ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 592/6485/16-ц

Описова частина

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-C00/225/2007, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 60 594 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 4,99 % + FIDR. Дата остаточного повернення кредиту - 01 червня 2021 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-COO/225/2007 від 01 червня 2007 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 29 квітня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитним договором (тіло кредиту) в сумі 23 321,95 доларів США та заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 7 123,63 доларів США.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «ОТП Банк» просило стягнути з:

- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на свою користь заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року у розмірі 30 445,58 доларів США (що складається із заборгованості по тілу кредиту - 23 321,95 доларів США та заборгованості за відсотками - 7 123,63 доларів США), що за офіційним курсом НБУ станом на 29 квітня 2016 року складає 766 818,46 грн;

- ОСОБА_1 заборгованість по договору про кредитування поточного рахунку (овердрафт) № СО/525/07/1 від 01 червня 2007 року у розмірі 1 079,37 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних, допустимих, достатніх і переконливих доказів заявленої заборгованості за кредитним договором, правильності нарахування і утримання процентів та повернення кредиту відповідачкою, тобто в цілому позивачем не доведено заборгованості відповідачки. Суд прийняв до уваги висновок судової економічної експертизи від 25 травня 2020 року № 302, відповідно до якого, зокрема, підтвердити документально видачу кредиту за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року та визначити яким чином видавались кредитні кошти та у якій валюті неможливо, оскільки позивачем не надано відповідних первинних документів. Також суд вказав, що розрахунки заборгованості та виписка з особового рахунку не можуть підтверджувати існування кредитної заборгованості оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, АТ «ОТП Банк» подало апеляційну скаргу.

Постановою Сумського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 17 032,75 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 740,53 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 6 289,20 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 6 383,10 доларів США.

У задоволенні позовних вимог АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по договору про кредитування поточного рахунку (овердрафт) № С00/525/07/1 від 01 червня 2007 року у розмірі 1 079,37 грн відмовлено.

Апеляційний суд, зокрема зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги банку в частині стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту та процентами за період до 08 січня 2016 року, оскільки порука ОСОБА_2 припинилась в частині щомісячних зобов`язань за тілом кредиту та відсотках по кредитному договору до 08 січня 2016 року. Тому заборгованість за період з 01 лютого 2014 року по 08 січня 2016 року за кредитом у розмірі 6 289,20 доларів США та відсотками у розмірі 6 383,10 доларів США підлягає стягненню тільки з боржника ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаною постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року постанову Сумського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року та судових витрат скасовано, справу вчастині позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року та судових витрат передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд зробив передчасні висновки, оскільки при скасуванні рішення суду першої інстанції не з`ясував такі обставини: на які потреби був виданий кредит; чи є цей кредит споживчим; чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній до 10 червня 2017 року; чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості.

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року рішення Ковпаківський районного суду м. Суми від 28 січня 2021 року в частині вирішення позову АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 572,30 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 740,53 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 6 289,20 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 6 383,10 доларів США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог АТ «ОТП Банк» відмовлено.

Стягнуто на користь АТ «ОТП Банк» судовий збір за подання позовної заяви з ОСОБА_1 5224,46 грн, з ОСОБА_2 436,89 грн.

Стягнуто на користь АТ «ОТП Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги з ОСОБА_1 7836,73 грн, з ОСОБА_2 655,34 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 01 червня 2007 року ОСОБА_1 було подано кредитну заявку про видачу їй кредиту у розмірі 60 594 доларів США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок. Згідно з випискою з рахунку ОСОБА_1 отримала вказані кошти. При цьому суд вважав, що виписка з особового рахунку, відкритого відповідачці ОСОБА_1 , є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку.

З 03 лютого 2014 року ОСОБА_1 припинила виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, кошти на погашення кредиту та процентів не вносила, у зв`язку із чим станом на 29 квітня 2016 року розмір заборгованості за договором становив 30 445,58 доларів США, з яких: залишок заборгованості за кредитом становить 23 321,95 доларів США та несплачені відсотки за користування кредитом за період з 03 січня 2014 року по 28 квітня 2016 року - 7 123,63 доларів США.

Оскільки банком виконані взяті на себе зобов`язань за договором в частині надання відповідачу кредитних коштів, а ОСОБА_1 кошти на погашення кредиту не вносила, суд дійшов висновку, що права позивача порушені та підлягають захисту.

Визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню, апеляційний суд виходив з відсутності підстав для покладення на боржника обов`язку дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, строк виконання якого станом на дату звернення до суду з позовом (08 липня 2016 року) не настав, оскільки що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання відповідачами досудової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Тому, в межах заявлених позовних вимог, суд вважав обґрунтованими вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 861,50 доларів США, яка існувала станом на 01 липня 2016 року, та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 7 123,63 доларів США, які виникли станом на 29 квітня 2016 року.

Апеляційний суд також зазначив, що постановою Верховного Суду не скасована постанова Сумського апеляційного суду від 15 липня 2021 року в частині відмови у стягненні з поручителя ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту та процентами за період до 08 січня 2016 року з підстав припинення дії поруки в частині певних щомісячних зобов`язань.

Тому заборгованість за період з 01 лютого 2014 року по 08 січня 2016 року за кредитом у розмірі 6 289,20 доларів США та відсотками у розмірі 6 383,10 доларів США підлягає стягненню тільки з боржника ОСОБА_1 .

Щодо заборгованості по кредитному договору за період з 09 січня по 01 липня 2016 року, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 572,30 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 09 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року у розмірі 740,53 доларів США, апеляційний суд вважав, що вона підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку, як передбачено умовами договору поруки, оскільки у цій частині порука не припинилась.

16 березня 2023 року АТ «ОТП Банк» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в частині залишених без задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

05 квітня 2023 року АТ «ОТП Банк» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та зупинити виконання оскаржуваного судового рішення.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

26 червня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить касаційну скаргу банку на постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

04 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову Сумського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та зупинено виконання додаткової постанови апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 01 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого був ПАТ «ОТП Банк» (на даний час - АТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-C00/225/2007, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 60 594 доларів США на споживчі цілі, з терміном повернення кредиту - 01 червня 2021 року. Розмір щомісячного платежу складає 360,68 доларів США + сума нарахованих процентів на дату платежу.

Відповідно до пункту 2 частини № 1 кредитного договору дата остаточного повернення кредиту - 01 червня 2021 року. Розмір платежу складається із суми нарахованих процентів на фактичну суму кредиту за фактичну кількість днів користування кредитом та частини суми кредиту, що підлягають сплаті щомісячно.

Сума кредиту та нарахованих процентів щомісячно погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору (пункт 4 частини № 1 кредитного договору).

Згідно з пунктом 3 частини № 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотку + FIDR. Фіксований відсоток - 4,49 % річних. FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформативних стендах. На момент укладення даного договору FIDR складає 7,5% річних.

Відповідно до пункту 1.1 частини № 2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 цього договору, а позичальник прийняв кредит, зобов`язувався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у договорі. Для облікових цілей банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, де обліковується заборгованість позичальника за кредитом.

Згідно з підпунктом 1.4.1.1 пункту 1.4 частини 2 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком наступним чином: у разі використання плаваючої процентної ставки, проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR + фіксований відсоток розрахунку річної бази нарахування процентів. За базовий FIDR сторони приймають ставку FIDR (діючу на момент укладення договору).

Порядок дострокового виконання боргових зобов`язань та розірвання кредитного договору, визначено пунктом 1.9 цього договору. Так, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених пунктом 2.3.7 та ст. 13 цього договору) та/або умов договору іпотеки та/або умов договору іпотеки (майнової поруки), та/чи договору поруки. При цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань за кредитним договором, 01 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого був ПАТ «ОТП Банк» (на даний час - АТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-C00/225/2007, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати за повне і своєчасне погашення боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, у повному обсязі таких зобов`язань.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, розмір заборгованості згідно розрахунку станом на 29 квітня 2016 року склав 30 445,58 доларів США, з яких: залишок заборгованості за кредитом (тіло кредиту) становить 23 321,95 доларів США (з яких 7 861,50 доларів США- прострочена заборгованість), несплачені відсотки за користування кредитом за період з 03 січня 2014 року по 28 квітня 2016 року - 7 123,63 доларів США.

25 травня 2016 року АТ «ОТП Банк» направлено на адресу позичальника ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року (вимогу про усунення порушення), в якій вимагало протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати її отримання здійснити дострокове виконання боргових зобов`язань, які складаються із: залишку заборгованості за кредитом у розмірі 23 321,95 доларів США та відсотків за користування кредитом у розмірі 7 123,63 доларів США.

25 травня 2016 року АТ «ОТП Банк» направлено на адресу поручителя ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року (вимогу про усунення порушення), в якій вимагало протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати її отримання здійснити дострокове виконання боргових зобов`язань, які складаються із: залишку заборгованості за кредитом у розмірі 23 321,95 доларів США та відсотків за користування кредитом у розмірі 7 123,63 доларів США.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання позичальником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 указаних досудових вимог.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року оскаржена в касаційному порядку лише в частині залишення без задоволення позовних вимог АТ «ОТП Банк», тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог касаційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в оскаржуваній частині та додаткова постанова Сумського апеляційного суду від22 березня 2023 року відповідають.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (стаття 526 ЦК України).

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), за правилом статті 610 ЦК України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 01 червня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-C00/225/2007, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 60 594 доларів США, з терміном повернення кредиту - 01 червня 2021 року.

Згідно з пунктом 2 частини № 1 указаного договору цільове використання кредиту - придбання нерухомого майна, тобто кредит є споживчим.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок про те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Підстав для відступу від указаної позиції не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року при вирішенні справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

Як вбачається з матеріалів справи, право банку на дострокове стягнення з відповідачів боргового зобов`язання у судовому порядку виникає після завершення 30 календарних днів, з дати одержання боржником ОСОБА_1 вимоги банку (підпункт 1.9.1. пункту 1.9 кредитного договору).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання відповідачами досудової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок суду апеляційної інстанцій про передчасність позовних вимог банку участині, яка стосується дострокового стягнення коштів за кредитним договором, є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «ОТП Банк»лише в частині стягнення простроченої заборгованості (сум, строк погашення яких на час звернення з позовом вже настав), а саме: кредитної заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 861,50 доларів США та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 7 123,63 доларів США.

Визначаючи розмір стягуваної суми з кожного з відповідачів, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що заборгованість за кредитом за період з 01 лютого 2014 року по 08 січня 2016 року у розмірі 6 289,20 доларів США (тіло кредиту) та відсотками у розмірі 6 383,10 доларів США підлягає стягненню лише з боржника ОСОБА_1 , оскільки порука ОСОБА_2 за вказаними зобов`язаннями за період до 08 січня 2016 року є припиненою, що встановлено постановою Сумського апеляційного суду від 15 липня 2021 рокуу цій справі, і в цій частині вказане судове рішення апеляційного суду постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року не скасовано.

При таких обставинах апеляційним судом обґрунтовано стягнуто заборгованість за кредитним договором з відповідачів у солідарному порядку лише за період з 09 січня по 01 липня 2016 року, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 1 572,30 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 740,53 доларів США, як передбачено умовами договору поруки, оскільки у цій частині порука не припинилась.

Інша сума заборгованості правильно стягнута з ОСОБА_1 .

Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржувалась у касаційному порядку постанова Сумського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, за наслідками розгляду касаційної скарги відповідачка просила постанову апеляційного суду скасувати із залишенням в силі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 січня 2021 року.

Згідно з квитанцією № 0.0.2228949087.1 від 13 серпня 2021 року за подачу касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 23 036,94 грн.

Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог АТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року та судових витрат скасовано, а справу в цій частині вимог передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року рішення Ковпаківський районного суду м. Суми від 28 січня 2021 року в частині вирішення позову АТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 572,30 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 740,53 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-C00/225/2007 від 01 червня 2007 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 6 289,20 доларів США та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 6 383,10 доларів США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог АТ «ОТП Банк» відмовлено.

Ураховуючи, що розмір позовних вимог АТ «ОТП Банк», у задоволенні яких судом відмовлено, склав 50,78% від ціни позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 11 698,30 грн (50,78% від 23 036,94) на відшкодування витрат зі сплати судового збору у суді касаційної інстанції.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судові рішення апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року в оскаржуваній частині та додаткову постанову Сумського апеляційного суду від22 березня 2023 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року зупинено виконання додаткової постанови Сумського апеляційного суду від22 березня 2023 року до закінчення касаційного провадження у справі, то виконання зазначеної постанови, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду