та пункту 56.21 статті 56 цього кодексу.

Відтак, платники земельного податку, які перебувають на обліку у фіскальних органах та знаходилися на територіях, визначених переліком населених пунктів, де проводилася антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються від своїх обов`язків, зокрема, від сплати земельного податку з 14.04.2014.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про належність Товариства до таких платників, водночас вважає неправильним висновок щодо правомірності застосування до такого платника штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку з огляду на наступне.

Верховний Суд визнає, що ПК України та Закон №1669 по різному регулюють питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов`язку позивача зі сплати земельного податку.

Суд визнає, що на час перевірки, за періоди збільшення податковим органом грошового зобов`язання, позивач знаходився на території здійснення антитерористичної операції, що підтверджується законодавчо встановленими положеннями, оцінка спірних взаємовідносин має здійснюватися з урахуванням комплексного правового регулювання, як положеннями ПК України, так і нормами Закону №1669.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону №1669 закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Положення цього Закону підлягають застосуванню у межах спірних відносин виходячи із положень податкового принципу презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України та пункту 56.21 статті 56 цього Кодексу.

У межах спірних правовідносин має місце скасування на період проведення антитерористичної операції обов`язку сплати земельного податку за користування земельними ділянками.

Статтею 6 Закону №1669, яка має пряму дію, не вимагається додаткового отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин. Дійсно сертифікат Торгово-промислової палати України є доказом, підтверджуючим причини та настання обставин, які не залежали від учасника подій.

Водночас, у даній справі, в силу вимог статті 6 Закону № 1669-VII та Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого внесено м. Маріуполь, дані обставини не потребують такого підтвердження.

Згідно з положеннями Закону № 1669-VII достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати земельного податку за користування земельними ділянками конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.

Сертифікат Торгово-промислової палати України із засвідченням форс-мажорних обставин мав значення до затвердження Переліків, після чого ці обставини стали загальновідомими.

Системний аналіз наведених правових норм доводить, що відповідно до положень Закону №1669 достатньою підставою для звільнення платника від сплати за користування земельними ділянками стосовно конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції за період з 14.04.2014 по 07.06.2016, тому позивач в силу положень статті 6 Закону №1669 протягом зазначеного часу звільнено від сплати земельного податку за землю у місті Маріуполі Донецької області.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх помилковими, та спростованими доводами касаційної скарги, відтак наявні законні підстави для задоволення позову.

За таких обставин, висновки судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд -