ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020270090000386 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Зазначеним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2020 року у період часу з 01 по 03 годину, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_8 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, завдав ОСОБА_8 не менше двох ударів ножем в ділянку голови та шиї, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_8 померла на місці події.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2022 року - без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції у зв`язку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що ОСОБА_6 не визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому дій, оскільки на місці вчинення злочину він не перебував, що підтвердила під час судового розгляду свідок ОСОБА_9 . Вказує, що після вбивства ОСОБА_8 працівники поліції неодноразово приходили до ОСОБА_6 , просили визнати вину у вбивстві, приносили спиртні напої та їжу, відбирали у нього відбитки пальців, вилучали речі, допитували, перевіряли на поліграфі, приносили гаманці, при цьому ОСОБА_6 на цьому етапі досудового розслідування не перебував у статусі підозрюваного чи свідка, всі зазначені дії проводилися у відсутність захисника, чим порушеного його право на захист. Стверджує, що показання свідка ОСОБА_9 про непричетність ОСОБА_6 до вбивства не спростовані, а у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду на обґрунтування такого висновку не наведено жодного доказу. До того ж вказує, що у будинку вбитої не виявлено ні слідів взуття ні відбитків пальців рук ОСОБА_6 , чи будь-яких інших біологічних слідів, навіть із застосуванням службової собаки, а вхідні двері у будинок не були пошкодженні, хоча, відповідно до показань свідків, ОСОБА_8 після 21 години двері нікому не відчиняла. Зазначає, що висновок експерта про виявлення на гаманці ОСОБА_8 генетичних слідів ОСОБА_6 , а також висновок експерта про виявлення на ножі, вилученого з будинку свідка ОСОБА_9 , слідів крові ОСОБА_8 , не доводить винуватість ОСОБА_6 , а самі висновки є недопустимими доказами. Наголошує, що судом у вироку фактично переписано пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення, при цьому не встановлено точного часу вбивства, також не встановленого його дійсних мотиву та мети, не встановлено на якому саме гаманці наявні генетичні сліди ОСОБА_6 . Крім того, вказує, що відповідно до висновку дактилоскопічної експертизи у будинку загиблої виявлено сліди пальців рук ОСОБА_10 , однак орган досудового розслідування не перевірив версію можливої причетності цієї особи до вбивства. Також під час обшуку в помешканні свідка ОСОБА_9 вилучені ножі, однак вказаний факт не зафіксований на відеозапису слідчої дії, їх упаковка відбулася з грубим порушенням вимог КПК, а на самих ножах відсутні сліди пальців рук ОСОБА_6 . Звертає увагу, що судом проігноровано твердження ОСОБА_6 про те, що в судовому засіданні досліджено не той ніж, який вилучався під час обшуку. При цьому поза увагою суду залишився той факт, що обшук у помешканні свідка ОСОБА_9 відбувся аж через 49 днів з дня вбивства ОСОБА_8 , тоді як свідок ОСОБА_9 повідомила, що користувалася всіма ножами протягом усього часу, що виключає виявлення на ножі слідів крові ОСОБА_8 . Крім того, вказує, що стороні захисту у порядку ст. 290 КПК не надавалися речові докази для ознайомлення. Вказані обставини у їхній сукупності, на переконання захисника, вказують про допущені місцевим судом грубі порушення вимог кримінального процесуального закону, а також про те, що винуватість ОСОБА_6 не доведена поза розумним сумнівом. У свою чергу суд апеляційної інстанції вказаних порушень місцевого суду не усунув, безпідставно погодився з його висновками, а свого рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги статей 404, 419 КПК.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а кримінальне провадження стосовно нього закрити.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вказує, що він не причетний до вчинення злочину у якому його обвинувачують, оскільки в ніч вбивства ОСОБА_8 він перебував вдома у своєї знайомої ОСОБА_9 та до самого ранку з будинку не виходив, що у тому числі підтверджує свідок ОСОБА_9 . Наголошує, що кримінальне провадження сфабриковано працівниками поліції, які його неодноразово допитували, відбирали біологічні зразки, та змушували зізнатися у вбивстві. Про свою невинуватість він вказував під час досудового розслідування та судового розгляду, просив викликати та допитати свідків, які могли підтвердити його алібі, однак у порушення вимог ст. 95 КПК суд відхилив таке клопотання. Зазначає, що обшук у помешканні свідка ОСОБА_9 проведений з порушенням вимог кримінального процесуального закону, за відсутності захисника, через значний проміжок часу, а вилучені ножі упаковувались неналежним чином без підпису учасників слідчої дії. Стверджує, що на вказаному ножі, за допомогою якого нібито було вбито ОСОБА_8 , не виявлено відбитків пальців його рук, відповідна експертиза не проводилась. На його заперечення, що під час огляду у судовому засіданні речових доказів, оглянутий був не той ніж, який вилучався під час обшуку, суд першої інстанції жодним чином не відреагував. Те ж саме стосується і вилучених в ході огляду місця події двох гаманців, на одному з яких виявлено його генетичні сліди, а на іншому ні. Більше того, сама експертиза щодо виявлення генетичних слідів на гаманці проведена аж через шість місяців після огляду місця події, хоча біологічні зразки у нього відібрані відразу після проведення огляду місця події. Переконаний, що показання потерпілих та свідків не вказують про його причетність до інкримінованого злочину, у вироку суд не навів обґрунтування протилежного, при цьому проігнорував показання свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила те, що він у ніч вбивства з дому не виходив. Вказує, що його фактично було затримано 29 грудня 2020 року, за відсутності захисника допитано, вилучено особисті речі, де вони знаходяться невідомо. Затримання відбувалося зі здійсненням відеофіксації, однак на його клопотання щодо огляду такого відеозапису йому було відмовлено. Крім того, вказує, що відповідно до висновку дактилоскопічної експертизи у будинку загиблої виявлено сліди пальців рук ОСОБА_10 , однак орган досудового розслідування не перевірив версію можливої причетності цієї особи до вбивства Перевіряючи вирок, апеляційний суд погодився із безпідставними висновками місцевого суду, та вказаних порушень не усунув.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційних скарг, просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не направляли.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційних скаргах засуджений та захисник вказують про незаконність вироку місцевого суду, оскільки, на їхню думку, в обґрунтування вироку покладені докази, отримані з істотним порушенням норм процесуального законодавства.
Крім того, як засуджений, так і його захисник зазначають про незаконність ухвали апеляційного суду і вважають, що таке рішення не відповідає вимогам процесуального закону.
Зокрема, засуджений та захисник вказують про те, що перевіряючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, апеляційний суд в ухвалі не надав на них відповідей, не зазначив, чому вважає такі доводи необґрунтованими, при цьому свого рішення належним чином не вмотивував та не навів переконливих аргументів на підтвердження своїх висновків, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Наведені доводи засудженого та його захисника колегія суддів вважає слушними з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Тобто, внутрішнє переконання суду при оцінці доказів повинне ґрунтуватись на об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності. При цьому не повинна мати місце наперед визначена упередженість при оцінці доказів, впевненість у винності особи, діям якої дається оцінка, безпідставне, необґрунтоване відкидання доказів, які свідчать про невинуватість особи.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги засудженого та його захисника, що містяться в матеріалах кримінального провадження, сторона захисту вказувала про невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений та захисник не погоджувалися із твердженнями місцевого суду про належність, допустимість та достатність доказів, здобутих під час досудового розслідування для постановлення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .
Зокрема, стороною захисту зазначалося про те, що ОСОБА_6 не скоював вбивства ОСОБА_8 , оскільки у ніч з 10 по 11 листопада 2020 року перебував у гостях у свідка ОСОБА_9 , що остання підтвердила під час її допиту. За наслідками огляду місця події у будинку потерпілої не було виявлено жодних біологічних слідів ОСОБА_6 , слідів взуття тощо, хоча у будинку було багато крові, при цьому виявлено сліди пальців рук ОСОБА_10 , однак суди на це уваги не звернули.
У апеляційних скаргах також зазначалося, про штучне створення доказів у справі, зокрема, про наявність генетичних слідів ОСОБА_6 на гаманці ОСОБА_8 . Під час обшуку у свідка ОСОБА_9 через 49 днів після вбивства ОСОБА_8 виявлено нібито ніж, на якому наявні сліди крові загиблої, проте на відеозаписі слідчої дії не видно як його запаковують, а під час судового розгляду сторона захисту вказувала про те, що досліджуваний ніж відрізняється від того, який визнано у справі речовим доказом. До того ж у висновку медико-криміналістичної експертизи є протиріччя щодо того, яким ножем були заподіяні рани ОСОБА_8 .
Тобто, сторона захисту під час апеляційного розгляду вказувала, що висновки суду першої інстанції фактично ґрунтуються на двох доказах - наявність на гаманці загиблої слідів букального епітелію ОСОБА_6 , а також наявності на ножі, який вилучений під час обшуку в помешканні ОСОБА_9 , слідів крові, які збігаються з ознаками крові ОСОБА_8 .
При цьому сторона захисту звертала увагу, що обидва докази є сумнівними, та не спростовують сукупність інших доказів, які навпаки свідчать про непричетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому дій.
Таким чином, сторона захисту під час апеляційного розгляду наголошувала про те, що винуватість ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не доведена, а висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах.
Так, судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Тобто, законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 в апеляційному порядку апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.
Постановляючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури у даному кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції вказав на правильність висновків місцевого суду та відсутність порушень під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Як визначено абзацами п`ятим та шостим п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що, залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженого та захисника, суд апеляційної інстанції вказані у них доводи належним чином не перевірив та не спростував.
Як зазначив у вироку суд першої інстанції, засуджений ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому дій не визнав, хто вбив ОСОБА_8 йому не відомо. Вказав, що у ніч з 10 на 11 листопада 2020 року перебував вдома у свідка ОСОБА_9 , та нікуди не виходив. Крім того, ОСОБА_6 зауважив, що не пам`ятає чи купував у ОСОБА_8 спритні напої, а також чи був у неї вдома раніше.
Відповідно до вироку, вказані показання засудженого ОСОБА_6 підтвердила свідок ОСОБА_9 , яка повідомила, що останній всю ніч перебував у неї вдома за адресою АДРЕСА_3 , та спав після вживання спиртних напоїв.
Однак, суд першої інстанції критично поставився до показань ОСОБА_6 щодо його непричетності до вчиненого злочину, оскільки такі показання спростовуються сукупністю досліджених доказів, та розцінив його позицію як спосіб уникнути кримінальної відповідальності.
Крім того, місцевий суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_9 , оскільки вони з ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а тому вона може надати показання на користь останнього.
Спростовуючи наведені показання засудженого та свідка, місцевий суд у вироку послався на показання потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
Зокрема, відповідно до змісту вироку, потерпілий ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_13 повідомили, що їхня мати ОСОБА_8 торгувала самогоном, та вони особисто бачили ОСОБА_6 у дворі своєї матері, коли останній купував самогон. Свідок ОСОБА_12 повідомила, що не бачила ОСОБА_6 у будинку її свекрухи ОСОБА_8 , однак декілька разів бачила його співмешканку ОСОБА_9 . При цьому потерпілий та свідки зауважили, що до ОСОБА_8 ходило багато клієнтів, вона у вечірній час навряд чи могла відкрити двері невідомій людині. Також потерпілий та свідки повідомили про обставини, за яких було виявлено труп ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_14 , як зазначено у вироку, повідомила, що 10 листопада 2020 року приблизно о 23:00 у дворі ОСОБА_8 світло було вимкнуте, тоді як о 04:30-05:30 вона прокинулася, та побачила як на ґанку горіло світло.
Переглядаючи зазначений вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд у своїй ухвалі дійшов аналогічних висновків, фактично переписав висновки суду першої інстанції, однак не зробив свого аналізу показанням обвинуваченого, потерпілого і свідків з огляду на наявні письмові докази та доводи апеляційних скарг.
Крім того, як вказував захисник в апеляційній скарзі, що відповідно до показань свідків ОСОБА_8 у вечірній час не відкривала двері, а самі двері були без будь-яких пошкоджень, У своїй ухвалі апеляційний суд обмежився лише вказівкою на те, що захисником не доведено, яким чином вказані обставини можуть свідчити про непричетність ОСОБА_6 до вчинення вбивства.
Таким чином, ухвала апеляційного суду не містить вмотивованої відповіді на такі доводи захисника, а зазначена версія сторони захисту фактично залишилася без процесуального реагування апеляційного суду.
У своєму вироку місцевий суд зазначив, що відповідно до висновку судово-медико-криміналістичної експертизи № 45-МК від 18 травня 2021 року підтверджено факт завдання однієї з ран померлій ОСОБА_8 одним з ножів, що вилучені за місцем проживання свідка ОСОБА_9 , а відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19-21/2904-Б від 14 квітня 2021 року підтверджено наявність на цьому ножі слідів крові ОСОБА_8 . Крім того, висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19-21/16193-БД від 27 травня 2021 року підтверджено наявність на одному з гаманців, що вилучені з будинку ОСОБА_8 , букального епітелію ОСОБА_6 .
Вищевказані докази місцевий суд визнав належними та допустимими доказами, оскільки, на його думку, вони отримані у порядку передбаченому процесуальним законом, та не викликають сумнівів у їх достовірності.
На переконання суду першої інстанції, вказані обставини у їх сукупності спростовують твердження сторони захисту про непричетність ОСОБА_6 до вбивства ОСОБА_8 .
Виходячи з аналізу досліджених доказів, враховуючи спосіб вчинення злочину, знаряддя, характер і локалізацію поранень, а також поведінку ОСОБА_6 після його вчинення, який залишив місце події, місцевий суд дійшов висновку про наявність у діях засудженого прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_8 , а тому кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Спростовуючи доводи сторони захисту про відсутність прямих доказів винуватості ОСОБА_6 через відсутність на місці вчинення злочину його слідів взуття чи відбитків пальців, апеляційний суд зауважив, що доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтується не виключно на прямих доказах, а на аналізі сукупності усіх доказів, які в цілому вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб та обстановку вчинення злочину, на підставі чого можна зробити висновок про причетність тої чи іншої особи до такого злочину чи ні.
Однак, на думку колегії суддів, апеляційний суд не надав обґрунтованої та вмотивованої відповіді на доводи сторони захисту з приводу мотиву та мети вбивства ОСОБА_8 , обмежившись посиланням про те, що такі узгоджуються з доказами, зібраними у кримінальному провадженні, при цьому які саме докази вказують на зазначені обставини у своїй ухвалі не зазначив.
Також, надаючи відповіді на доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, апеляційний суд в ухвалі вказав, що відповідно до протоколу обшуку від 29 грудня 2020 року, на який у вироку посилається суд першої інстанції, під час обшуку приміщення за адресою АДРЕСА_3 , де тимчасово проживав ОСОБА_6 , окрім іншого, вилучено чотири предмети, схожі на ножі. У подальшому, відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ- 19- 21/2904- Б від 14 квітня 2021 року, на одному із вилучених ножів виявлено слідки крові ОСОБА_8 .
Крім того, як зазначає в ухвалі апеляційний суд, відповідно до висновку судово-медико-криміналістичної експертизи № 45-МК від 18 травня 2021 року, виникнення виявленого ушкодження на клапті шкіри з лівої привушно-вушної ділянки голови від дії клинка, наданого на експертизу не виключається.
Відповідно до змісту ухвали, вказані обставини у їх сукупності спростовують твердження сторони захисту щодо виключення заподіяння тілесних ушкоджень ножем, який був наданий на дослідження.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що відсутність на відеозаписі факту запакування вилучених ножів не вказує про недопустимість як доказу протоколу обшуку, оскільки вказане порушення не є істотним.
Апеляційним судом переглянуто додаток до протоколу обшуку - відеозапис його перебігу, з якого ним встановлено, що під час обшуку була забезпечена участь понятих, а дії працівників поліції свідчать про підготовку до пакування вилучених предметів.
Проте, на переконання колегії суддів, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що відповідно до відеозапису обшуку, при виявленні трьох ножів на кухні, слідча не здійснила жодних дій, спрямованих на їх огляд, встановлення ідентифікуючих ознак та упакування, поклала їх на край столу і перейшла з учасниками слідчої (розшукової) дії до ванної кімнати для продовження обшуку. Коли, ким і яким чином ці ножі були упаковані, незважаючи на повну фіксацію обшуку засобами відеозапису, не зафіксовано, на відміну від огляду й упакування речовини, схожої на наркотичний засіб, патронів, гранати, хоча ніж довжиною леза 12 см та шириною близько 2 см разом зі взуттям спортивного типу із візерунком підошви у вигляді геометричних фігур, одягом зі слідами бурого кольору, схожих на кров, а також майна, яке здобуте у результаті його вчинення, відповідно до ухвали слідчого судді від 08 грудня 2020 року, якою надано дозвіл на обшук, були основними об`єктами пошуку. У протоколі обшуку не зазначено номеру спецпакету, до якого поміщено ножі, хоча опис інших спецпакетів з відповідними реквізитами протокол містить.
Колегія суддів зазначає, що належна правова процедура, про яку йшлося раніше, визначає найбільш доцільні правила судочинства, дотримання яких дозволяє в оптимальний спосіб вирішити завдання кримінального провадження та захистити права людини у тому числі від незаконного звинувачення та притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив як сторона обвинувачення в умовах змагального процесу намагалася (і чи намагалася взагалі) у суді першої інстанції усунути недоліки, допущені під час проведення обшуку, наприклад шляхом допиту понятих, слідчого, оперативних співробітників тощо.
На відміну від ст. 87 КПК, яка визначає безумовні підстави для визнання доказів недопустимими, застосування ст. 86 КПК, яка вказує на те, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом, потребує ретельного обґрунтування того, що допущені порушення процесуальної форми не викликають сумніви у достовірності доказу.
За таких обставин доводи сторони захисту в цій частині залишились без належної перевірки та вичерпної відповіді, а з ухвали апеляційного суду не вбачається ґрунтовних висновків на спростування таких доводів апеляційних скарг.
Водночас, колегія суду окремо звертає увагу на те, що після оголошення учасникам слідчої дії змісту протоколу обшуку, ОСОБА_6 повідомив, що відмовляється підписувати такий протокол, мотивуючи свою відмову тим, що не погоджується із результатом проведеного обшуку. Незважаючи на це, слідча ОСОБА_15 , не надавши останньому можливості викласти письмові зауваження до протоколу, вказала, що такий протокол необхідно підписати з метою отримання ОСОБА_6 його примірника.
Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи про те, що обшук у помешканні свідка ОСОБА_9 відбувся аж через 49 днів з дня вбивства ОСОБА_8 , тоді як свідок ОСОБА_9 повідомила під час судового розгляду, що користувалася всіма ножами протягом усього часу, що виключає виявлення на ножі слідів крові ОСОБА_8 .
На спростування зазначених доводів в ухвалі апеляційного суду не викладено вмотивованих міркувань.
Також ухвала апеляційного суду взагалі не містить відповіді на доводи засудженого та його захисника про те, що кримінальне провадження сфабриковано працівниками поліції, які неодноразово приходили до ОСОБА_6 , просили визнати його вину у вбивстві, відбирали у нього відбитки пальців, вилучали речі, допитували, перевіряли на поліграфі, приносили гаманці, при цьому ОСОБА_6 на цьому етапі досудового розслідування не перебував у статусі підозрюваного чи свідка, всі зазначені дії проводилися у відсутність захисника, чим порушеного його право на захист.
Апеляційний суд в ухвалі лише констатував, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що у рамках даного кримінального провадження ОСОБА_6 було затримано.
Таким чином, не навівши належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків з посиланням на конкретні докази, а також на положення закону, якими він керувався, як того вимагають положення ч. 2 ст. 419 КПК, апеляційний суд в ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційні скарги засудженого та захисника визнав необґрунтованими, при цьому на частину доводів відповіді не надав.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Як визначено ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положеннями ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення і є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Крім того, у касаційних скаргах, окрім іншого, сторона захисту вказує про те, що, постановляючи обвинувальний вирок, місцевий суд необґрунтовано визнав допустимими докази, надані стороною обвинувачення, не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку, при цьому свого рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 94 КПК.
Враховуючи те, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а зазначені вимоги засудженим і захисником ставились також і перед судом апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для надання відповіді на такі доводи, оскільки вони мають бути предметом перевірки під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, касаційні скарги засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суд повинен, використовуючи усі процесуальні можливості, керуючись вимогами процесуального закону, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг засудженого та захисника, надати на них вмотивовану та вичерпну відповідь.
Разом з тим, згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Як вбачається з резолютивної частини вироку Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 вересня 2022 року до набрання цим вироком законної сили ОСОБА_6 залишено без змін запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд