ПОСТАНОВА
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії від 12 листопада 2013 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гнатівка Хмільницького району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2013 року ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження та засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_6 28 квітня 2013 року приблизно о 14:30 керуючи автомобілем «Фольксваген Джетта» р.н. НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Сімферополь - Феодосія з боку м. Керч у напрямку м. Сімферополя в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3(б), 10.1 Правил дорожнього руху України не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не проконтролював рух транспортного засобу, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним, виїхав на праве по ходу руху автомобіля узбіччя де скоїв наїзд на пішохода - малолітнього ОСОБА_7 , що стояв на узбіччі, внаслідок чого останньому було заподіяно тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 . Апеляційний суд Автономної Республіки Крим у м. Феодосії 12 листопада 2013 року ухвалив вирок, яким призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити, виключити з нього рішення про позбавлення його прав керувати транспортними засобами.
Вважає безпідставним посилання апеляційного суду у вироку на те, що виключно внаслідок його особистої недбалості він скоїв наїзд на малолітнього потерпілого, який у подальшому тривалий час перебував на лікуванні, а тому у справі є підстави для призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. На думку засудженого, такий висновок апеляційного суду суперечить вимогам ст. 67 КК в якій міститься вичерпний перелік обставин, що можуть бути враховані судом як такі, що обтяжують покарання.
З огляду на це засуджений вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і підлягає зміні.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Прокурор виступив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити оскаржуване рішення без зміни.
Інших учасників було повідомлено про день і час касаційного розгляду справи через оголошення на вебсайті Верховного Суду розміщеного на порталі «Судова влада України», однак вони у судове засідання не з`явилися.
На момент касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 вже відбув призначене покарання як основне, так і додаткове. Крім того, з дня подачі касаційної скарги у 2014 році і до її розгляду Верховним Судом минув тривалий період часу упродовж якого засуджений долею скарги не цікавився та будь яких заяв чи клопотань з цього приводу не подавав, що свідчить про втрату ним інтересу до розгляду скарги. За таких обставин, з урахуванням наведених у ній доводів, колегія суддів визнала можливим розглянути скаргу без участі засудженого за наявними у провадженні матеріалами.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи засудженого, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Правильність встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також доведеність винуватості та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286 КК засудженим у касаційній скарзі не оспорюються.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції був проведений відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК.
У суді апеляційної інстанції представник потерпілого зазначав, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами із застосуванням положень ст. 75 КК не відповідає приписам статей 50 і 65 КК.
Суд апеляційної інстанції розглянувши апеляцію представника потерпілого визнав її частково обґрунтованою.
Так, відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Санкція ч. 1 ст. 286 КК на час вчинення злочину (в редакції Закону № 586-VI від 24.09.2008) серед різних альтернативних видів основного покарання також передбачала можливість суду як призначити особі додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого.
Як убачається з вироку місцевого суду, цей суд при вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_6 врахував те, що останній вчинив злочин невеликої тяжкості і з необережності, а також обставини справи та дані про особу засудженого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, має на утриманні малолітню дитину і частково відшкодував шкоду потерпілому. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття засудженого у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив. Із правильністю такої оцінки погодився й суд апеляційної інстанції.
Разом із тим, апеляційний суд у своєму вироку вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що вказаний необережний злочин був вчинений ОСОБА_6 виключно через особисту недбалість, у світлу пору доби та відносно малолітнього потерпілого, який у подальшому тривалий час перебував на лікуванні, а тому погодився з доводами апеляційної скарги прокурора та дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_6 також додаткове покарання в виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Такий висновок був зроблений апеляційним судом на підставі встановлених у провадженні фактичних обставин справи та з урахуванням вимог закону. Підстав ставити під сумнів правильність та обґрунтованість такого висновку немає.
Ухвалений у справі вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено мотиви, з яких виходив апеляційний суд при постановленні свого рішення, і положення закону, яким він керувався.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд