ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000000002, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вірівки Вовчанського району Харківської області, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволено, стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 шкоду: моральну у розмірі 500 000 грн, матеріальну у сумі 23 928 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 березня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_9 визнаний винуватим у тому, що він 01 січня 2021 року, близько 17 год, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем ВАЗ-21061, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Героїв України (Леніна) смт. Білий Колодязь Вовчанського району Харківської області зі сторони м. Вовчанськ в напрямку смт. Приколотне Великобурлуцького району Харківської області та порушення вимог п.п. 2.9 (а), 12.1 Правил дорожнього руху України, в районі будинків № 2 та № 5-в по вказаній вулиці, ОСОБА_9 , діючи з необережності, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, вибрав небезпечну швидкість руху, втратив контроль над керуванням та виїхав на праве узбіччя по ходу свого руху, де допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які рухались в напрямку попутному автомобілю.
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходи ОСОБА_10 і ОСОБА_11 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що призначене ОСОБА_9 вироком суду основне покарання, яке залишене без змін апеляційним судом, у виді 10 років позбавлення волі, є явно несправедливим через суворість, оскільки суди ретельно не дослідили матеріали кримінального провадження, не надали їм належної оцінки, не врахували й інші обставини, які пом`якшують покарання.
Крім цього, у резолютивній частині вироку суд зазначив ІНПП його підзахисного, який не був долучений до матеріалів провадження та відповідно не досліджений у судовому засіданні, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Також посилається й на те, що потерпілий по даному кримінальному провадженню в частині призначення покарання поклався на розсуд суду, однак місцевий суд у вироку зазначив іншу позицію потерпілого, на що не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор, потерпіла ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 у своїх поясненнях заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили судові рішення залишити без зміни.
Захисник ОСОБА_8 надіслав заяву про проведення касаційного розгляду без його участі.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Положенням ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке, хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Водночас доводи захисника, викладені у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є обґрунтованими.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У всякому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії»
(п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд звернув увагу, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначені ОСОБА_9 максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також обставину, що обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
Однак, призначаючи ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України, оскільки не зазначив переконливих мотивів застосування до засудженого максимального основного покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статті.
При цьому, на думку колегії суддів, судами належним чином не враховано, що ОСОБА_9 злочин вчинив вперше, повністю визнав свою вину, під час судового розгляду висловлював щирий жаль у вчиненому, просив вибачення у потерпілих, а також обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Виходячи з обставин вчинення кримінального правопорушення, наявних у справі даних про особу засудженого, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що основне покарання ОСОБА_9 необхідно пом`якшити та призначити його у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України оскаржувані судові рішення підлягають зміні.
Крім того, Верховний Суд вважає, що посилання у резолютивній частині вироку на ІНПП ОСОБА_9 , без його долучення до матеріалів справи та дослідження в судовому засіданні, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у розумінні положень ст. 412 КПК України.
Також, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі у даному кримінальному провадженні під час судових дебатів просили призначити ОСОБА_9 найсуворіше покарання, а тому твердження захисника, що потерпілий в частині призначення покарання поклався на розсуд суду, однак суд першої інстанції у вироку виклав іншу позицію потерпілого, на що не звернув уваги і суд апеляційної інстанції, є безпідставними.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд