ПОСТАНОВА
Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , виправданого ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021162510000003, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 01 листопада 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Також вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК, за таких обставин.
У травні 2019 року, більш точного часу не встановлено, у ОСОБА_6 виник злочинний намір, спрямований на давання завідомо неправдивих показань для штучного створення доказів стороні захисту шляхом давання показань під час допиту його як свідка в судовому засіданні у кримінальному провадженні № 12018160180000570 від 02 травня 2018 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК (справа № 505/3577/18).
Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи протиправний характер своїх діянь, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_6 06 травня 2019 року в денний час, перебуваючи в залі судового засідання № 3, розташованому у приміщенні Роздільнянського районного суду Одеської області за адресою: вул. Європейська, 37-А, м. Роздільна, під час судового розгляду справи № 505/3577/18, склавши присягу свідка та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, умисно надав суду завідомо неправдиві свідчення як свідок з метою створення штучного алібі обвинуваченому ОСОБА_8 .
Так, ОСОБА_6 заявив суду, що обвинувачений ОСОБА_9 приблизно з 18:45 01 травня 2018 року до ранку наступного дня чергував із ним на ставку в с. Коси Подільського району Одеської області. Ці показання суперечать обставинам справи, оскільки саме в цей час ОСОБА_9 перебував у с. Глибочок Подільського району Одеської області й не мав реальної можливості одночасно бути в двох місцях.
Разом з цим згідно з вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 12 жовтня 2020 року, що набрав законної сили 20 квітня 2021 року, суд не прийняв показань свідка ОСОБА_6 у зв`язку з його зацікавленістю та відсутністю безсторонності.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує,що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд належним чином не обґрунтував свого рішення, не надав належної оцінки фактичним обставинам провадження, не оцінив доказів на підставі ст. 94 КПК та не навів мотивів визнання апеляційної скарги прокурора необґрунтованою.
Зазначає, що апеляційний суд усупереч ст. 23 КПК належним чином не дослідив доказів, наданих стороною обвинувачення, які підтверджують завідомо неправдиві показання ОСОБА_6 , зокрема вирок Роздільнянського районного суду від 12 жовтня 2020 року, що набрав законної сили, згідно з яким інформація, отримана в порядку тимчасового доступу до документів, щодо телефонних з`єднань, а також інші докази у кримінальному провадженні в їх сукупності виключають перебування обвинуваченого ОСОБА_7 01 травня 2018 року на водоймі в с. Коси. Законність, вмотивованість та обґрунтованість указаного вироку суду були встановлені Верховним Судом у постанові від 09 грудня 2021 року (провадження № 51-3094км21), де зазначено, що місцевий суд ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо наявності алібі в обвинуваченого ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Верховний Суд також дійшов висновку про те, що місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги пояснень свідків сторони захисту (зокрема, ОСОБА_6 ), оскільки вони містили протиріччя та не узгоджувалися з безпосередньо дослідженими судом доказами.
Таким чином, на думку прокурора, у цьому кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій здійснили переоцінку встановлених судом обставин у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , тим самим нівелюючи правове значення судового рішення, яке набрало законної сили.
Прокурор також указує, що суд не надав належної оцінки трафікам телефонних з`єднань, якісвідчать про те, що ОСОБА_6 не міг бачити ОСОБА_7 01 травня 2018 року у вечірній час на ставку в с. Коси Подільського району, оскільки ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_6 там не перебували.
Вважає, що вищевказане призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню, - ч. 2 ст. 384 КК.
Крім того, у касаційній скарзі наведено доводи про недотримання місцевим судом вимог ст. 373 КПК, оскільки у виправдувальному вироку зазначено дві різні самостійні підстави для виправдання особи: відсутність доказів вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та відсутність у його діях складу злочину. Однак апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону та не виправив їх.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Виправданий просив оскаржене судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому під час розгляду касаційних скарг виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. Отже, правильність оцінки судами попередніх інстанцій досліджених доказів з точки зору належності та достовірності касаційний суд не перевіряє з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Як неодноразово зазначав касаційний суд, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК.
Однак апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому за приписами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення цієї норми слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку.
Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
За обставин того, що прокурор в апеляційній скарзі на виправдувальний вирок небезпідставно зазначав про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив ухвалити новий обвинувальний вирок за результатами іншої їх оцінки за правилами ст. 94 КПК та оскаржував недотримання вказаних правил місцевим судом, з метою належного забезпечення в кримінальному провадженні реалізації права сторони обвинувачення на апеляційне оскарження необґрунтованого судового рішення, відповідно до положень ч. 6 ст. 22 КПК апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, у тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які заперечував прокурор та про необхідність оцінки яких він порушував питання перед судом апеляційної інстанції.
Проте суд апеляційної інстанції не виконав указаних вимог процесуального закону, безпосередньо не дослідив доказів, на які посилався прокурор, стверджуючи про необхідність скасування виправдувального вироку та ухвалення нового вироку, і не надав власної оцінки обставинам кримінального провадження з огляду на положення статей 22, 23, 94, 95 КПК, натомість дійшов передчасного висновку щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 .
Посилання апеляційного суду на відмову прокурора від заявленого в апеляційній скарзі клопотання про дослідження доказів є непереконливим з огляду на правозастосовну практику Верховного Суду з цього питання.
Так, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
Отже, враховуючи, що в апеляційній скарзі, яку прокурор підтримав у повному обсязі, наведено небезґрунтовні доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції мав повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, з метою ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що з огляду на характер інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення саме аналіз його показань є вирішальним для вирішення питання про те, чи є в його діях склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК.
В ст. 384 КК передбачено відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу. Зміст суспільно небезпечних діянь, які визначені в диспозиціях відповідних частин ст. 384 КК, визначає обман як спосіб вчинення цього кримінального правопорушення, саме він характеризує його своєрідність.
Завідомо неправдиве показання свідка за суб`єктивною стороною характеризується прямим умислом, позаяк суб`єкт кримінального правопорушення усвідомлює, що повідомляє завідомо (для нього) неправдиві відомості про ті чи інші обставини або приховує (не повідомляє) ті, що має обов`язок повідомити, внаслідок чого прагне (має на меті) ввести суд в оману щодо тих обставин, які мають значення для кримінального провадження (підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК).
Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить із того, що вона об`єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу оцінених у справі доказів. З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень питання про умисел під час кваліфікації вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об`єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Принцип суб`єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення. Ознаки суб`єктивної сторони вчинених кримінальних правопорушень та особливості психічного ставлення винного до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК. Саме такий правозастосовний підхід відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону під час здійснення правозастосовної діяльності за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відображеними у постанові від 28 вересня 2020 року (справа № 640/18653/17, провадження № 51-543кмо20).
Натомість суд апеляційної інстанції не звернув належну увагу на доводи апеляційної скарги прокурора, де йшлося про те, що місцевий суд безпідставно зосередив свою увагу на оцінці показань ОСОБА_6 відокремлено від інших доказів у цьому провадженні, залишив поза увагою, що за вироком Роздільнянського районного суду від 12 жовтня 2020 року, який набрав законної сили, встановлено, що ОСОБА_7 взагалі не перебував на водоймі в с. Коси 01 травня 2018 року. При цьому, за постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року (справа № 505/3577/18, провадження
№ 51-3094км21) йдеться про те, що місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги пояснення свідка сторони захисту ОСОБА_6 , оскільки вони не узгоджувалися з дослідженими судом доказами, а вирок Роздільнянського районного суду від 12 жовтня 2020 року та рішення апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Прокурор у касаційній скарзі обґрунтовано зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки трафікам телефонних з`єднань, які, як вважає сторона обвинувачення, свідчать про те, що ОСОБА_6 не міг бачити ОСОБА_7 01 травня 2018 року в вечірній час на ставку в с. Коси Подільського району, адже ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_6 там не перебували.
Вищенаведене призвело до ухвалення апеляційним судом передчасного та належним чином не обґрунтованого рішення стосовно залишення без змін вироку місцевого суду про визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК.
Слушними також є доводи прокурора про те, що поза увагою апеляційного суду залишилося виправдання ОСОБА_6 за двома самостійними підставами, які є взаємовиключними та не можуть бути застосовані судом одночасно.
Кримінальний процесуальний закон за приписами ст. 373 КПК розрізняє два види вироків: обвинувальний та виправдувальний, який ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється в разі встановлення судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
За приписами ст. 374 КПК в мотивувальній частині виправдувального вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Усупереч цьому апеляційний суд, перевіряючи рішення місцевого суду, не проаналізував його на відповідність вищевказаним вимогам кримінального процесуального закону, не звернув уваги зокрема на те, що в мотивувальній частині вироку суд одночасно дійшов висновку як про відсутність доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, тобто фактично зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що є взаємовиключними, отже ухвалив рішення, яке не узгоджується з вимогами статей 284, 370, 373, 374 КПК.
З викладеного вбачається, що впродовж апеляційної процедури суд належним чином не перевірив, чи відповідає оскаржений вирок положенням статей 370, 373, 374 КПК, що не узгоджується із приписами ст. 419 КПК, висновки апеляційного суду не ґрунтуються на аргументованих відповідях на всі доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є необґрунтованими, а тому передчасними.
Отже, касаційна скарга прокурора на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене вище, надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд