ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 682/2631/18

1. Описова частина

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він як фізична особа-підприємець здійснював підприємницьку діяльність з виробництва меблів для ванних кімнат у приміщенні, що знаходиться у АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 як фізичній особі.

Вказував, що відповідач з 2009 року на підставі усного дозволу надавав йому приміщення в користування, однак з 03 серпня 2018 року відповідач чинить йому перешкоди у користуванні зазначеною нерухомістю та відмовляється повернути майно, власником якого він є.

Враховуючи наведене просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути безпідставно набуте належне йому майно згідно переліку, наведеному у додатку № 1 до позову.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задоволено.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до Господарського суду Хмельницької області. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нежитлове приміщення, в якому перебуває спірне майно, передано позивачу ФОП ОСОБА_1 на підставі договорів оренди про спільне використання нежитлового приміщення, що укладені між сторонами як фізичними особами-підприємцями, підписи яких скріплені відповідними печатками приватного підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємця ОСОБА_1 . Отже, сторони у спірних правовідносинах діяли як фізичні особи-підприємці, тому наявні підстави для закриття провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, тому що не дослідили, чи використовувалось спірне майно з господарською метою, ухвалили судові рішення без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 липня 2019 року у вказаній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що позов пред`явлено до ОСОБА_2 як до власника нерухомого майна - фізичної особи без статусу підприємця.

Предметом спірного договору є врегулювання цивільно-правових відносин між сторонами з приводу повернення безпідставно набутого майна, вказані відносини не є господарськими.

При цьому ОСОБА_2 придбав приміщення як фізична особа і використовував його у відносинах з ОСОБА_1 як фізична особа.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року, клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задоволено.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Для встановлення факту придбання та користування відповідачем майном з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою-підприємцем, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Схожого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).

Судами встановлено, що нежитлове приміщення телятника загальною площею 1 818,3 кв. м по АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 02 жовтня 2009 року (т. 2, а. с. 9-10).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05 травня 2018 року ОСОБА_2 з травня 1994 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Видом діяльності ОСОБА_2 було, серед іншого, виробництво кухонних меблів, виробництво інших меблів; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля хімічними продуктами; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (т. 5, а. с. 94-96).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності ОСОБА_1 було, з-поміж іншого, виробництво інших меблів (т. 2, а. с. 81-83). При цьому судом враховано, що 28 вересня 2018 року здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, а 20 листопада 2018 року здійснено запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Договори про спільне використання нежитлового приміщення від 30 квітня 2013 року та від 30 квітня 2016 року, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу цього позову, укладені між сторонами як фізичними особами-підприємцями та скріплені підписами сторін і печатками ФОПів і мають ознаки господарського договору (т. 2, а. с. 11, 12).

З висновку щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову № 76 від 09 серпня 2010 року вбачається, що ОСОБА_2 , як приватний підприємець, звертався до Славутської районної санітарно-епідеміологічної станції щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову: реконструкції приміщення телятника під цех по виготовленню меблів по АДРЕСА_1 (т. 5, а. с. 225).

31 жовтня 2011 року між ВАТ ЕК «Хмельницькобленерго» та споживачем ФОП ОСОБА_2 , крім іншого, АДРЕСА_1 укладено договір про постачання електричної енергії № 1220 та відповідні додатки до нього (т. 5, а. с. 203-214).

Відповідно до рахунку № НОМЕР_1 предоплати від 18 грудня 2013 року запланованої електричної енергії на січень 2014 року ФОП ОСОБА_2 перераховано на рахунок ПАТ «Хмельницькобленерго» кошти за заплановану електроенергію, що має бути спожита за адресою: АДРЕСА_1 (т. 5, а. с. 222).

Отже, у справі, що переглядається, спір виник між двома суб`єктами підприємницької діяльності, зокрема щодо неналежного виконання умов зазначених договорів та наслідків припинення договірних правовідносин.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність між сторонами господарських відносин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Наведене також відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 682/3632/18 (провадження № 61-1182св23).

Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами права на доступ до правосуддя, відхиляються колегією суддів, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до належного суду з дотриманням предметної юрисдикції.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду