ВИРОК Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 676/1214/21

Вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання період його тримання під вартою з 25 грудня 2020 року до дня набрання вироком законної сили включно з розрахунку день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені процесуальним законодавством.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 22 червня 2022 року змінив вирок місцевого суду, перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Постановою колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 13 грудня 2022 року вищевказану ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на передчасність висновків апеляційного суду щодо можливості перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК, які зроблено без належного дослідження усіх доказів у цьому кримінальному провадженні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 було залишено без зміни, тобто дії засудженого кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 25 грудня 2020 року приблизно о 17 год 00 хв, перебуваючи в коридорі власного будинку на АДРЕСА_1 , у ході словесної суперечки із ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, наніс останньому руками і ногами близько п`яти ударів по тулубу та голові, чим спричинив легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, внаслідок яких ОСОБА_8 , утративши рівновагу, впав на підлогу, а ОСОБА_7 схопив металеву кришку від відра і наніс потерпілому сім ударів у голову, чим спричинив умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_8 помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд цього кримінального провадження у суді першої інстанції.

Стверджує про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки останній діяв в умовах необхідної оборони і захищався від потерпілого ОСОБА_8 . На переконання захисника, дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ст. 118 КК або за ст. 124 КК.

Також сторона захисту вказує на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки цей суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження ряду письмових доказів. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки у ній не надано належну оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, вважав рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) не подали.

Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що доводи цієї скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях ОСОБА_7 щодо ОСОБА_8 необхідної оборони та, як наслідок, перевищення її меж.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судами попередніх інстанцій зроблено на підставі досліджених та оцінених доказів з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Версія сторони захисту щодо розвитку подій, в ході яких настала смерть ОСОБА_9 , відображена у показаннях засудженого, і зводиться до того, що потерпілий ОСОБА_8 прийшов до нього до дому та був ініціатором конфлікту і бійки, в ході якої наносив засудженому удари, кусав його за палець, запхнув палець в око та намагався його душити. Засуджений наголошував, що оборонявся від протиправних дій ОСОБА_8 , під час чого й спричинив останньому тілесні ушкодження (два удари) металевою кришкою від відра по голові.

Ця версія сторони захисту детально перевірялася судами і була відхилена з посиланням на низку доказів, досліджених у цьому провадженні.

Зокрема судово-медичний експерт ОСОБА_10 у суді підтвердив зроблені ним висновки та вказав, що ОСОБА_8 було нанесено не менше семи ударів саме у волосисту частину голови у швидкій послідовності один за одним, із прикладанням значної сили. Також експерт наголосив, що потерпілому удари були спричинені тоді, коли він лежав на підлозі, відвернутий обличчям у бік, протилежний від ОСОБА_7 , він не чинив будь-яких активних дій щодо засудженого. Також експерт зазначив, що сім субарахноїдальних крововиливів під мозкову оболонку свідчать про місце прикладання ударів, яких було не менше семи, можливість отримати такі тілесні ушкодження від падіння виключається. Крім того, експерт уточнив, що кожен крововилив, виявлений у ОСОБА_8 , спричиняв втрату свідомості та є тяжким тілесним ушкодженням.

Також суди послалися на такі докази:

- дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 25 грудня 2020 року із фототаблицею до нього, у якому зафіксовано обстановку в коридорі будинку засудженого, розташування трупа ОСОБА_8 , слідів крові, які свідчать про те, що ОСОБА_7 наносив удари металевою кришкою в голову потерпілому, в той момент, коли він вже не вчиняв активних дій та лежав на підлозі;

- дані висновків судово-медичних експертиз від 16 лютого 2021 року № 330 і від 25 лютого 2021 року № 1 про те, що виявлені на трупі ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження стали наслідком спричинення не менше ніж семи ударів, а легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я - п`яти ударів. Тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, семи субарахноїдальних крововиливів, крововиливів у м`які тканини голови в тім`яній ділянці зліва, у лівій завушній ділянці, в середньому відділі тім`яно-потиличної ділянки, п`яти ран на волосистій частині голови в тім`яній ділянці зліва, у лівій завушній ділянці, в середньому відділі тім`яно-потиличної ділянки могли утворитися внаслідок ударів тупим твердим предметом із ребристою травмуючою поверхнею з прикладанням значної сили, мають ознаки тяжких як небезпечних для життя в момент спричинення і перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_8 ;

- данівисновку судової біологічної експертизи від 27 квітня 2021 року № СЕ-19/102-21/1170-Б про те, що на металевій емальованій кришці виявлено сліди крові, походження яких можливе від потерпілого, водночас походження таких від ОСОБА_7 виключається.

Колегія суддів враховує наявність на тілі засудженого ушкоджень, які з`явилися внаслідок конфлікту із потерпілим. Зокрема за даними висновку судово-медичної експертизи від 29 грудня 2020 року № 462 у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження у вигляді одного синяка в ділянці спинки носа справа та зліва з розповсюдженням на підочні ділянки і верхні повіки обох очей, крововиливу під кон`юнктиву лівого ока у внутрішньому відділі, одного крововиливу в ділянці нижньої губи в середньому відділі на рівні її кайми, одного синяка на тильній поверхні правої кисті на рівні першого п`ясно-фалангового суглоба, які належать до легких тілесних ушкоджень.

Також колегія суддів, перевіряючи версію сторони щодо можливого перебування засудженого в стані необхідної оборони, звертає увагу на дані протоколу проведення слідчого експерименту від 26 грудня 2020 року з відеозаписом до нього, у ході якого ОСОБА_7 у присутності захисника на місці події розповів про перебіг конфлікту між ним та потерпілим.

З огляду на те, що й сам засуджений пояснює, що продовження бійки між ним та потерпілим відбувалося в коридорі, а він наніс два удари тоді, коли потерпілий впав біля умивальника, та інформації, наданої судово-медичним експертом, який за результатами судово-медичної експертизи констатував, що потерпілому було спричинено не менше семи ударів в той час як він лежав долілиць, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі удари були спричинені засудженим тоді, коли він не перебував в стані необхідної оборони.

На думку колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Існування підстав для необхідної оборони повинно свідчити про те, що особа знаходиться у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист охоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує у особи лише протягом часу, коли вона знаходиться в стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо незважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі, що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

З встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин на підставі досліджених цими судами доказів вбачається, що висновок про перебування засудженого в стані необхідної оборони тоді, коли ОСОБА_8 лежав на підлозі і не вчиняв жодних активних дій, є хибним. Вищенаведені обставини не дають підстав для висновку про вчинення потерпілим щодо засудженого суспільно небезпечного посягання, як про це вказує сторона захисту.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що в ході допиту потерпілої та свідків у суді першої інстанції ніхто з цих осіб не вказував про те, що ОСОБА_8 , будучи психічно хворою особою, проявляв агресію до оточуючих, натомість негативно охарактеризували засудженого як агресивну та схильну до насильства особи, у тому числі й щодо близьких осіб (батьків).

Зокрема, свідок ОСОБА_11 повідомив суду, що знає як потерпілого, який був психічно хворим і у випадку агресії міг лише кричати та ображати словесно, так і засудженого ОСОБА_7 , який, зі слів його матері, в побуті вів себе агресивно, постійно знущався зі своїх батьків, бив матір, прикладав паяльник до її рук, також свідок стверджував, що бачив на руках ОСОБА_12 синці від побоїв її сина. Також цей свідок підтвердив факт агресивної поведінки засудженого в побуті, зауважив, що той постійно знущався зі своїх батьків, морив їх голодом, бив матір пилкою, а батька - молотком.

Свідок ОСОБА_13 - лікар-психіатр КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області» повідомив суду про те, що ОСОБА_8 перебував на обліку у психіатричному кабінеті з 2005 року із діагнозом «пфропшизофренія», двічі - тричі на рік лікувався у Хмельницькій обласній психіатричній лікарні, однак будь-яких даних про те, що ОСОБА_8 проявляв агресію він не пам`ятає.

Таким чином, колегія суддів констатує, що судами попередніх інстанції детально перевірялась версія сторони захисту про перебування засудженого в стані необхідної оборони. За встановлених судами фактичних обставин справи дії останнього охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, як про це правильно констатували місцевий суд і суд апеляційної інстанції.

Твердження захисника про те, що апеляційний суд усупереч вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження ряду письмових доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

В ході дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду від 28 лютого 2023 року було встановлено, що цей суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження ряду письмових доказів, оскільки захисник не обґрунтував, чому ці докази місцевий суд дослідив не повністю або з порушеннями.

Отже, порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК всупереч доводам сторони захисту апеляційний суд не допустив.

Таким чином суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 439 КПК розглянув апеляційні скарги засудженого та його захисника і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частині доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, відповідає положенням кримінального та кримінального процесуального законів. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд