ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , засудженої ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Києва, жительки АДРЕСА_1 , без постійного місця реєстрації, згідно зі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимої, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 15 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, визначених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 21 лютого 2014 року близько 05:00 ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , у стані алкогольного сп`яніння взяла кухонний ніж, яким умисно завдала ОСОБА_9 одного удару в ділянку грудної клітки, чим спричинила останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Київський апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду в порядку, передбаченому ст. 404 КПК, змінив та виключив з анкетних даних обвинуваченої, зазначених у вступній частині вироку відомості про судимості ОСОБА_7 за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 21 березня 2005 року, вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2005 року, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2014 року.
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження і кваліфікації дій ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
На переконання прокурора, враховуючи дані про особу ОСОБА_7 та її процесуальну поведінку,звільнення останньої від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим.
Касатор уважає призначене засудженій покарання не узгоджується з правилами статей 50, 65 КК, та наводить детальні аргументи з цього приводу. Між тим, на думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже в ній не наведено належних мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу, засуджена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_6 заперечили проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через застосування ст. 75 КК, колегія суддів не знайшла переконливих підстав для визнання їх достатніми, зважаючи на таке.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Отже, суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також визначити можливість виправлення засудженого без відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається з копії ухвали Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, в апеляційному порядку було перевірено доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, які за змістом і суттю майже аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, надав їм оцінку з урахуванням вимог ст. 419 КПК та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора зазначив, підстави, на яких визнав доводи останнього необґрунтованими.
Із зазначеної ухвали апеляційного суду видно, що цей суд належно оцінив ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до категорії тяжких злочинів, дані про особу винної, яка не працює, не має зареєстрованого місця проживання, однак тривалий час проживає у своєї матері, перебуває на диспансерному обліку в кабінеті «Довіра» у лікаря-нарколога через залежність від опіатів. Також колегія суддів апеляційного суду вказала, що районний суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, стан здоров`я обвинуваченої, котра хворіє на ВІЛ- інфекцію, IV клінічна стадія, хронічний гепатит С, а обставинами, які його обтяжують, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та рецидив злочинів (враховуючи не зняті і не погашені судимості на час вчинення злочину), і правильно призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідного закону України про кримінальну відповідальність.
Разом із цим апеляційний суд звернув увагу на те, що прокурор в апеляційній скарзі не ставив питання про призначення ОСОБА_7 покарання такого ж виду і на такий самий строк, як його призначив суд першої інстанції, посилання на призначення явно несправедливого через м`якість покарання є безпідставними.
Водночас суд попередньої інстанції погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання і послався на це.
Так, на час ухвалення вироку ОСОБА_7 згідно зі ст. 89 КК судимостей не мала, з дня вчинення нею останнього злочину, за який вона засуджена вироком, що є предметом перегляду суду апеляційної інстанції, минуло більше 9 років, і після цього жодних протиправних діянь вона не вчинила. Зазначена обставина, на переконання апеляційного суду, повністю спростовує твердження прокурора, що ОСОБА_7 неодноразово судима, однак це не привело до її виправлення.
Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що, незважаючи на те, що після затримання до ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, після його зміни на домашній арешт вона повністю переусвідомила своє ставлення до процесуальних обов`язків і під час апеляційного розгляду її процесуальна поведінка була бездоганною.
Узагальнюючи свої висновки щодо оцінки доводів прокурора, суд апеляційної інстанції вказав, що факт вчинення ОСОБА_7 в минулому кримінальних правопорушень, судимості за які погашено, а також відбування покарання у виді позбавлення волі, не може бути в цьому випадку перешкодою для звільнення її від відбування покарання з випробуванням. Призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, через значний проміжок часу після вчинення злочину вже не відповідатиме меті покарання, яка полягає не тільки в карі, а й у виправленні засуджених та запобіганні вчиненню нових кримінальним правопорушень як ними, так і іншими особами. У той же час встановлений судом іспитовий строк максимальною тривалістю буде достатнім запобіжником ухиленню від виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків.
З такою оцінкою погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Крім цього, колегія суддів уважає неспроможними доводи прокурора про те, що апеляційний суд не врахував дані щодо притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності в минулому.
Згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції вирок місцевого суду змінений у частині зазначення анкетних даних ОСОБА_7 стосовно судимостей останньої, оскільки ці судимості погашені.
У свою чергу судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов зумовлює настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
При цьому судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), і встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально правові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості в ході вирішення будь-яких питань, у тому числі під час надання характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційної інстанції, прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора також не вказано.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд