ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , особи, щодо якої кримінальне провадження закрито ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_8 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020115230000287, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Згідно з вироком суду 10 жовтня 2020 року приблизно о 12:00 ОСОБА_6 , перебуваючи на узбіччі проїзної частини поблизу домоволодіння АДРЕСА_2 , підійшовши до автомобіля потерпілого ОСОБА_9 , почала смикати за ручки автомобіля.
У подальшому ОСОБА_6 підійшла до водійських дверцят та через вікно автомобіля, тримаючи у руках невстановлений предмет, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій, умисно нанесла один удар в область обличчя потерпілого ОСОБА_9 , котрий сидів за кермом автомобіля, а саме в область лівої сторони обличчя, чим заподіяла останньому легких тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченої, вирок районного суду скасував, а кримінальне провадження щодо неї за ч. 1 ст. 125 КК закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку скаржника, апеляційний суд безпідставно визнав ряд доказів недопустимими через невідкриття стороні захисту постанови про призначення групи дізнавачів, оскільки така постанова була надана прокурором під час апеляційного розгляду і приєднана до матеріалів справи. При цьому стверджує, що суд дійшов помилкового висновку про те, що потерпілий не звертався за медичною допомогою в медичну установу, як і з заявою про вчинення кримінального правопорушення до поліції, оскільки це спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність скасування вироку і закриття кримінального провадження, а тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК і підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілого, ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 і прокурор підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підстави для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції викладено в ч. 1 ст. 438 КПК, і згідно з ч. 2 вказаного закону при вирішенні питання про їх наявність суд має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно зі 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо
ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, вказаних вимог кримінального процесуального закону в повному обсязі не дотримався.
Згідно зі с. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Так, ст. 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Вони у свою чергу класифікуються за декількома критеріями - реабілітуючими та нереабілітуючими. Реабілітуючі пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. На противагу цьому нереабілітуючі позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину. До перших належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідки зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.
З матеріалів справи вбачається, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою обвинуваченої, дійшов висновку, що у кримінальному провадженні не встановлені достатні, допустимі та беззаперечні докази для доведення винуватості обвинуваченої в суді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і з урахуванням вимог КПК вичерпані можливості їх отримати, а тому скасував вирок та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 .
При цьому суд визнав ряд доказів недопустимими, через їх отримання неуповноваженою особою. Також зазначив, що заява потерпілого не містить жодних штампів реєстрації заяви, або даних про її реєстрацію, що ставить під сумнів звернення останнього з відповідною заявою про вчинене кримінальне правопорушення 10 жовтня 2020 року. Крім того суд зауважив, що згідно відповіді з лікарні, потерпілий за наданням медичної допомоги в поліклініку не звертався та не перебував на стаціонарному лікуванні, що спростовує відомості у наданих потерпілим довідки та виписки про його звернення у відповідний медичний заклад.
Суд оцінив інші докази та дійшов висновку, що стороною обвинувачення і потерпілим не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, а висновок суду про те, що тілесні ушкодження заподіяні потерпілому 10 жовтня 2020 року приблизно о 12:00 обвинуваченою, не доведено сукупністю наявних у справі доказів.
Як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова про призначення групи дізнавачів від 15 жовтня 2020 року стороні захисту не відкривалась та не надавалась, а тому докази, отримані протягом періоду з 15 жовтня 2020 року до 9 лютого 2021 року, є недопустимими, оскільки вони отримані неуповноваженою особою.
Зокрема судом було визнано недопустимими докази: постанову дізнавача ОСОБА_10 від 16 жовтня 2020 року про визнання речовим доказами наданих ОСОБА_9 документів (медична довідка та висновок експертного дослідження від 15 жовтня 2020 року); протокол проведення слідчого експерименту від 10 грудня 2020 року з ОСОБА_9 та відеозапис до нього (яким підтверджується обставини і механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень діями обвинуваченої); висновок експерта № 230 від 24 грудня 2020 року (яким встановлено наявність у потерпілого легких тілесних ушкоджень, що утворились від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею). Доказ визнано недопустимим, оскільки експертиза проведена на підставі постанови дізнавача ОСОБА_11 від 21 грудня 2020 року та даних, отриманих з порушеннями вимог КПК; протокол отримання речей від 15 жовтня 2020 року дізнавачем ОСОБА_10 від ОСОБА_12 DVD-R диску з відеозаписом з камер спостереження від 10 жовтня 2020 року; протокол огляду вказаного предмету від 15 жовтня 2020 року; постанова про визнання речовими доказами та їх приєднання до кримінального провадження від 15 жовтня 2020 року та сам диск.
Проте з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.
Так, відповідно до висновку викладеному в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20) від 14 лютого 2022 року, постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Разом із тим, як видно з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду прокурором було надано оригінал постанови про призначення групи дізнавачів від 15 жовтня 2020 року, однак, апеляційний суд залишив поза увагою вказаний процесуальний документ, не надав йому належної правової оцінки та не зазначив підстав, за яких не прийняв його до уваги, а тому висновки суду апеляційної інстанції про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів з підстав того, що вони були зібрані неуповноваженою особою, є передчасними.
Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що поза увагою місцевого суду залишились дані, викладені в листі Обухівської ЦРЛ від 7 грудня 2020 року про те, що ОСОБА_9 за вказаний період за наданням медичної допомоги в поліклініку № 2 (м. Українка) не звертався та не перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні, що повністю спростовує відомості у наданих потерпілим документах про його звернення у відповідний медичний заклад 10 жовтня 2020 року.
Проте, на думку Суду, такий висновок не є належним чином обґрунтованим, оскільки за який саме період запитувалась надана інформація з відповіді не видно, а з матеріалів кримінального провадження убачається, що 10 жовтня 2020 року потерпілий ОСОБА_9 звертався за медичною допомогою до відділення невідкладної допомоги Обухівської ЦРЛ, що підтверджується довідкою від цієї ж дати, та випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, якою підтверджується заподіяння травми останньому.
Факт звернення до лікарні потерпілий підтвердив у суді першої інстанції, а також зазначив, що ніхто інший в день події його не бив, тілесні ушкодження йому завдала обвинувачена. Спочатку пошкоджень видно не було, він відчував лише біль, а згодом на тому місці з`явились синці. Свідок ОСОБА_12 також підтвердив, що пізніше, цього ж дня (10 жовтня 2020 року), він бачив у потерпілого ссадину біля лівого ока. З матеріалів справи видно, що в суді апеляційної інстанції потерпілий також підтвердив обставини його побиття та перебування у лікарні.
Відповідно до висновку експертизи від 15 жовтня 2020 року, на який є посилання у рішенні апеляційного суду, у потерпілого ОСОБА_9 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців в лівій виличній області та області нижньої щелепи зліва. Вказані ушкодження є легкими, та за часом утворення можуть відповідати терміну вказаному в поясненні (10 жовтня 2020 року близько 12:00 побили ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , за медичною допомогою звернувся одразу після побиття). Експертом було проведено огляд потерпілого, досліджено медичну довідку № 6223 з якої вбачається, що останній 10 жовтня 2020 року о 13:35 звернувся за медичною допомогою у відділення невідкладної медичної допомоги КНП ОРР «Обухівська ЦРЛ», а також виписку з медичної карти стаціонарного хворого, з якої відомо що ОСОБА_9 з 10 жовтня 2020 року знаходиться на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Української РЛ.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що заява потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення не містить жодних штампів реєстрації або даних про її реєстрацію, що ставить під сумнів звернення останнього з відповідною заявою 10 жовтня 2020 року. Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, окрім заяви ОСОБА_9 (в якій він просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , котра 10 жовтня 2020 року приблизно о 12:00, завдала йому тілесні ушкодження), в справі наявний протокол прийняття заяви потерпілого від 10 жовтня 2020 року, а тому такий висновок апеляційного суду, є передчасним.
Під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту було допитано свідка ОСОБА_14 , котрий підтвердив, що коли в день події наряд приїхав на виклик ОСОБА_6 , було встановлено, що остання хотіла побачити дітей, у них з охоронником виник конфлікт. Дана громадянка написала заяву, пояснення. Охоронник не писав нічого, сказав, що нанесені тілесні ушкодження. Свідок сказав йому звернутися з заявою, на що той пояснив, що звернеться пізніше. Охоронник повідомив, що ОСОБА_6 вдарила його в обличчя. На обличчі у нього свідок бачив почервоніння, але чи були це тілесні ушкодження, не було зрозуміло. Почервоніння було зліва під оком. Охоронник сказав, що сидів в автомобілі, а ОСОБА_6 почала наносити удари в ліву сторону, кричала «Дай дітей». Також зазначив, що ОСОБА_6 телефонувала йому, просила прийти до суду дати показання, що тілесних ушкоджень він не бачив на потерпілому.
Разом з цим, показання даного свідка не отримали належну оцінку у суді апеляційної інстанції.
З приводу показань свідка ОСОБА_15 апеляційний суд вказав, що вони є належними та допустимими, проте такі показання не містять жодних даних на підтвердження або спростування обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 .
Проте, такий висновок суду викликає сумніви, з огляду на те, що даний свідок у суді першої інстанції зазначала, що в день події, коли вони разом із потерпілим вийшли із будинку, до них стала швидко наближатись обвинувачена, яка вела себе агресивно, смикала двері, кричала. Свідок сиділа праворуч на задньому сидінні, водій відчинив вікно, просив звільнити проїзд, в цей час обвинувачена нахилилась у вікно, активно махала руками біля обличчя водія усередині салона автомобіля, кричала. Вона не бачила, як обвинувачена била потерпілого і що було у неї в руках, оскільки сиділа ззаду з іншого боку.
Даних про те, що даного свідка було допитано судом апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження не містять, однак, не зважаючи на це, суд дійшов висновку, що показання свідка ОСОБА_15 не підтверджують і не спростовують обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 .
Крім того, слід звернути увагу на те, що апеляційним судом було визнано недопустимими доказами постанови дізнавача від 15 та 16 жовтня 2020 року (про визнання речовими доказами), проте вказані процесуальні документи, з огляду на положення ст. 84 КПК, не є доказами.
Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що апеляційним судом під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 були допущені істотні порушення вимог КПК, що перешкодили суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Тому, зважаючи на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване судове рішення. З огляду на викладене, касаційна скарга представника потерпілого підлягає до часткового задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд