ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 600/2952/22-а

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ІНФОРМАЦІЯ_3 Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), у якому з урахуванням уточнених вимог просив суд:

1.1. скасувати та визнати нечинним рішення старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_3 ;

1.2. надати дозвіл на виїзд за межі України громадянину ОСОБА_1 , який є здобувачем фахової вищої освіти і навчається за кордоном за денною формою здобуття освіти та має відстрочку від призову за мобілізацією відповідно до статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль».

2. Обґрунтовуючи протиправність рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, ОСОБА_1 стверджував, що відносно нього не було заборон чи обмежень, які би перешкоджали його виїзду з України.

2.1. ОСОБА_1 зазначав, що він є здобувачем вищої освіти, навчається у Республіці Молдова, має відстрочку від призову на період мобілізації і територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не заперечує щодо його виїзду з України для продовження навчання.

2.2. На цій основі ОСОБА_1 стверджував, що він має право на виїзд з України, а відтак йому безпідставно відмовлено у перетині державного кордону.

3. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року, позов задоволено частково:

3.1. визнано нечинним і скасовано рішення заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 11 серпня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 ;

3.2. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач, прибувши 11 серпня 2022 року до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Порубне», мав право на перетин державного кордону України як здобувач фахової вищої освіти, який навчається за кордоном, та не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

4.1. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про надання позивачу дозволу на перетин державного кордону України, суд виходив з того, що прийняття такого виду рішень належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України, функції якої суд не може перебирати на себе.

4.2. Переглянувши це рішення за скаргою відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи скаржника не спростовують його висновків та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

5. Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

6. Підстави касаційного оскарження обґрунтовує посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

7.1. Помилку у правозастосуванні скаржник обґрунтовує тим, що при розв`язанні спору суди попередніх інстанцій залишили поза увагою друге речення пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами, внесеними згідно з постановою Уряду №399 від 1 квітня 2022 року), що, за його твердженнями, призвело до безпідставного задоволення позову.

7.2. Ці доводи скаржник пояснює тим, що пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України з указаними змінами визначав коло осіб, які мають право виїзду з України під час воєнного стану, і одночасно з цим друге речення цього пункту установлювало правило, що до цього кола не належать особи, які перелічені в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

7.3. У цьому контексті скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому факту, що позивач належить до категорії осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відтак не має права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

8.1. Позиція позивача полягає в тому, що відповідач безпідставно обмежив його право на перетин державного кордону.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. ОСОБА_1 є громадянином України, що посвідчується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , який виданий Печерським РУ ГУ МВС України у місті Києві 1 березня 2007 року.

10. Згідно з наказом Вільного міжнародного університету Молдови від 25 липня 2022 року №44-str ОСОБА_1 зарахований на 1 (перший) курс факультету Міжнародних відносин, політичних наук та журналістики очної (денної) форми навчання.

11. Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 9 серпня 2022 року ОСОБА_1 є молодшим лейтенантом запасу і перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4.

12. Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 9 серпня 2022 року №99/2/5 ОСОБА_1 на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

13. У цій довідці також зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не має заперечень щодо виїзду ОСОБА_1 з України у встановленому законом порядку для продовження навчання за кордоном.

14. 11 серпня 2022 року ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Порубне» та намагався там перетнути державний кордон на виїзд з України.

15. Того ж дня заступник начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » старший лейтенант ОСОБА_4 прийняла рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, ОСОБА_1 .

16. Не погоджуючись із цим рішенням, 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ

17. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

19. У касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 поставила під сумнів правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та обґрунтованість їхнього висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову. В означеній частині спору доводи скаржника побудовані на міркуваннях, що суди застосували пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України в усіченому виді, залишивши поза увагою його повний нормативний зміст та відповідні обставини справи.

20. Водночас у касаційній скарзі відсутні доводи, які б ставили під сумнів правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії. Тож у цій частині оскаржувані судові рішення не переглядаються.

21. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надавши оцінку правильності застосування судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального права, виходить із такого.

22. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону від 11 серпня 2022 року про відмову у перетині державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з мотивів тимчасового обмеження права виїзду з України під час воєнного стану.

23. Воєнний стан в Україні був уведений указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

24. Надалі воєнний стан був продовжений указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб; від 18 квітня 2022 року №259/2022 з 5 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб; від 17 травня 2022 року №341/2022 з 5 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

25. Крім цього, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошена загальна мобілізація упродовж 90 діб.

26. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався на 90 діб згідно з указами Президента України, зокрема від 17 травня 2022 року №342/2022, 12 серпня 2022 року №574/2022. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

27. У цій справі позивач, будучи повнолітнім військовозобов`язаним громадянином України, у період дії воєнного стану і загальної мобілізації мав намір перетнути державний кордон у напрямку виїзду з України.

28. Цей намір був мотивований вступом у липні 2022 року на денну форму навчання до Вільного міжнародного університету Молдови.

29. Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

30. Відповідно до частини першої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

31. Частина друга статті 64 Конституції України передбачає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

32. Пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 встановив: тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

33. Частина друга статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачає, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

34. Пункт 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

35. Пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року (зі змінами, які були внесені постановою Уряду №399 від 1 квітня 2022 року і були чинними станом на 11 серпня 2022 року), передбачав таке: у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

36. Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регулює питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

37. Абзац 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Законів №2745-VIII від 6 червня 2019 року, №2196-IX від 14 квітня 2022 року) передбачає, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

38. Як видно з оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, цитуючи пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, обмежився викладом змісту тільки його першого речення, а дослідження доказів та оцінку спірним правовідносинам надав лише через призму тієї обставини, що позивач належить до числа військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін.

39. Проте, як правильно зауважує скаржник, внаслідок зміни правового регулювання на час виникнення спірних правовідносин пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України був викладений не одним реченням. Тож у оскарженій частині висновки судів попередніх інстанцій зроблені без урахування редакції пункту 2-6 Правил, яка була чиною на момент прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону, та без належної оцінки спірних правовідносин.

40. Отже, ухвалюючи оскаржувані судове рішення, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання нечинним та скасування рішення від 11 серпня 2022 року про відмову у перетині державного кордону.

41. Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди попередніх інстанцій не дослідили об`єктивно весь комплекс доказів, необхідний для підтвердження або спростування правомірності оскаржуваного рішення; не виконали вимоги процесуального закону щодо всебічного й повного дослідження доказів; не надали відповідей на всі ключові аргументи сторін, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

42. Тому колегія суддів констатує, що в оскарженій частині висновки судів попередніх інстанцій є передчасними і такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, а оцінка доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права. В означеній частині судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності й обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.

43. Натомість суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях.

44. З огляду на викладене Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду у справі.

45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

46. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

47. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

48. Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить задовольнити частково, а судові рішення слід скасувати в оскарженій частині з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

50. У неоскаржуваній частині, яка не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів попередніх інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України належить залишити без змін.

51. У цій справі Військова частина НОМЕР_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарг.

52. Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Суд не змінює судових рішень та не ухвалює нове, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3, 139, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України,