ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 0907/2-6526/2011

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , міського голови м. Івано-Франківська, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови від 27 червня 2008 року № 410-р, а саме - пункт 200 додатку № 1 щодо оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира НОМЕР_2 ) за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 03 липня 2008 року на квартиру НОМЕР_2 , видане виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , реєстраційний номер - НОМЕР_1 ;

- визнати недійсним технічний паспорт на спірну квартиру НОМЕР_2 , виданий Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації (далі - Івано-Франківське ОБТІ) 04 липня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона є власником 19/25 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 серпня 1999 року, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 02 вересня 1999 року за № 271.

Відповідачі є співвласниками 6/25 часток цього ж будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд на підставі договору дарування від 07 листопада 2000 року, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 04 грудня 2000 року за № 271.

Незважаючи на реєстрацію відповідачами свого права власності на вказану частину будинку, в порушення пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, міським головою м. Івано-Франківська прийнято розпорядження № 410-р від 27 червня 2008 року (пункт 200 додатку № 1) щодо оформлення права власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

На підставі цього розпорядження міськвиконкомом 03 липня 2008 року видано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на спірну квартиру по 1/2 частці за кожною, загальною площею 56,5 кв. м, житловою - 32 кв. м.

04 липня 2008 року Івано-Франківське ОБТІ виготовило новий технічний паспорт на спірну квартиру відповідачів, відповідно до якого до складу квартири НОМЕР_2 включено туалет на горищі, який знаходиться над квартирою позивача.

Після видачі оспорюваного свідоцтва про право власності, міський голова Івано-Франківської міської ради видав розпорядження № 447-р від 16 липня 2008 року про визнання такими, що втратили чинність деяких пунктів додатку № 1, зокрема пункту 200 розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року. Однак розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року, а саме - пункт 200 додатку № 1 щодо оформлення права власності, є незаконним з часу його прийняття, і як наслідок, недійсним є свідоцтво про право власності, видане на підставі цього розпорядження.

Однак, свідоцтво про право власності відповідачів на спірну квартиру НОМЕР_2 не скасовано і вони продовжують його використовувати як правовстановлюючий документ, чим порушують право позивача як співвласника цього будинку.

Посилаючись на зазначене та на порушення свого права, ОСОБА_1 просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 09 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 03 липня 2008 року на 1/2 частку спірної квартири НОМЕР_2 за кожною. В іншій частині позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюване свідоцтво про право власності відповідачів на спірну квартиру НОМЕР_2 порушує право позивача на 0,7 кв. м як співвласника цього будинку. Однак суд не вбачав підстав для задоволення вимоги позову в частині визнання незаконним і скасування пункту 200 додатку № 1 розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року про оформлення права власності, оскільки спір у цій частині відсутній, у зв`язку з визнанням вказаного пункту нечинним розпорядженням міського голови № 447-р від 16 липня 2008 року. Також суд не вбачав підстав для визнання недійсним технічного паспорту, оскільки відсутній спір з цього питання.

Апеляційний суд Івано-Франківської області рішенням від 15 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року в частині визнання незаконним і скасування розпорядження міського голови та визнання недійсним свідоцтва про право власності скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення.

Визнав незаконним та скасував розпорядження міського голови від 27 червня 2008 року № 410-р у пункті 200 додатку № 1 про оформлення права власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Визнав недійсним свідоцтво про право власності від 03 липня 2008 року на спірну квартиру НОМЕР_2 по 1/2 частці за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , реєстраційний номер - НОМЕР_1 .

У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у визнанні незаконним та скасування пункту 200 додатку № 1 розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року, оскільки такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального права. Визнаючи незаконним та скасовуючи оскаржуване розпорядження міського голови від 27 червня 2008 року № 410-р в пункті 200 додатку № 1, апеляційний суд виходив з того, що таке розпорядження прийняте з порушенням порядку, встановленого пунктом 6.1 та додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому є незаконним з часу його прийняття.

Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині обґрунтування та підстав для визнання недійсним оскаржуваного свідоцтва про право власності відповідачів на спірну квартиру, оскільки суд першої інстанції зробив розрахунки площі ідеальних часток співвласників спірного будинку НОМЕР_3 , що не було предметом спору та дослідження в судовому засіданні, що свідчить про вихід суду за межі позовних вимог.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності, апеляційний суд виходив з того, що вказане свідоцтво видане на підставі розпорядження № 410-р від 27 червня 2008 року, яке є незаконним та підлягає визнанню недійсним, а тому і свідоцтво підлягає скасуванню.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2013 року у цій справі відмовлено, з тих підстав, що АТ «Альфа-Банк» не було учасником справи, з апеляційною скаргою, як особа, яка не брала участі у справі, до апеляційного суду не зверталося, проте порушує питання про оскарження у касаційному порядку судового рішення, яке не було об`єктом перегляду в апеляційному порядку за його апеляційною скаргою.

У січні 2023 року АТ «Альфа-Банк», яке змінило свою назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), як особа, яка не брала участі у справі, та вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, подало апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 листопада 2012 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2013 року.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 14 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0803/0708/88-004 з наступними змінами та доповненнями, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 25 000,00 дол. США строком до 10 липня 2018 року, зі сплатою 11,9 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 з іншої сторони було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого останні передали в іпотеку спірну квартиру НОМЕР_2 .

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

У свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та АТ «Альфа-Банк», яке змінило свою назву на АТ «Сенс Банк», був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення.

Згідно з вищезазначеними угодами (договорами) відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 0803/0708/88-004 від 14 липня 2008 року та договором іпотеки від 14 липня 2008 року, укладеним на його забезпечення, на користь АТ «Альфа-Банк».

Зазначало, що в Державному реєстрі іпотеки міститься запис про іпотеку № 7560006 від 25 липня 2012 року, де іпотекодержателем вказано АТ «Альфа-Банк». До внесення цього запису в реєстрі був наявним запис за тим самим реєстраційним номером від 14 липня 2008 року, де іпотекодержателем було зазначено попереднього кредитора - ВАТ «Сведбанк».

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 25 листопада 2022 року утворилася заборгованість у розмірі 16 441,10 дол. США. Також заявник зазначав, у провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває справа № 344/10821/16-п за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, провадження у якій зупинено до розгляду справи № 344/12787/16-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта-Банк», ПАТ «Омега Банк» про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод та застосування наслідків недійсності вказаних правочинів.

Заявник вказував, що зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконані, договір іпотеки не припинений, записи про іпотеку та заборону не скасовані у відповідних державних реєстрах.

Оскаржуваними рішеннями судів вирішено спір про право власності на нерухоме майно, а саме - спірну квартиру НОМЕР_2 , яка є предметом іпотеки. Задоволення позовних вимог впливає на права та інтереси АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя, яке не було залучено до участі у справі як співвідповідача, у зв`язку з чим банк просив скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 27 лютого 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 листопада 2012 року у цій справі закрив.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є співвласниками 6/25 часток спірного будинку НОМЕР_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 листопада 2000 року, який є чинним, не скасованим та не визнаним недійсним. Тому скасування оскаржуваного свідоцтва про право власності не позбавило ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності на належну iм частку будинку. Тому банк не позбавлений права звернути стягнення на належну відповідачам частку спірного будинку, що свідчить про те, що рішенням суду не вирішувалися права та інтереси банку.

У травні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду справи.

Підставою касаційного провадження ухвали апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що раніше відповідачам належало на праві спільної часткової власності 6/25 часток спірного будинку без визначення кожного зі співвласників, а після видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідачі стали власниками спірної квартири НОМЕР_2 з відповідними технічними характеристиками. Предметом іпотеки є саме спірна квартира НОМЕР_2 , яка є виділеним об`єктом нерухомого майна з відповідними технічними характеристиками, яка належала відповідачам на підставі оскаржуваного свідоцтва про право власності від 03 липня 2008 року. А тому заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що скасування оскаржуваного свідоцтва про право власності не позбавило ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності на належну iм частку будинку, на яку банк може звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.

Тому оскільки оскаржуваним в апеляційному порядку рішенням суду вирішено спір про право власності на нерухоме майно, а саме - визнано недійсним свідоцтво про право власності відповідачів на спірну квартиру НОМЕР_2 , яка є предметом іпотеки, то задоволення такої вимоги впливає на права та інтереси банку як іпотекодержателя, зокрема, на його право в позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки саме в тому виді, в якому банк набув на нього речові права як іпотекодержатель.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими. Тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 . Позивач є власником 19/25 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд на підставі договору дарування від 26 серпня 1999 року, що зареєстрований в Івано-Франківському ОБТІ 02 вересня 1999 року за № 271 (т. 1 а. с. 11).

Відповідачі є співвласниками 6/25 часток цього ж будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд на підставі договору дарування від 07 листопада 2000 року, що зареєстрований в Івано-Франківському ОБТІ 04 грудня 2000 року за № 271 (т. 1 а. с. 12).

27 червня 2008 року міським головою м. Івано-Франківська прийнято розпорядження № 410-р про оформлення права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , на підставі якого 03 липня 2008 року видано останнім свідоцтво про право власності на спірну квартиру

НОМЕР_2 по 1/2 частці за кожною, загальною площею 56,5 кв. м, житловою – 32 кв. м. Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська № 447-р від 16 липня 2008 року визнано таким, що втратило чинність розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року про оформлення права власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

З огляду на викладене, особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у несприятливих для особи наслідках.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 04 листопада 2019 року в справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року в справі № 757/66808/19 (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року в справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, АТ «Сенс Банк» посилалося на те, що воно є новим кредитором та новим іпотекодержателем за договорами кредиту та іпотеки від 14 липня 2008 року, укладеними з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , а також є іпотекодержателем спірної квартири НОМЕР_2 .

Вказувало на те, що суд першої інстанції, визнаючи недійсним свідоцтво про право власності від 03 липня 2008 року на спірну квартиру НОМЕР_2 , яке видано на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/2 частці кожній, порушив право та інтереси АТ «Сенс Банк» як іпотекодержателя цього майна.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є співвласниками 6/25 часток спірного будинку НОМЕР_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 листопада 2000 року, який є чинним, не скасованим та не визнаним недійсним. Тому скасування оскаржуваного свідоцтва про право власності не позбавило ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності на належну iм частку будинку. Таким чином банк не позбавлений права звернути стягнення на належну відповідачам частку спірного будинку, що свідчить про те, що рішенням суду не вирішувалися права та інтереси банку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Рішення місцевого суду не містить будь-яких висновків про права та/чи обов`язки АТ «Сенс Банк».

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 07 листопада 2000 року є співвласниками 6/25 часток спірного будинку. Право власності на вказану частину будинку зареєстровано за ними 04 грудня 2000 року Івано-Франківським ОБТІ за реєстровим № 271.

Вказаний договір дарування частки жилого будинку є чинним та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Разом з тим встановлено, що 27 червня 2008 року міським головою м. Івано-Франківська прийнято розпорядження № 410-р про оформлення права власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , на підставі якого 03 липня 2008 року видано останнім свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Розпорядженням міського голови № 447-р від 16 липня 2008 року визнано таким, що втратило чинність розпорядження міського голови № 410-р від 27 червня 2008 року про оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Виходячи з зазначеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що нерухоме майно, а саме - квартира АДРЕСА_1 та 6/25 часток спірного будинку АДРЕСА_1 є фактично одним і тим самим житловим приміщенням, належним на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та переданим в іпотеку згідно з іпотечним договором від 14 липня 2008 року.

Тому скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 03 липня 2008 року не позбавляє останніх права власності на вказане приміщення на підставі договору дарування від 07 листопада 2000 року, а тому АТ «Сенс Банк» як іпотекодержатель цього майна не позбавлене права звернути стягнення на предмет іпотеки.

Виходячи із зазначеного, висновки апеляційного суду про те, що банк не довів те, що оскаржуваними рішеннями вирішено питання про його права та інтереси, чи що після прийняття рішення, апелянт буде позбавлений прав та обов`язків у майбутньому щодо предмета спору є правильними та обґрунтованими.

Аргументи касаційної скарги про те, що оскаржуваними судовими рішеннями порушуються права банку, не заслуговують на увагу, оскільки судовими рішеннями визнано незаконним і скасовано розпорядження міського голови від 27 червня 2008 року № 410-р в пункті 200 додатку № 1 про оформлення права власності на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яке прийнято з порушенням вимог законодавства, а також визнано недійсним свідоцтво про право власності від 03 липня 2008 року на спірну квартиру НОМЕР_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яке видано на підставі вказаного розпорядження. Тобто судові рішення не впливають на правовідносини між банком і відповідачами.

Отже, апеляційний суд на виконання процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою АТ «Сенс Банк», яке не брало участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

Виходячи з наведеного, банк не є особою, права чи інтереси якої порушені у цій судовій справі.

Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій і не належить до компетенції касаційного суду.

Суд апеляційної інстанції надав спірним правовідносинам належну правову оцінку, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням і необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону і підстав для її скасування немає.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду