ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/19779/18

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Святошинська РДА), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка є її бабою, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи немає оригіналу документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру.

Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_3 , оскільки згідно зі статтею 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, дублікат може видаватись лише за заявою власника. У відмові також зазначено, що спірна квартира приватизована на одну особу - ОСОБА_3 , яка померла. Документи, що підтверджують право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , існували, проте були втрачені та не можуть бути відновлені, оскільки власник помер.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване таким.

Оскільки ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом від 24 листопада 2009 року у визначені ЦК України строки, то спадкування відбувається за законом.

Згідно з листом Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА від 10 травня 2017 року № 773/26 на час смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Крім неї, за місцем її проживання інших громадян не зареєстровано, що виключає фактичне прийняття спадщини, зокрема і ОСОБА_2 . Суд урахував пояснення приватного нотаріуса Гордієнко О. В., яка зазначила те, що про жодні рішення судів щодо поновлення строку на прийняття спадщини ОСОБА_2 їй не відомо, офіційних відомостей з цього приводу немає, єдиною підставою відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом є відсутність у неї правовстановлювального документа на квартиру, що належала спадкодавцю.

29 серпня 2016 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про спадщину. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. після отримання заяви про прийняття спадщини від позивачки та перевірки спадкового реєстру відкрила спадкову справу та внесла відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 серпня 2016 року № 44904629. У зв`язку з відсутністю у позивачки оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулася до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 із зазначенням назви документа та його реквізитів. Згідно з інформаційною довідкою від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в бюро 30 березня 1993 року, записано в реєстрову книгу за № 1443.

11 квітня 2018 року позивачка подала до приватного нотаріуса Гордієнко О. В. заяву, у якій просила звернутись до Святошинської РДА про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (спірну квартиру), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в бюро 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 . Листами від 04 травня 2018 року та від 19 червня 2018 року Святошинська РДА відмовила у видачі вказаного дубліката свідоцтва про право власності на житло, посилаючись на статтю 24 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 16 грудня 2009 року № 396.

Право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру виникло в 1993 року та визнається дійсним, оскільки таке майно зареєстроване власником.

11 жовтня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. винесла постанову № 1/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки позивачка не надала оригіналу документа, що посвідчує право власності спадкодавця - ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Враховуючи, що позивачка в установлений строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона є такою, що прийняла спадщину. Оскільки суд встановив, що належні позивачці права щодо власності на спадкове майно - на вказану квартиру не визнаються іншими особами, такі права підлягають захисту шляхом визнання відповідного права власності в порядку спадкування за законом. Позивачка - єдина спадкоємиця, яка прийняла спадщину у відповідний строк та спосіб, тому позов підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не дотримав вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про наявність судового спору і про час та місце розгляду справи, фактично позбавивши його права на участь у вирішенні спору, що з урахуванням правил подання доказів у справі має суттєве значення для її розгляду в цілому. Внаслідок цього порушено принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Таким чином, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до порушення прав ОСОБА_2 , оскільки суд фактично позбавив його права на участь у розгляді справи та можливості надати свої пояснення з приводу заявлених вимог, зокрема щодо наявності у нього правовстановлювальних документів на спірну квартиру, а також можливості заявити свої вимоги.

Предметом позову ОСОБА_1 є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення, що зумовлено відсутністю у позивача та в матеріалах спадкової справи оригіналу документа, який підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру. Відповідачами ОСОБА_1 вказала Київську міську раду та Святошинську РДА. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції встановлено, що оригінали правовстановлювальних документів на спірну квартиру, а саме - свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на квартиру, не є втраченим та знаходиться у третьої особи - ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом.

Враховуючи межі заявлених позовних вимог, і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції не має можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог як таких, що пред`явлені до неналежного відповідача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину за заповітом, складеним на його користь, у строки визначені ЦК України, а тому таке спадкування відбувається за законом. Суд апеляційної інстанції вказаного висновку не спростував, не з`ясував обставин та кола осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , що має значення для визначення належних відповідачів у справі. Без з`ясування указаних обставин та кола осіб, які прийняли спадщину, висновок апеляційного суду про те, що позов ОСОБА_1 пред`явила до неналежного відповідача, є передчасним та необґрунтованим.

Оскільки суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 229, 263, 352, 367 ЦПК України не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, оскаржуване судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими та підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно з урахуванням суті спірних правовідносин з`ясувати, чи прийняв ОСОБА_2 спадщину за заповітом у передбачений законом строк.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не прийняв спадщини за заповітом у визначені ЦК України строки. Суд першої інстанції правильно врахував пояснення приватного нотаріуса Гордієнко О. В., яка в судовому засіданні зазначила, що про жодні рішення судів з приводу поновлення строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 їй невідомо, офіційних відомостей з цього приводу немає, єдиною підставою відмови у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом є відсутність у неї правовстановлювального документа на квартиру, що належала спадкодавцю. Вказані обставини також підтверджуються матеріалами справи та не спростовані ОСОБА_2 під час перегляду справи апеляційним судом.

Суд першої інстанції встановив, що на час смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Крім ОСОБА_3 , за місцем її проживання інших громадян не зареєстровано. ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів щодо проживання з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Крім того, свідок ОСОБА_4 підтвердив, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Посилання ОСОБА_2 на те, що він займався похованням баби, що, на його думку, підтверджує факт проживання з нею, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки факт проживання зі спадкодавцем не може підтверджуватися свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причину смерті, довідкою на одержання праху. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відсутність зареєстрованих громадян за останнім місцем проживання ОСОБА_3 та непроживання ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_3 виключає фактичне прийняття ОСОБА_2 спадщини, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Право власності ОСОБА_3 на квартиру виникло в 1993 році та визнається дійсним, оскільки таке майно було зареєстроване власником, що підтверджено інформаційною довідкою КП КМР «Київського БТІ» від 27 вересня 2017 року.

11 жовтня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії

№ 1/02-31, тому що позивачка не надала оригінала документа, який посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_3 на спірну квартиру. Оскільки суд встановив, що дійсно належне позивачці право власності на спадкове майно на вказану частку квартири не визнається іншими особами, таке право підлягає захисту шляхом визнання відповідного права власності в порядку спадкування за правом представлення. Суд першої інстанції правильно встановив, що правовстановлювального документа на квартиру у позивачки немає, проте спірна квартира входить до складу спадщини, оскільки на час відкриття спадщини така квартира належала спадкодавцю ОСОБА_3 на праві власності, а позивачка є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину у відповідний строк та спосіб. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову.

Разом з тим згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки судова повістка, направлена на адресу: АДРЕСА_4 , повернулась до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, не можна вважати, що суд першої інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення ОСОБА_2 про наявність судового спору і про час та місце розгляду справи. Не повідомивши ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи, суд фактично позбавив його права на участь у вирішенні справи, що з урахуванням правил подання доказів у справі, має суттєве значення для її розгляду в цілому. Внаслідок цього порушено принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_5 , задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у частині вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення скасовано.

Передано справу № 759/19779/18 у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської РДА про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення.

У задоволенні цієї позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської РДА відмовлено.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що відсутність реєстрації особи за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані стороною у справі та оцінені судом.

У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що ОСОБА_2 вважається таким, що не прийняв спадщини, оскільки не мав зареєстрованого місця проживання разом із спадкодавцем.

ОСОБА_2 зазначав, що у матеріалах справи є докази, які підтверджують факт прийняття ним спадщини згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України після смерті ОСОБА_3 , а саме: показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення спадкодавця, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання ОСОБА_2 з осені 2009 року до осені 2016 року. Проте в оскарженій постанові суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав будь-якої оцінки наданим ОСОБА_2 доказам, зробив передчасний висновок про те, що відсутність зареєстрованих громадян за місцем проживання ОСОБА_3 та непроживання ОСОБА_2 за місцем проживання ОСОБА_3 виключає фактичне прийняття ним спадщини.

Спір виник щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 . Позов ОСОБА_1 пред`явлено, у тому числі, й до Святошинської РДА, яка є неналежним відповідачем, оскільки у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

За таких обставин немає підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Святошинської РДА, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи є докази, які підтверджують факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 згідно з частиною третьої статті 1268 ЦК України, а саме: показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення спадкодавця, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання ОСОБА_2 з 2009 року до 2016 року за місцем проживання спадкодавця.

Оскільки предметом спору у цій справі є визнання права на спадкове майно, саме ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 , а не Київська міська рада та Святошинська РДА.

Нормами цивільного процесуального права не передбачено здійснення заміни відповідача і можливості зміни позовних вимог на стадії апеляційного розгляду справи.

Враховуючи межі заявлених позовних вимог і визначений позивачем склад учасників справи, суд апеляційної інстанції не має можливості вирішити спір по суті. У позові необхідно відмовити у зв`язку з його пред`явленням його до неналежного відповідача.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Бабенка Ю. С. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, просить скасувати оскаржуване рішення суду та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В., ОСОБА_2 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована таким.

Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) та від 01 липня 2020 року у справі № 222/109/17 (провадження № 61-43496св18), суд апеляційної інстанції встановив факт спільного проживання ОСОБА_2 на підставі неналежних та недопустимих доказів. Матеріали справи містять відомості про проживання ОСОБА_2 разом з позивачкою за іншою адресою: АДРЕСА_3 .

Скаржник зазначає, що ОСОБА_2 мав доступ до спірної квартири як за життя спадкодавця ОСОБА_3 , так і після її смерті, що пояснює наявність у його розпорядженні особистих документів ОСОБА_3 , копії яких надано суду.

Наведені висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що факт спільного проживання спадкодавця та спадкоємця підтверджується не лише фактом їх реєстрації за однією адресою. Такий висновок встановлює передумову підтвердження факту спільного проживання, а саме якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Проте у цій справі така передумова відсутня.

Предметом спору у цій справі є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення, а не факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Підставами касаційного оскарження судового рішення адвокат зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення у випадку відсутності встановленого факту проживання інших спадкоємців зі спадкодавцем на час відкриття спадщини; необхідно відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, від 01 липня 2020 року у справі № 222/109/17, провадження № 61-43496св18, які застосовані судом апеляційної інстанції; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (баба ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_2 і ОСОБА_1

15 грудня 2006 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно. Цей заповіт посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С., про що зроблено запис в реєстрі за № 8044.

24 листопада 2009 року ОСОБА_3 склала заповіт на ОСОБА_2 , за умовами якого заповіла йому усе своє майно. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1212 та внесений до спадкового реєстру, про що свідчить довідка № 44904639 від 29 серпня 2016 року.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гордієнко О. В. після отримання заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_1 та перевірки спадкового реєстру відкрила спадкову справу та внесла відповідну інформацію до спадкового реєстру, номер у спадковому реєстрі 59424952, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 29 серпня 2016 року № 44904629.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 оригіналу документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, 14 вересня 2017 року приватний нотаріус Гордієнко О. В. звернулась до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за інформацією, що підтверджує право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , із зазначенням назви документа та його реквізитів.

Згідно з інформаційною довідкою від 27 вересня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вказана квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року, номер у реєстровій книзі - 1443.

11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Гордієнко О. В. із заявою, у якій просила звернутись до Святошинської РДА про видачу дубліката свідоцтва про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_1 ), виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я померлої ОСОБА_3 .

Листом від 04 травня 2018 року Святошинська РДА відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією у м. Києві 23 березня 1993 року, зареєстрованого 30 березня 1993 року на ім`я померлої ОСОБА_3 , оскільки у разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності на квартиру (будинок), жилі приміщення у гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі дублікат видається за письмовою заявою власника (співвласників) органом приватизації.

Листом від 19 червня 2018 року Святошинська РДА вдруге відмовила у видачі дубліката свідоцтва про право власності на вказану квартиру, зазначивши, що спірна квартира приватизована на одну особу (померлу ОСОБА_3 ).

Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього кодексу).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що не може отримати свідоцтво про спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка є її бабою, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки в матеріалах спадкової справи, заведеної за її заявою, відсутній оригінал документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спірну квартиру. Вказала, що інших спадкоємців немає, тому відповідачем вона визначила, зокрема, Київську міську раду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що незалучення як відповідача ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом та прийняв спадщину, безпосередньо впливає на його права та обов`язки і є самостійною підставою для відмови у позові.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, провадження № 61-34234св18; від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, провадження № 61-19798св18; від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, провадження № 61-20505св19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18 провадження № 61-12859св21; від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18, провадження № 61-4523св21).

Предметом спору у цій справі є визнання права власності на спадкове майно. Тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, для вирішення питання щодо необхідності участі у справі спадкоємця як відповідача необхідною умовою є прийняття ним спадщини.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

На спростування доводів позивачки про відсутність інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 надав суду докази на підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, у тому числі і станом на момент її смерті, а саме: показання свідків, квитанції про оплату комунальних послуг, фотографії, посвідчення спадкодавця, свідоцтво про право власності на квартиру, акт про постійне проживання ОСОБА_2 з 2009 року до 2016 року за місцем проживання спадкодавця, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті, довідку на одержання праху.

Суд апеляційної інстанції надав всебічну, повну та об`єктивну оцінку вказаним доказам у справі як в цілому, так і кожному окремому доказу, і підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), у результаті чого дійшов висновку про прийняття ОСОБА_2 спадщини згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.

Встановивши це, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що незалучення ОСОБА_2 як відповідача безпосередньо впливає на його права та обов`язки, і є самостійною підставою для відмови у позові.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та критично оцінює доводи касаційної скарги на спростування цього висновку.

Так, зазначаючи про встановлення судом апеляційної інстанції факту спільного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем на підставі неналежних та недопустимих доказів, ОСОБА_1 одночасно вказує на те, що ОСОБА_2 мав доступ до спірної квартири як за життя спадкодавця ОСОБА_3 , так і після її смерті. Зазначені доводи заявниці лише підтверджують висновок суду апеляційної інстанції.

Посилання заявниці на вихід суду за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності, оскільки предметом спору у цій справі є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення, а не факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, Верховний Суд відхиляє.

Позивачка як спадкоємець за законом реалізувала право на прийняття спадщини у спосіб, визначений статтею 1269 ЦК України, - шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що виключає необхідність встановлення факту її спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Водночас ураховуючи, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а тому має пріоритет у спадкуванні перед спадкоємцями за законом, встановлення факту його постійного проживання разом зі спадкодавцем має вирішальне значення для вирішення питання щодо кола спадкоємців, незалежно від того, чи пред`явлено таку вимогу.

При цьому помилковим є посилання заявниці на те, що суд апеляційної інстанції не мав встановлювати факт постійного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем, оскільки це не входить до предмета доказування за вимогами про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за правом представлення.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оскільки для вирішення питання щодо участі у справі спадкоємця як відповідача необхідною умовою є прийняття ним спадщини, встановлення факту його постійного проживання разом зі спадкодавцем входить до предмета доказування.

Зазначене не позбавляє позивачку права звернутися до суду з аналогічним позовом, але до належного відповідача.

Також Верховний Суд не встановив підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) та від 01 липня 2020 року у справі № 222/109/17 (провадження № 61-43496св18).

Правові висновки у вказаних справах ґрунтуються на тому, що факт спільного проживання спадкодавця та спадкоємця для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджується не лише фактом їх реєстрації за однією адресою, а й іншими належними і допустимими доказами.

Застосування такого підходу щодо встановлення факту спільного проживання спадкодавця та спадкоємця для прийняття спадщини незалежно від факту їх реєстрації за однією адресою відповідає положенням Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», нормам Книги шостої ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду, оскільки спрямоване на безперешкодну реалізацію спадкоємцем своїх прав.

Водночас посилання заявниці на встановлення обставин на підставі неналежно оцінених доказів на підтвердження певних фактів у справі не може бути підставою для відступлення від правових висновків Верховного Суду, оскільки не спростовують зміст норми матеріального права, щодо яких викладені висновки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваної постанови без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду