ПОСТАНОВА
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Добротвір Кам`янка-Бузького району Львівської області, жительки м. Кам`янка-Бузька Львівського р-ну Львівської обл.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_11 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених частинами 3 та 4 статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК) і частиною 1 статті 366 КК, до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з позбавленням права займати посади, пов`язані з фінансово-банківською діяльністю строком на 3 роки з конфіскацією майна та штрафом у розмірі 700 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
2. Суд визнав доведеним, що 08 та 23 грудня 2011 року, 06, 07 та 17 лютого 2012 року вона, обіймаючи посаду начальника Кам`янка-Бузького відділення АКБ «УкрСиббанк» № 873, зловживаючи службовим становищем, уклала з потерпілими договори банківського вкладу (депозиту), завіривши своїм підписом та печаткою відділення банку, а отримані від потерпілих у якості вкладу гроші привласнила.
3. Вироком задоволено цивільні позови потерпілих і стягнуто на користь кожного з потерпілих солідарно з засудженої та відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та матеріальну шкоду у таких розмірах:
- ОСОБА_12 - 4 000 доларів США;
- ОСОБА_13 - 18 850 доларів США;
- ОСОБА_14 - 22 470 євро;
- ОСОБА_15 - 5 000 доларів США;
- ОСОБА_16 - 9 600 доларів США;
- ОСОБА_17 - 29 215 доларів США.
4. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
5. Відповідач, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
6. Відповідач вважає, що попередні інстанції здійснили судовий розгляд неповно, не дали належної оцінки доказам, неправильно встановили фактичні обставини справи і постановили рішення, які не відповідають вимогам статті 370 КПК та нормам статті 263 Цивільного процесуального кодекс (далі - ЦПК).
7. Доводи касаційної скарги можна систематизувати таким чином:
не доведені обставини передачі грошей потерпілими, оскільки факт передачі грошей підтверджуються лише показаннями потерпілих, зацікавлених у результаті справи, автентичність наданих суду договорів не підтверджена і розмір збитків не визначений експертизою;
не доведено передачу позивачами грошей відповідачу, оскільки договір банківського вкладу не є таким доказом, а інші підтвердження (квитанції, платіжні доручення тощо) не надані; цивільне законодавство, яке регулює договірні відносини, не дає підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача;
відповідач не має нести відповідальність за дії засудженої, оскільки на момент укладення договорів вона не мала відповідної довіреності банку, а також не виконувала обов`язків, пов`язаних з касовими операціями;
призначений засудженій захисник пасивно здійснював захист засудженої, тому розгляд даного кримінального провадження був неповним, однобічним та упередженим;
судами неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність та не звільнено засуджену від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності;
всупереч вимогам статті 405 КПК апеляційний суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи;
8. Потерпілі направили заперечення проти задоволення касаційних вимог та просили залишити оскаржені рішення без змін.
Позиції учасників судового провадження
9. У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.
10. Представники потерпілих, захисник та прокурор заперечили проти задоволення касаційних вимог та просили залишити оскаржені рішення без змін.
11. Потерпілі надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Щодо встановлених обставин справи
13. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі з погляду їх достовірності є перш за все завданням судів попередніх інстанцій.
14. Суд не погоджується з відповідачем у тому, що підставою для висновку судів щодо обставин заволодіння грішми потерпілих були виключно їх показання. Суди оцінили ці показання у сукупності з іншими доказами, у тому числі з договорами, підписаними засудженою і завіреними печаткою відділення банку. Вони також прийняли до уваги узгодженість показань всіх потерпілих щодо обставин, які свідчили про використаний засудженою метод заволодіння грішми.
15. Висновки судів з наданих сторонами доказів є вмотивованими, і доводи касаційної скарги не дають Суду підстав ставити їх під сумнів.
16. Тому Суд відхиляє доводи відповідача, що стосуються обставин справи, визнаних судами встановленими.
17. Суд також відхиляє доводи відповідача, що стосуються прав та інтересів засудженої, зокрема, щодо ефективності правової допомоги. Відповідно до частини 1 статті 425 КПК, цивільний відповідач або його представник можуть подати скаргу лише в частині, що стосується вирішення цивільного позову. Не вдаючись в оцінку ефективності здійснення захисту засудженої, Суд зазначає, що відповідач приймав участь у розгляді справи через своїх представників і мав можливість відстоювати свої інтереси незалежно від позиції сторони захисту.
Щодо підстав цивільної відповідальності відповідача
18. Суд погоджується з відповідачем у тому, що за обставин цієї справи між потерпілими і відповідачем не виникли відносини за договором банківського вкладу. Договір банківського вкладу є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
19. У цій справі судами встановлено, що передані потерпілими засудженій гроші не були прийняті банком, оскільки вона ними заволоділа. Тому немає підстав вважати, що між відповідачем і потерпілими склалися договірні відносини.
20. У цій справи відповідальність відповідача випливає не з договірних відносин, що склалися між ним і потерпілими особами, а з деліктних зобов`язань, що виникли зі шкоди, завданої злочином, вчиненим працівником банку.
21. Таким чином, посилання відповідача на положення законодавства, що регулюють відносини, які випливають з договору банківського вкладу, не стосуються обставин цієї справи, і Суд відхиляє доводи відповідача, що ґрунтуються на цих положеннях законодавства.
22. Відповідні суми відшкодування були стягнені з відповідача на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої юридична особа зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
23. Стаття 1172 ЦК не передбачає, що відповідальність настає лише у разі добросовісного і правильного виконання працівником своїх службових обов`язків. Це звузило б застосування цього положення лише до випадків, коли завдання шкоди третім особам прямо входило б в службові обов`язки працівника. Тому ця стаття покладає на роботодавця обов`язок відшкодування, навіть якщо працівник виконував свої обов`язки неналежним чином, порушуючи відповідні правила і процедури, перевищуючи надані повноваження або зловживаючи ними.[1]
24. У цій справі судами встановлено, що засуджена виконувала службові обов`язки керівника відділення банку. Також встановлено, що вона заволоділа коштами потерпілих, зловживаючи цими службовими обов`язками, оскільки уклавши з потерпілими відповідні договори, завіривши їх своїм підписом і печаткою банку, отримані від потерпілих у якості внеску за договором банківського вкладу гроші не передала у володіння банку, а привласнила.
25. Відповідач стверджує, що засуджена діяла без належної довіреності і, таким чином, вчиняла дії, на які не була уповноважена відповідачем. Суд зазначає, що якщо відповідач вирішив позбавити свого працівника повноважень вчиняти певні дії, то саме він має забезпечити, щоб такий працівник не мав практичної можливості їх вчиняти, а клієнти або потенційні клієнти банку були відповідним чином повідомлені про відсутність відповідних повноважень у такого працівника.
26. Як встановлено судами, засуджена продовжувала виконувати обов`язки керівника відділення банку, з посадовими обов`язками якого асоціюється вчинення дій від імені і в інтересах відповідного банку. Вона мала доступ до приміщень і до печатки банку. Ці обставини і загальна обстановка у відділенні банку не давала підстав клієнтам і потенційним клієнтам розумних підстав вважати, що керівник відділення обмежений у повноваженнях діяти від імені і в інтересах банку, і ставити під сумнів наявність у неї повноважень, які зазвичай надаються керівнику відділення.
27. Тому Суд відхиляє цей довід відповідача, оскільки відповідач жодним чином не запобіг фактичному перебуванню засудженої на цій посаді і виконанню нею відповідних функцій. На цих підставах Суд відхиляє і той довід, що засуджена, прийнявши гроші від потерпілих, вийшла за межі своїх повноважень і здійснила дії, які мали виконуватися касиром банку.
28. Крім того, Суд нагадує, що відповідно до статей 614 та 1166 ЦК на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях або діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. У даному випадку взаємодія засудженої з потерпілими виникла у зв`язку з виконанням нею своїх обов`язків на посаді керівника відділення. Усі згадані події цієї справи мали місце в робочі години при виконанні нею своїх обов`язків на робочому місці. Хоча заволодіння грішми потерпілих сталося на порушення кримінального закону і не входило в службові обов`язки засудженої, Суд вважає, що злочин вчинено засудженою при виконанні її обов`язків керівника відділення, а не як приватною особою.
29. Таким чином, умови відповідальності банку за дії свого працівника відповідно до статті 1172 ЦК у цьому випадку виконані, а тому Суд не погоджується з твердженням відповідача, що у цивільному законодавстві відсутні підстави для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди.
30. Також Суд відхиляє посилання відповідача на необхідність проведення експертизи для встановлення розміру шкоди у цьому випадку. Суди встановили, що потерпілі передали засудженій гроші в розмірі, зазначеному у відповідних договорах банківського вкладу, які були предметом розгляду. Визначення суми завданої шкоди на підставі інформації, зазначеної у договорах, не потребує експертних знань, тому проведення експертизи в такому випадку не є необхідним.
31. Суд не погоджується з тим, що з відповідача безпідставно стягнута моральна шкода, завдана потерпілим. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 1167 ЦК моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, в інших випадках, встановлених законом. Стаття 1172 ЦК є одним із випадків, передбачених законом, коли юридична особа відшкодовує шкоду, незалежно від її вини у діях, вчинених її працівником.
Щодо застосування строку давності до засудженої
32. Суд нагадує, що відповідно до частини 1 статті 425 КПК відповідач не уповноважений діяти в інтересах засудженої.
33. В тій частині, що стосується інтересів відповідача, Суд зазначає, що шкода потерпілим завдана внаслідок заволодіння засудженою їх майном, тобто діями, кваліфікованими за частиною 3 статті 191 КК, за якою строк давності на момент набрання вироком законної сили не сплив. Тому закінчення строку давності за частиною 1 статті 366 КК жодним чином не впливає на підставу стягнення з відповідача відшкодування на користь потерпілих.
34. Крім того, застосування строку давності і звільнення засудженої на цій підставі від покарання не має наслідком звільнення від цивільної відповідальності за спричинену шкоду, у тому числі на підставі статті 1172 ЦК[2].
Узагальнення
35. Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог з погляду наявності підстав для стягнення та розмірів матеріальної та моральної шкоди.
36. Таким чином, у ході касаційного розгляду не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд