ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 697/210/19-ц

1. Описова частина

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати недійсними та скасувати рішення Канівської міської ради від 01 березня 2018 року № 10-65, рішення Виконавчого комітету Канівської міської ради від 25 травня 2016 року № 215 про затвердження протоколу комісії по вирішенню земельних спорів від 06 травня 2016 року № 102, яким в свою чергу, був затверджений акт виїзного засідання представників комісії по вирішенню земельних спорів щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 від 11 квітня 2016 року; встановити (відновити) межу між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на підставі наявної документації, фактичного користування та висновків судової будівельно-технічної експертизи та у відповідності до норм чинного законодавства України та ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» і ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником будинковолодіння АДРЕСА_2 та, відповідно, суміжним землекористувачем.

Згідно з інформацією з технічного паспорта на житловий будинок відстань від належного йому сараю (літ. Б) з погребом (літ. В) до межі з будинковолодінням АДРЕСА_2 становить більше двох метрів.

Після того як ОСОБА_2 почав претендувати на частину належної йому земельної ділянки та самовільно встановив межу між їх присадибними ділянками по стіні належного йому сараю (літ. Б), що грубо порушує правила добросусідства, між ним та ОСОБА_2 виник спір.

З метою вирішення цього межового спору позивач неодноразово звертався до Канівської міської ради з відповідними письмовими заявами та звернувся за отриманням правової допомоги до адвоката.

У процесі підготовки документів з`ясувалося, що на підставі рішення Канівської міської ради від 01 березня 2018 року № 10-65 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 7110300000:02:001:0586, на АДРЕСА_2 , з приводу якої існує спір.

Оскільки ОСОБА_2 без погодження з ним меж приватизував земельну ділянку, одна з належних йому надвірних споруд розташована безпосередньо на межі земельних ділянок, що є недопустимим. При цьому він позбавлений доступу до належних йому господарських будівель і можливості не лише їх обслуговувати, а й користуватися ними.

Позивач вважає, що безоплатне передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 шляхом приватизації могла проводитися лише на підставі розробленого та погодженого відповідно до законодавства проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Оспорювані рішення, на підставі яких ОСОБА_2 приватизував суміжну земельну ділянку, призводять до порушення прав позивача. Вони прийняті всупереч нормам законодавства України, оскільки процедура приватизації земельної ділянки була проведена з грубим порушенням норм законодавства України, а тому вони мають бути визнані недійсними з одночасним вирішенням межового спору, який виник між суміжними землекористувачами.

У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Канівський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 27 жовтня 2022 року в задоволені позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що прийнятим рішенням від 01 березня 2018 року порушуються його права як суміжного землекористувача. Водночас суд дійшов висновку, що рішення Виконавчого комітету Канівської міської ради від 25 травня 2016 року є ненормативним актом, який вичерпав свою дію, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про встановлення (відновлення) межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , суд виходив з того, що оскільки права позивача не порушено рішеннями органу місцевого самоврядування, а встановлення (відновлення) межі є похідною вимогою, тому вона також не підлягає задоволенню.

Черкаський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року скасувати і направити справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказував необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 та застосованого в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що земельна ділянка знаходиться під домоволодінням на АДРЕСА_1 , яке належить позивачу на праві власності, а тому він є користувачем цієї земельної ділянки. Суди дійшли безпідставних висновків про те, що оспорюваними рішеннями не порушуються права позивача, оскільки він як власник домоволодіння позбавлений можливості виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку під цим домоволодінням з дотриманням державних будівельних норм щодо відстані господарських будівель (сараїв) до межі земельної ділянки, яка передана у власність ОСОБА_2 . Також скарга містить доводи про те, що апеляційний суд застосував висновок Верховного Суду, зроблений за інших правовідносин, які не є подібними до спірних, а тому є підстави для відступу від такого висновку.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 25 жовтня 1971 року, посвідченим нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1411, та свідоцтвом № НОМЕР_1 про право особистої власності на житловий будинок від 28 квітня 1990 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3658.

З технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 відомо, що домоволодіння складається з: житлового будинку літ. А-1; житлового будинку літ. А-2; сараю літ. Б; убиральні літ. Г.

Згідно з планом площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить: під будівлями - 195 кв. м, під двором - 496 кв. м.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 15 липня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Канівської районної державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-916, ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , що також підтверджується технічним паспортом на житловий будинок.

Згідно з планом площа земельної ділянки на АДРЕСА_2 становить: під будівлями - 796 кв. м, фактичне користування - 1 347 кв. м.

Рішенням Канівської міської ради від 01 грудня 2015 року № 1-19 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) для передання у власність за рахунок земель Канівської міської ради.

У протоколі засідання комісії Канівської міської ради від 12 січня 2016 року по вирішенню земельних спорів зазначено, що для вирішення земельного спору між сусідами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно встановити межу та межові знаки між суміжними земельними ділянками відповідно до фактичного користування, враховуючи наявні на них будинки і надвірні споруди. Після цього рекомендовано ОСОБА_2 погодити акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 для подальшої її приватизації.

Протоколом від 29 лютого 2016 року виїзного засідання комісії Канівської міської ради по вирішенню земельних спорів доручено Канівському міськрайонному виробничому відділу ЧРФ ЦДЗК провести заміри меж суміжних земельних ділянок, встановити межу та межові знаки між суміжними земельними ділянками відповідно до фактичного користування, враховуючи наявні на них будинки і надвірні споруди, після цього рекомендовано ОСОБА_2 погодити акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 для подальшої її приватизації ОСОБА_1 .

Рішенням Канівської міської ради від 24 березня 2016 року № 2-116 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 7110300000:02:001:0586, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для передання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за рахунок земель Канівської міської ради.

З акта від 11 квітня 2016 року виїзного засідання комісії Канівської міської ради по вирішенню земельних спорів щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 відомо, що у зв`язку з непогодженням суміжними землекористувачами зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, вирішено встановити межу та межові знаки між суміжними земельними ділянками відповідно до фактичного користування, враховуючи наявні на них будинки і надвірні споруди. Межовий знак з боку вулиці встановити по закінченню бетонного фундаменту господарської споруди. Межу земельної ділянки встановити від закінчення бетонного фундаменту господарської споруди (з боку вулиці) до існуючого металевого стовпця, який розташований поряд з господарською спорудою, стіни якої потиньковані глиною.

Рішенням Виконавчого комітету Канівської міської ради від 25 травня 2016 року № 215 затверджено протокол засідання комісії по вирішенню земельних спорів від 06 травня 2016 року № 102.

З протоколу виїзного засідання комісії Канівської міської ради по вирішенню земельних спорів від 06 травня 2016 року № 102 відомо, що комісія погодила акт визначення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок в натурі на АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) та на АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ).

Рішенням Канівської міської ради від 01 березня 2018 року № 10-65 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 7110300000:02:001:0586, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано земельну ділянку ОСОБА_2 у приватну власність за рахунок земель Канівської міської ради.

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відомо, що 23 лютого 2016 року ОСОБА_2 подав заяву щодо приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 1 000 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 березня 2018 року за № 25314894.

Згідно з технічною документацією загальна площа земельної ділянки визначена у розмірі 0,1000 га, з них незабудована територія - 0,0881 га, будівлі і споруди - 0,0119 га.

З акта прийому-передачі межових знаків на зберігання відомо, що суміжні землевласники (землекористувачі) претензій до існуючих меж не заявили.

З акта визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі видно, що суміжний землекористувач ОСОБА_1 не підписав цей акт, а тому згідно з протоколом комісії по вирішенню земельних спорів від 06 травня 2016 року № 102 заступнику голови комісії по вирішенню земельних спорів доручено погодити акт визначення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок в натурі на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 20 квітня 2022 року № 273/21/496-498/22-23 затверджена ОСОБА_2 технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає законодавству України, чинному на момент її затвердження 01 березня 2018 року, а виявлені невідповідності впливають на результати, заходи яких передбачені цією технічною документацією.

Вимог будівельних, протипожежних, санітарних норм, а також вимог земельного законодавства, нормативних актів з питань землеустрою та землекористування щодо відстані від межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до господарських будівель і споруд, розмішених на суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , при встановленні вказаної межі Канівською міською радою на підставі рішення Канівської міської ради від 01 березня 2018 року № 10-65, Рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 25 травня 2016 року № 215, протоколу комісії по вирішенню земельних спорів від 06 травня 2016 року № 102, акта виїзного засідання комісії по вирішенню земельних спорів щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі від 11 квітня 2016 року не було дотримано.

Відповідно до каталогів координат, кадастрових планів земельних ділянок та інвентаризаційних справ на будинковолодіння на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , які містяться в матеріалах цивільної справи, а також згідно з проведеними геодезичними обмірами земельних ділянок відповідно до їх фактичного використання відбулося зменшення земельної ділянки на АДРЕСА_1 за рахунок земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

Встановлення межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 можливе з урахуванням надання можливості догляду і здійснення поточного ремонту будинку, надвірних господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до вимог будівельних, протипожежних, санітарних норм щодо відстані межі суміжної земельної ділянки від будівель і споруд, а також норм земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування.

28 червня 2022 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га та розташований на ній житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування земельної ділянки та житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 915, та за ОСОБА_3 зареєстровано речове право зазначене нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок передання міською радою у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га, частина якої знаходиться в його користування як власника домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Тобто у спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність факту порушення прав ОСОБА_1 оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що незважаючи на встановлення у висновку експерта накладення меж земельних ділянок сторін, ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами наявність порушення рішенням Канівської міської ради від 01 березня 2018 року № 10-65 його прав та інтересів як суміжного землекористувача. Разом з тим суди врахували, що з матеріалів інвентаризаційної справи і технічного паспорта на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 , відомо, що сарай (літ. Б) має відповідні розміри 5,85х8,45, розміщений на земельній ділянці до краю межі якої від цього сараю відстань в один метр, про що зазначено і в експертному висновку.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не довів факту того, що при переданні у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки були порушені права позивача.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною, а тому немає підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду