ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/41834/20-ц

1. Описова частина

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2012 року він уклав з публічним акціонерним товариство «Старокиївський банк» (далі - ПАТ «Старокиївський банк») договір банківського рахунку.

Також, 12 червня 2014 року між ним та ПАТ «Старокиївський банк» було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого ним на вкладний (строковий) рахунок № НОМЕР_1 були внесені грошові кошти у сумі 178 933 грн.

18 червня 2014 року на рахунок, відкритий у банку згідно з договором банківського рахунку, ним було внесено суму розміром 15 000 грн.

Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії неплатоспроможних».

Зазначав, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року у справі № 826/8053/15 задоволено його адміністративний позов та зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказував, що державою Україна було створено антидемократичні умови, які дозволяють на її території позбавляти власності на майно громадян України і за це жодним чином жодна особа чи структура не несуть майнової відповідальності. В такий неправовий спосіб, унаслідок відсутності належної регуляторної політики на банківському ринку з боку Держави, його було позбавлено майна (депозитних коштів). Така низька організація державного механізму в Україні призвела до неможливості отримання ним своїх коштів, які він вклав в банківську установу, і повернення яких було гарантовано державою. Таким чином, відсутність чіткої налагодженої роботи державного механізму, як регулятора суспільних відносин у державі, призвело спочатку до незадовільної роботи банківської системи і як наслідок неможливість отримання ним своїх вкладних депозитних коштів, а потім до неможливості виконання судового рішення на його користь, що є прямим порушенням статей 6 та 13 Конвенції про захисту прав людини і основоположних свобод. Саме держава Україна несе відповідальність в цілому за діяльність своїх органів влади.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 193 933 грн на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року у складі судді Остапчук Т. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Кабінет Міністрів України було визначено позивачем як вищий орган виконавчої влади, який представляє державу без посилання на незаконність його дій чи бездіяльності. Також судом зазначено, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з іншим позовом про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю, залучивши належного відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 березня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шкоду у сумі 178 933 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов пред`явлено до держави Україна на підставі статті 1174 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, створеного з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та наділеного владними управлінськими функціями, питання про протиправність дій якої було вирішено судом у порядку адміністративного судочинства у справі № 826/8053/15. Судове рішення про зобов`язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, неможливо виконати у зв`язку із ліквідацією банку, а, отже, права ОСОБА_1 не можуть вважатись поновленими, а судове рішення в адміністративній справі - виконаним.

Унаслідок протиправних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулося втручання у право позивача на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки позивач мав законні сподівання на гарантоване відшкодування державою, яка делегувала відповідні функції Фонду гарантування вкладів фізичних, коштів за його вкладом.

Кабінет Міністрів України не уповноважений відповідати за заподіяну позивачу шкоду неповерненням грошового вкладу.

Проте незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України. Однак, незалучення Державної казначейської служби України чи її територіального органу не може бути підставою для відмови у позові.

У січні 2021 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, Кабінетом Міністрів України заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про розгляд справи з викликом сторін слід відмовити, оскільки колегія суддів не знаходить для цього підстав і потреби у наданні пояснень немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 травня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 757/41834/20 з Печерського районного суду м. Києва.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. Позивачем не надано обґрунтування, чому Кабінет Міністрів України залучено відповідачем у справі.

З тексту позовної заяви вбачається, що предметом розгляду є правовідносини в сфері банківської діяльності, і, відповідно, належить до компетенції Національного банку України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, який був визначений позивачем в якості відповідача, не є тим суб`єктом, який порушив права та інтереси позивача.

У червні 2022 року Національний банк Україниподав відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав доводи касаційної скарги.

У липні 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу, в якому підтримав доводи касаційної скарги

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу, згідно з пунктом 1.1 якого банк відкриває вкладнику (строковий) рахунок № НОМЕР_1 «Надійний» у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 178 933 грн. Датою повернення вкладу визначено - 12 липня 2014 рік (а. с. 17).

Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року № 276/БТ ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії проблемних.

Правлінням Національного банку України 17 червня 2014 року прийнято постанову № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 червня 2014 року № 50 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк», згідно з яким з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Пантіну Л. О.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» від 24 червня 2014 року № 23 прийнято рішення про здійснення в банку перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», утворено відповідну комісію. Рішенням комісії з перевірки договорів відповідно до протоколу від 29 серпня 2014 року надано на затвердження уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» перелік нікчемних договорів та інших правочинів, виявлених за результатами перевірки, серед яких зазначено і укладений із ОСОБА_1 договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року № 06/1286-2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року у справі № 826/8053/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 договору банківського вкладу року від 12 червня 2014 року № 06/1286-2014 та всіх транзакцій за цими правочинами, а також щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами.

Визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. від 29 серпня 2014 року № 61 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо не включення ОСОБА_1 до повного переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а. с. 22-26, т. 1).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року у справі № 826/8053/15 апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївськии банк» Пантіної Л. О. задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі від 25 серпня 2015 в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. та щодо визнання нікчемними укладених договорів між банком та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 договору банківського вкладу № 06/1286-2014 року від 12 червня 2014 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами та визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. від 29 серпня 2014 року № 61, в частині що стосується ОСОБА_1 скасовано, провадження в цій частині закрито.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року залишено без змін (а. с. 27-32).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

25 вересня 2019 року ПАТ «Старокиївський банк» припинено у зв`язку з ліквідацією (а. с. 119).

2. Мотивувальна частина

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогами до відповідача про стягнення із Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в рахунок відшкодування заподіяної йому шкоди на суму 193 933 грн, свої вимоги обґрунтовував, в тому числі, статтями 1166, 1173, 1174 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політики у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.

Згідно зі статтею 116 Конституцією України, Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

Отже, за своїми зобов`язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавств, а тому відсутня цивільно-правова відповідальність держави в особі Кабінету Міністрів України за зобов`язаннями банку.

Стягнення апеляційним судом з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 178 933 грн не узгоджується з положеннями Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність».

При цьому, мотивуючи свій позов, ОСОБА_1 посилався на те, що Держава в особі Кабінету Міністрів України неналежно здійснювала регуляторну політику у банківській секторі.

Разом із тим, Верховний Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 757/2723/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 757/62066/19-ц.

Крім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої-другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

У частині третій статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

Нормами статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Згідно з положеннями частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року у справі № 826/8053/15, визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л. О. щодо не включення ОСОБА_1 до повного переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказаними судовими рішеннями у справі № 826/8053/15 встановлено, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіною Л. О. позивача безпідставно не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

У справі, що переглядається, позивач фактично просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України невиплачену йому суму за вкладом, визначену ним як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї суми відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, та несвоєчасного виконання судового рішення у справі № 826/8053/15.

Отже спір виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних, на думку позивача, дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20) міститься висновок про те, що визначений позивачем у позові склад сторін у справі (позивач та відповідач) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спір щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, існує саме з Фондом.

Кабінет Міністрів України не уповноважений відповідати за заподіяну позивачу неповерненням грошового вкладу шкоду, завдану в результаті неправомірних дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже не є належним відповідачем у цій справі.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, дійшов помилково висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав длястягнення із Держави Україна в особі Кабінету Міністрів на користь ОСОБА_1 шкоди, правильно вказавши, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльністю, до належного відповідача.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду