ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/12786/15-ц

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивував тим, що 04 серпня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 264 000 грн, що еквівалентно 33 000 дол. США. Відповідно до розписки повернення позики відбудеться після передачі ОСОБА_2 нежитлового приміщення, яке розташоване на АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що 28 березня 2014 року він передав ОСОБА_2 нежитлове приміщення, яке розташоване на АДРЕСА_1 , однак ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики від 04 серпня 2011 року до цього часу не повернула.

За таких обставин ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 2 371 227 грн, з яких: 730 620 грн - основний борг; 1 614 670 грн - пеня; 29 076,60 грн - три проценти річних.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заочним рішенням від 16 серпня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси позов ОСОБА_1 задовольнив; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 серпня 2011 року в розмірі 2 658 259,20 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 належним чином не виконала умови договору позики та після отримання нежитлового приміщення не повернула позивачу грошовий борг у розмірі 33 000 дол. США, а тому наявні підстави для стягнення на користь позивача заборгованості в гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення суду з урахуванням пені та трьох процентів річних.

Постановою від 26 грудня 2018 року апеляційний суд Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково; заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2016 року змінив; позов ОСОБА_1 задовольнив частково; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 33 000 дол. США основного боргу, 800 000 грн пені та три проценти річних у сумі 1 202 дол. США, що становить 34 202 дол. США та 800 000 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постановою від 04 березня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково; заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2016 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди, встановивши, що договір позики від 04 серпня 2011 року підписаний ОСОБА_2 , а розписка, яка міститься на зворотній стороні договору позики, підписана не ОСОБА_2 , а іншою особою; не врахували, що пунктом 1 договору позики від 04 серпня 2011 року передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику безвідсотково, строком на три місяці, суму грошових коштів у розмірі 264 000 грн, що є еквівалентом 33 000 дол. США, які позичальник зобов`язується повернути в термін до 04 жовтня 2011 року. Тобто, зі змісту вказаного договору не вбачається, що кошти у розмірі 264 000 грн, що є еквівалентом 33 000 дол. США, були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 .

Також суд касаційної інстанції зазначив, що суди не надали належної правової оцінки доводам ОСОБА_2 про те, що: між сторонами була досягнута домовленість про продаж ОСОБА_2 за 53 000 дол. США 1/100 частки нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 ; 15 грудня 2009 року вони уклали попередній договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, згідно з яким ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 20 000 дол. США, що підтверджується розписками, а решту 33 000 дол. США ОСОБА_2 зобов`язалась передати після передачі їй нежитлового приміщення, у зв`язку з чим не з`ясували, чи передавалися ОСОБА_1 в борг грошові кошти ОСОБА_2 .

Рішенням від 07 липня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат. Постановою від 31 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення; рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що надана ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог розписка від 04 серпня 2011 року не містить підпису ОСОБА_2 як позичальника, тому не є розпискою в розумінні статті 1047 ЦК України та, відповідно, не може бути підтвердженням передання позивачем коштів ОСОБА_2 у позику. У зв`язку з цим суди вважали позовні вимоги необґрунтованими та відмовили в задоволені позову.

Встановивши необґрунтованість позовних вимог, суди відмовили у застосуванні до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав у Верховний Суд касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга та уточнена її редакція мотивовані тим, що:

в ухваленні судового рішення брала участь суддя, якій заявлено обґрунтований відвід;

суд першої інстанції у порушення пункту 15 частини другої статті 197 ЦПК України не розглянув заяву позивача про поновлення позовної давності, не закрив підготовче засідання та не призначив справу до розгляду по суті;

суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки;

суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача. Вказує, що позивач прибув до апеляційного суду в судове засідання, призначене на 20 жовтня 2022 року, проте, помічник судді повідомив йому, що засідання не відбудеться через відключення світла. У матеріалах справи міститься довідка секретаря судового засідання про те, що справу розглянуто 20 жовтня 2022 року за відсутності осіб, однак датою прийняття постанови апеляційного суду зазначено 31 жовтня 2022 року.

24 липня 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що аргументи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 березня 2023 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою від 12 квітня 2023 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без руху; надав для усунення недоліків касаційної скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою від 03 липня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень; відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача; витребував з районного суду справу № 522/12786/15; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

21 липня 2023 року матеріали справи № 522/12786/15 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді у касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі 03 липня 2023 року Верховний Суд зазначив, що підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід; справу розглянуто за відсутності позивача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; суд не дослідив зібрані у справі докази).

Щодо порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що в ухваленні оскарженого рішення суду першої інстанції брала участь суддя, якій було заявлено обґрунтований відвід.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду чи в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Чернявської Л. М., яка мотивована тим, що підхід до розгляду справи суддею Чернявською Л. М. викликали у позивача сумніви щодо неупередженості судді у розгляді справи.

За правилами частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо, зокрема, він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи чи є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Ухвалою від 18 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді, зазначивши, що заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування обставин для відводу судді Чернявської Л. М.

За таких обставин заявлений позивачем відвід судді був необґрунтованим, оскільки доводи ОСОБА_1 не були підтверджені доказами, ґрунтуються на припущеннях та не свідчать про завідому упередженість або необ`єктивність судді Чернявської Л. М.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить, що:

ухвалою від 02 лютого 2022 року Одеський апеляційний суд призначив справу до розгляду на 20 жовтня 2022 року;

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання, призначеного судом апеляційної інстанції на 20 жовтня 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 4, а. с. 62);

відповідно до довідки секретаря судового засідання Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені, у зв`язку з чим відповідно до вимог ЦПК України справа розглянута за їх відсутності. Відповідно до частини другої статті 274 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За таких обставин посилання позивача на неповідомлення апеляційним судом про дату, час і місце судового засідання та розгляд справи за його відсутності не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач з`явився до апеляційного суду 20 жовтня 2022 року, однак помічник судді повідомив про відкладення розгляду справи через відключення світла у суді, адже на підтвердження зазначених обставин позивач належних та допустимих доказів не надав.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судове засідання в суді апеляційної інстанції відбулось 20 жовтня 2022 року, проте в тексті постанови апеляційного суду зазначено датою прийняття постанови - 31 жовтня 2022 року, не свідчать про порушення прав позивача з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти так: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження N 61-175сво21).

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 197 ЦПК України, з тих підстав, що після скасування Верховним Судом заочного рішення суду першої інстанції й постанови апеляційного суду, направлення справи на новий розгляд, суд першої інстанції прийняв справу до провадження, призначив до судового розгляду і питання про відкриття провадження у справі не вирішував та відповідно підготовче судове засідання не проводив.

Посилання в касаційній скарзі на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України не беруться до уваги, оскільки вказаний пункт є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд за умови висновку про обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, на які заявник не посилався.

Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,