ПОСТАНОВА
суддів Коротуна В. М., Зайцева А. Ю., Червинської М. Є.
Червинської М. Є., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Антонівська сільська рада Сквирського району Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що у 1996 році помер дід позивача ОСОБА_4 . У 2002 році померла баба позивача ОСОБА_5 . Після їх смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів» на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії
КВ № 0180350, зареєстровану 10 грудня 1996 року та земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів» на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0180295, зареєстровану 10 грудня
1996 року.
ОСОБА_1 вказував, що спадкодавці заповітів не складали, їх племінник
ОСОБА_2 від спадщини відмовився на користь позивача. ОСОБА_1 спадщину прийняв шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, доглядав спадкодавців, проживав разом з ними. Проте змоги оформити спадщину не має, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів.
ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку спадкування право на:
земельну частку (пай) в розмірі 4,3 умовного кадастрового гектара, яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів» на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0180350, зареєстровану 10 грудня 1996 року;
земельну частку (пай) в розмірі 4,3 умовного кадастрового гектара, яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів» на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0180295, зареєстровану 10 грудня 1996 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів», та розташоване на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай), серії КВ № 0180350, зареєстровану 10 грудня 1996 року, що належала
ОСОБА_4 , який помер 1996 року.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом, право власності на земельну частку (пай) розміром 4,3 в умовного кадастрового гектара, яка перебуває у колективній власності КСП «Антонів», та розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області, посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай), серії КВ № 0180295, зареєстровану 10 грудня 1996 року, що належала ОСОБА_6 , яка померла
2002 року.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки позивач вступив у фактичне володіння та управління спадковим майном, проживав разом із спадкодавцями та доглядав за ними, брав участь у похованні, будь-яких заперечень ОСОБА_2 не надав, Антонівська сільська рада Сквирського району Київської області позов визнала, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційний перегляд справи
Не погоджуючись із рішенням Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року, правонаступник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, шляхом подання 03 грудня 2022 року засобами поштового зв?язку апеляційної скарги.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Сквирського районного суду Київської області від
09 лютого 2016 року відмовлено.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 є правонаступником ОСОБА_2 , а всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, є обов?зкові для нього так само, як вони були обов?язкові для особи, яку він замінив. Апеляційна скарга ОСОБА_3 подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, тому є підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за частиною другою статті 358 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 лютого 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня
2023 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не отримував ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з додатками, судової повістки про дату і час розгляду справи та рішення суду. В матеріалах справи немає жодного поштового документа та розписки про отримання ним вказаних процесуальних документів. Наявні в матеріалах справи супровідні листи про направлення ОСОБА_2 кореспонденції суду не підтверджують факт їх отримання. Заявниця вказує, що наявна в матеріалах справи заяви ОСОБА_2 про визнання позову є сумнівною, оскільки не містить реєстраційного номера вхідної кореспонденції суду, а підпис на заяві візуально не відповідає підпису ОСОБА_2 в його паспорті.
Доводи інших учасників справи
25 травня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити.
Відзив мотивований тим, що за життя ОСОБА_2 позов визнав, рішення суду не оскаржував.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Сквирського районного суду Київської області.
29 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування немає.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи(частина перша статті 42 ЦПК України).
Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб`єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального права покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин.
Установлено, що ОСОБА_3 є правонаступницею третьої особи - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
ОСОБА_3 у цій справі не є особою, яка не була залучена до участі у справі, а є процесуальним правонаступником учасника справи, а саме ОСОБА_2 у зв?язку з його смертю. Такий процесуальний правонаступник заміщує особу, яка була учасником справи, а тому відповідно до частини другої статті 55 ЦПК України усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Подібний висновок щодо процесуального правонаступництва зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження
№ 61-9085сво21).
Таким чином, усі дії, вчинені ОСОБА_2 в цивільному процесі до вступу правонаступника ОСОБА_3 , є обов`язкові для неї так само, як вони були обов`язкові для особи, яку вона замінила.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від
18 жовтня 2005 року).
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Із матеріалів справи відомо, що 02 лютого 2016 року Сквирський районний суд Київської області направив ОСОБА_2 супровідним листом ухвалу суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду на 09 лютого
2016 року о 09 год 15 хв (а. с. 16).
У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 від 09 лютого 2016 року, в якій він просив справу розглядати за його відсутності та без фіксування технічними засобами. Позовні вимоги визнав (а. с. 18).
Отже ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи 09 лютого 2016 року.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що в разі, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не є переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).
Встановивши, що ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу 03 грудня 2022 року, тобто після спливу більше ніж 6 (шести) років з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, правильно встановивши, що підстав, коли апеляційна скарга може бути подана учасником справи після спливу одного року відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, немає.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Разом з тим згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від
09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від
27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 26 січня 2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду