ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 737/43/22

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

При цьому суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при перегляді кримінального провадження в касаційному порядку виходить з фактичних обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону виконано.

Стосовно доводів засудженого у касаційній скарзі про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 289 КК України і необхідність їх кваліфікації як хуліганство (ст. 296 КК України), оскільки він не мав мети заволодіти транспортним засобом потерпілого, а хотів лише покататись й поставити автомобіль на місце, однак не впорався з керуванням і потрапив у ДТП, то колегія суддів Верховного Суду вважає їх безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, про що засуджений також зазначає і в касаційній скарзі, фактичні обставини вчинення ним інкримінованого йому діяння він не заперечує, однак не погоджується з кваліфікацією його дій.

Відповідно до ст. 289 КК України та пункту 1 примітки до неї під незаконним заволодінням транспортним засобом потрібно розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Законодавча конструкція «будь-якою» та «будь-яким» означає, що диференціація мети та способів вчинення вказаного діяння законодавцем не обмежена, тому незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинено як з наміром не повертати його власникові, так і з наміром викрасти його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю), кинути на дорозі тощо.

Враховуючи викладене, за встановлених судом фактичних обставин, які не заперечує й засуджений, його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України.

Також суд не вбачає порушень у здійсненні апеляційним судом апеляційного розгляду за відсутності ОСОБА_7 .

Відповідно до частин 1, 4 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подали апеляційні скарги (т. 2 а. с. 67-73).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року за вказаними апеляційними скаргами відкрито апеляційне провадження (т. 2 а. с. 82). Копія вказаної ухвали була направлена учасником судового провадження і отримана ОСОБА_7 17 лютого 2023 року, про що в матеріалах справи є відповідна розписка (т. 2 а. с. 84).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року закінчено підготовчі дії і призначено апеляційний розгляд кримінального провадження за скаргами обвинуваченого та його захисника на 07 квітня 2023 року. Копія цієї ухвали також була вручена ОСОБА_7 14 березня 2023 року (т. 2 а. с. 87), тобто обвинувачений був належним чином повідомлений про час та дату апеляційного розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ні в своїй апеляційній скарзі, ні після отримання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційного розгляду, ОСОБА_7 не звертався до суду з клопотанням про забезпечення його участі у розгляді справи судом апеляційної інстанції в режимі відеоконференції чи безпосереднього в залі суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушення вимог КПК України у тому, що апеляційний розгляд здійснено за відсутності обвинуваченого, який був належним чином повідомлений про час та дату апеляційного розгляду і не виявив бажання брати у ньому участь.

Стосовно доводів засудженого щодо суворості призначеного йому покарання, то вони, на думку колегії суддів, також є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Зі змісту вироку вбачається, що, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких; дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується негативно, а також обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання.

Зокрема обставинами, які обтяжують покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та в стані алкогольного сп`яніння, а обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Крім цього, при призначенні покарання судом було взято до уваги, що ОСОБА_7 засуджений вироком Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2022 року за ч. 5 ст. 407 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, який набрав законної сили 17 грудня 2022 року, тому правильно дійшов висновку про необхідність призначення остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.

Враховуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 289 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та визначив остаточне покарання за ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.

Підстав для пом`якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку належно проаналізував доводи апеляційних скарг захисника та засудженого й надав на них відповіді згідно з вимогами КПК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тому, на думку колегії суддів, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 412, 434, 440, 436, 441, 442 КПК України, ВерховнийСуд