ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 200/1256/21-а

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач-2), Четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур (далі - відповідач-3), в якому, з урахуванням заяви про зміни до позовної заяви, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії № 128 від 24.11.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Донецької обласної прокуратури № 1911-к від 24.12.2020 про звільнення позивача з посади прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Добропільського відділу Покровської окружної прокуратури Донецької області або на іншій рівнозначній посаді в оновлених органах прокуратури Донецької області з 29.12.2020, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- стягнути з Донецької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2020 по день ухвалення рішення суду з розрахунку 5 044, 62 грн. за кожен день вимушеного прогулу за цей період.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує щодо протиправності рішення кадрової комісії та наказу про звільнення, оскільки такі не відповідають вимогам чинного законодавства.

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 07.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 200/1256/21-а скасовано. Ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення четвертої кадрової комісії № 128 від 24.11.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури № 1911-к від 24.12.2020 про звільнення позивача з посади прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 30.12.2020. Справу № 200/1256/21-а в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зарахування часу вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

5. За результатами нового розгляду справи в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.12.2020 року по день ухвалення рішення суду, Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 18.10.2022, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2020 по 18.10.2022 в сумі 482 697, 45 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 03.05.2023 вказане рішення суду першої інстанції залишив без змін.

7. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення статті 235 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2020 (з наступного за днем звільнення робочого дня) до дати прийняття рішення судом першої інстанції - 18.10.2022. При цьому, встановивши під час нового розгляду справи, що рішення Верховного Суду від 07.07.2022 в частині поновлення позивача на посаді прокурора, не виконано, суди виснували, що час вимушеного прогулу позивача триває станом на момент нового розгляду даної справи, що є підставою для стягнення середнього заробітку по дату постановлення рішення судом першої інстанції - 18.10.2022, а не по дату ухвалення постанови Верховним Судом.

8. Крім того, оскільки спір про зарахування часу вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури між сторонами на момент розгляду справи відсутній, суди дійшли висновку про передчасність вимог позивача про зарахування часу вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України.

9. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем-2 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, скаржник просить змінити рішення судів попередніх інстанцій зменшивши розмір стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 482 697, 45 грн. до 411 744, 15 грн.

10. Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник вказує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 статті 235 Кодексу законів про працю України.

11. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник зауважує, що враховуючи положення статті 235 Кодексу законів про працю України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є наслідком прийняття рішення про поновлення, а отже підлягає стягненню саме сума з дня поновлення на посаді по дату ухвалення рішення про поновлення. Оскільки питання щодо поновлення позивача на посаді вирішено у постанові Верховного Суду від 07.07.2022, тому, на переконання заявника, вимушеним прогулом є період з 30.12.2020 по 07.07.2022.

12. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційних скарг

13. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури.

14. Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15. Позивач з 23.10.1995 по 29.12.2020 працював в органах прокуратури України на різних посадах.

16. Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 № 1911-к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 3.6 підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури», позивача звільнено з посади прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

17. Постановою Верховного Суду від 07.07.2022 визнано протиправним та скасовано наказ керівника Донецької обласної прокуратури № 1911-к від 24.12.2020 про звільнення позивача з посади прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Добропільського відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 30.12.2020.

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

20. Спірним питанням у цьому касаційному провадженні є правильність визначення судами попередніх інстанцій періоду вимушеного прогулу позивача.

21. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що періодом вимушеного прогулу позивача є час з 30.12.2020 (наступний за днем звільнення робочий день) по дату прийняття рішення судом першої інстанції - 18.10.2022.

22. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15.06.2023 касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

23. У касаційній скарзі позивач вказує про неправильне застосування судами положень статті 235 Кодексу законів про працю України.

24. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надавши оцінку правильності застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, виходить із такого.

25. За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

26. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

27. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

28. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

29. Отож, вимушеним прогулом у розумінні статті 235 Кодексу законів про працю України є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

30. Оскільки в межах розгляду цієї справи встановлено, що позивач поновлений на посаді з 30.12.2020 за рішенням Верховного Суду від 07.07.2022, тому вимушеним прогулом є період з 30.12.2020 по 07.07.2022, а тому саме за вказаний період на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

31. Враховуючи вищевикладене, висновок судів попередніх інстанцій, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату постановлення рішення суду першої інстанції (18.10.2022) є неправильним.

32. Посилання судів попередніх інстанцій, що позивач на дату постановлення рішення у справі при новому її розгляді не поновлений за рішенням Верховного Суду від 07.07.2022, тому період вимушеного прогулу досі триває, відповідно позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день постановлення рішення судом при новому розгляді справи, є помилковим, оскільки при затримці виконання рішення про поновлення на роботі для роботодавця виникає інша відповідальність, яка передбачена положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України.

33. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

34. За приписами пункту 2 означеного Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

35. Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій середньоденна заробітна плата позивача становить 1 075, 05 грн.

37. Відповідно до листів Міністерства соціальної політики від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік», «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» кількість робочих днів в період з 30.12.2020 по 07.07.2022 становить 386 дні.

38. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за вказаний період, становить 1075, 05 грн. * 386 дні = 414 969, 30 грн. (з урахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів).

39. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

40. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд