ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/6019/21

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила скасувати постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25 травня 2010 року Голосіївським районним судом міста Києва на виконання заочного рішення цього суду від 13 квітня 2010 року у справі № 2-1383, яким було стягнуто солідарно з неї, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Тринадцята зарплатня» (далі - КС «Тринадцята зарплатня») заборгованість в сумі 2 585 668,75 грн.

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що з Єдиного реєстру боржників їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 63794659, а 19 лютого 2021 року вона ознайомилася з цим виконавчим провадженням та отримала оскаржувану постанову державного виконавця.

При винесенні вказаної постанови державний виконавець не звернув уваги на те, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив у 2016 році. Це підтверджується ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року у справі № 752/13825/16-ц, якою було відмовлено в задоволенні заяви КС «Тринадцята зарплатня» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Крім того, на підставі зазначеного виконавчого листа 23 січня 2015 року було відкрито виконавче провадження № 46192840, а постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження»

(далі - Закон № 606-XIV). Постановою начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2017 року було скасовано постанову державного виконавця від 30 листопада 2015 року. Однак постановою виконуючого обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 02 листопада 2018 року визнано неправомірними дії начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30 листопада 2015 року та державного виконавця щодо скасування процесуальних документів та вчинення дій по виконавчому провадженню № 46192840.

При зверненні у 2020 році із заявою про відкриття виконавчого провадження в обґрунтування дотримання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувач посилався на постанову про повернення виконавчого документа від 16 листопада 2018 року, однак ця постанова була скасована постановою начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2018 року у зв`язку з помилкою державного виконавця.

Отже, станом на 16 листопада 2018 року виконавчий лист перебував на виконанні без правових підстав, так як останньою чинною постановою в даному виконавчому провадженні є постанова від 30 листопада 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Таким чином, оскаржуваною постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження зі спливом більш ніж чотирьох років після останнього повернення виконавчого документа стягувачу.

Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року замінено заінтересовану особу КС «Тринадцята зарплатня» на її правонаступника - ОСОБА_2 .

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року у складі судді Машкевич К. В. скаргу задоволено.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскаржувана постанова державного виконавця від 11 грудня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63794659 прийнята з порушенням частин першої, другої статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), так як після повернення виконавчого документа стягувачу постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року, на час звернення стягувача до органів виконавчої служби 25 листопада 2020 року минув визначений законом трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа. При цьому дії начальника відділу та державного виконавця у 2018 році, визнані незаконними виконуючим обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, та подальша постанова державного виконавця про скасування процесуальної дії від 16 листопада 2018 року щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року не впливають на законність та чинність постанови державного виконавця від 30 листопада 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу, а також на пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. У скарзі ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження вона отримала 19 лютого 2021 року у приміщенні органу виконавчої служби, і це не спростовано матеріалами справи, а також стягувачем. Ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження та з`ясувати підстави відкриття виконавчого провадження раніше вона не могла, так як при зверненні 03 лютого 2021 року державний виконавець перебував на лікарняному, а видати їй постанову не було можливості у зв`язку з тим, що у відділі не працювала база. Тому, подавши скаргу 01 березня 2021 року, ОСОБА_1 не пропустила десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що встановивши, що

16 листопада 2018 року виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було виправлено стан виконавчої дії/виконавчого провадження і скасовано виконавчу дію від 16 листопада 2018 року щодо скасування постанови, а не постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про втрату чинності вказаної постанови державного виконавця від 16 листопада 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу та, відповідно, про чинність постанови державного виконавця від 30 листопада 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з чим, на думку судів, трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання стягувачем був пропущений. В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_2 посилався на те, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання переривалися, 16 листопада 2017 року виконавче провадження було поновлене та державним виконавцем вчинялися виконавчі дії щодо реалізації майна боржника на електронних торгах.

Залишаючи без змін ухвалу місцевого суду, апеляційний суд не звернув увагу на те, що як постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року, так і постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, та не врахував вищенаведених положень частини п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII, не з`ясував, чи закінчився (якщо так, то з якого саме часу) строк дії відповідної заборони, а також не дав правової оцінки доводам стягувача про те, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання переривалися.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги

ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що як постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року, так і постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, та не врахував положень частини п`ятої статті 12 Закону «Про виконавче провадження», а також не звернув уваги на те, що в 2017 році постановою Головного управління Національної поліції у м. Києві Шевченківського управління поліції від 14 квітня 2017 року було скасовано арешт накладений на земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що належить боржнику.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що стягувач звернувся в строки визначені законом до Бучанського відділу державної виконавчої служби для відкриття виконавчого провадження, яке й було відкрито 11 грудня 2010 року за № 63794659, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови немає.

До Верховного Суду 21 квітня 2023 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що 16 листопада 2018 року виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було виправлено стан виконавчої дії/виконавчого провадження і скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про переривання строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання поверненням 16 листопада 2018 року виконавчого документу стягувачу. У даному випадку строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання повинен обчислюватись з моменту винесення останньої постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме з 30 листопада 2015 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року у справі № 2-1383 було задоволено позов КС «Тринадцята зарплатня» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь КС «Тринадцята зарплатня» заборгованість в сумі 2 585 668,75 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2012 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року було задоволено заяву КС «Тринадцята зарплатня» про видачу дублікатів виконавчих листів у справі № 2-1383.

07 грудня 2012 року стягувач отримав дублікати виконавчих листів.

23 січня 2015 року державним виконавцем Бучанського міського відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № 46192840 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1383, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року.

Постановою державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби від 30 листопада 2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

За скаргою КС «Тринадцята зарплатня» постановою начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 16 листопада 2017 року було скасовано постанову державного виконавця від 30 листопада 2015 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року було відмовлено в задоволенні заяви КС «Тринадцята зарплатня» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року апеляційну скаргу КС «Тринадцята зарплатня» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року визнано неподанню та повернуто.

16 листопада 2017 року державним виконавцем винесено постанову про скасування процесуального документа - постанови про повернення виконавчого документа від 30 листопада 2015 року.

Постановою виконуючого обов`язки начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області від 02 листопада 2018 року визнано неправомірними дії начальника Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа від 30 листопада 2015 року та державного виконавця щодо скасування процесуальних документів.

Постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII України у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. В цей же день вказана постанова державного виконавця була скасована виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Після цього також 16 листопада 2018 року виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було виправлено стан виконавчої дії/виконавчого провадження і скасовано виконавчу дію від 16 листопада 2018 року щодо скасування процесуального документа, а саме постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 листопада 2018 року, винесену державним виконавцем.

Постановою старшого державного виконавця Бучанського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка В. В. від 11 грудня 2020 року було відкрито виконавче провадження № 63794659 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1383, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на момент видачі виконавчого листа № 2-1383 та першого пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 37 Закону № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Судами також встановлено, що на час набрання чинності Законом № 1404-VIII строк пред`явлення виконавчого листа № 2-1383, виданого на виконання заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2010 року, не сплив, а тому цей виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання протягом трьох років відповідно до пункту 5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Суд апеляційної інстанції врахував, що як постановою державного виконавця від 30 листопада 2015 року, так і постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а тому дійшов правильного висновкупро переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання останнім поверненням 16 листопада 2018 року виконавчого документа стягувачу.

Отже, звернувшись повторно до виконавчої служби із виконавчим листом

№ 2-1383 у 2020 році, стягувач не пропустив трирічний строк для пред`явлення цього виконавчого документа до виконання.

2018 року, виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було виправлено стан виконавчої дії/виконавчого провадження і скасовано виконавчу дію від 16 листопада 2018 року щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа до виконання, отже постанова про повернення виконавчого листа стягувачу від 16 листопада 2018 року є чинною, а тому саме з моменту його повернення починає перебіг строк на пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Також суд врахував, що у 2017 році постановою Головного управління Національної поліції у м. Києві Шевченківського управління поліції від 14 квітня 2017 року було скасовано арешт накладений на земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, житловий будинок, з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що належить боржнику. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що стягувач звернувся в строки визначені законом до Бучанського відділу державної виконавчої служби для відкриття виконавчого провадження, яке й було відкрито 11 грудня 2020 року за

№ 63794659.

Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2023 року, у зв`язку із якими скасовано постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року (частина п`ята статті 411 ЦПК України).

Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 липня 2022 року у справі № 752/5536/21, є помилковими, оскільки у цих справах судами встановлені інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними. Так, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що скасуванням виконуючим обов`язки начальника Бучанського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області виконавчої дії від 16 листопада 2018 року щодо скасування постанови про повернення виконавчого документа до виконання, є чинною постанова про повернення виконавчого листа стягувачу від 16 листопада 2018 року, а тому саме з цього часу почався перебіг строку для його пред`явлення, однак у справі

№ 752/5536/21 такі обставини судами не установлювалися, тобто питання про переривання строку не вирішувалося.

Крім того, у справі, яка переглядається, судом касаційної інстанції було скасовано судове рішення апеляційної інстанції у зв`язку із нез`ясуванням судом питання щодо переривання строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і суд апеляційної інстанції врахував такі висновки, які є обов`язковими при новому розгляді. У справі № 752/5536/21 судом касаційної інстанції не скасовувались судові рішення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду