ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/10927/22

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ековолокно» (далі - позивач, Товариство) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі -відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.08.2022 №0067300705 за формою «В1», №0067310705 за формою «В4», №0067320705 за формою «В1» та стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 11 134 667 грн (за грудень 2021 року у розмірі 8 781 852 грн, за січень 2022 року у розмірі 2 352 815 грн).

2. Позов обґрунтовано протиправністю висновків акту перевірки на підставі якого контролюючим органом було прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Висновки відповідача про порушення Товариством вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими, базуються виключно на припущеннях та спростовуються наявністю у позивача первинними документами, зокрема і товарно - транспортними накладними, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023, позов Товариства задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 19.08.2022 №0067300705 за формою «В1», №0067310705 за формою «В4», №0067320705 за формою «В1», в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. В частині задоволених позовних вимог рішення судів обґрунтовано висновком про те, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Технопідтримка» є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем контрагент був фіктивним, вчиняв порушення в сфері оподаткування, документував безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, зокрема і позивача. Суди не взяли до уваги і доводи контролюючого органу про нереальність здійснення господарських операцій з огляду на відсутність основних засобів та трудових ресурсів у контрагента, оскільки такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС.

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2023 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірних у цій справі податкових повідомлень - рішень стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки № 3972/10-36-07-05/40112872 від 08.07.2022, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірку ТОВ «Ековолокно» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 17.01.2022 № 9420548326 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету (з урахуванням уточнюючого розрахунку самостійно виявлених платником податків помилок від 27.01.2022 № 9010193859) та акті перевірки № 3971/10-36-07-05/40112872 від 08.07.2021, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ековолокно» щодо дотримання податкового законодавства за січень 2022 року, під час яких було виявлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело завищення суми бюджетного відшкодування суми ПДВ за грудень 2021 року на суму 8 781 852,00 грн, за січень 2022 року на суму 2 352 815,00 грн та завищення суми від`ємного значення ПДВ за грудень 2021 року на суму 3 668 182,00 грн.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункти 1, 4 частини четвертої статті 328, пункт 1 частини другої статі 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 640/18540/18, від 21.06.2022 у справі №820/4033/16, від 16.06.2020 у справі № 400/987/19, від 17.07.2021 у справі №1.380.2019.002018, від 28.02.2018 у справі 826/7986/13-а, що свідчить про неправильне застосування пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судами першої та апеляційної інстанцій не враховано всіх обставин справи в сукупності, зокрема в частині неможливості здійснення господарських операцій контрагентами з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Проте судами не було проаналізовано змісту спірних господарських операцій, не перевірено фізичні, технічні та технологічні можливості контрагентів щодо проведення господарської діяльності обумовленої договорами, а саме наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, транспортних засобів, не перевірено також і факт транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання товару та його рух по складу.

В частині порушення норм процесуального права контролюючий орган вказує, зокрема на те, що позовна заява №02/12/2022-1 від 02.12.2022 у цій справі підписана директором - ОСОБА_1., проте такий не є посадовою особою (директором) ТОВ «Ековолокно». Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01.12.2022, долученого позивачем до позовної заяви, директором ТОВ «Ековолокно» є ОСОБА_2.

9. Товариством надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, в якому позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання позивачем вимог норм Податкового кодексу України при формуванні даних податкового обліку та зазначає, що фактичне здійснення операцій підтверджується наявними у справі первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо відсутності реальних правових наслідків господарських операцій між позивачем та контрагентами, у зв`язку з чим, Товариство просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.

Відносно твердження контролюючого органу, що позовну заяву підписано неуповноваженою особою з боку Товариства, то останнє вказує про технічну описку в тексті позову та помилкове зазначення прізвища « ОСОБА_1 ». Стверджує, що підпис в позовній заяві № 02/12/2022-1 від 02.12.2022 здійснено чинним директором - ОСОБА_2.

10. Надаючи оцінку доводам скаржника наведеним у касаційній скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

11. Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 липня 2023 року (справа № 160/25972/21), від 19 жовтня 2023 року (справа №420/18874/22).

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту за господарськими операми з контрагентами слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій з огляду на результати опрацювання податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС. За результатами аналізу податкової інформації було встановлено відсутність у вказаних контрагентів трудових та матеріальних ресурсів (основних засобів) для проведення відповідних господарських операцій, а ТОВ «Технопідтримка» віднесено до переліку ризикових платників податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, платіжні доручення, ) містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару та робіт (послуг). Позивачем надано товарно - транспортні накладні, які містять необхідні реквізити та з яких можливо встановити як дату відвантаження товару так і адресу за якою відбувались навантажувальні та розвантажувальні роботи, найменування товару, його вага та ціна відповідає інформації, що зазначена у відповідних видаткових накладних.

Зауваження по оформленню первинних документів (щодо наявності всіх необхідних реквізитів) у контролюючого органу були відсутні.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом, а доводи відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються встановленими судами під час розгляду обставинами справи та доказами, наявними в матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем жодним чином не спростовується фактичне отримання позивачем товару та наявності у нього всіх необхідних первинних документів, які підтверджують спірні господарські операції.

Фактично відповідач ставить під сумнів можливість отримання контрагентом ТОВ «Технопідтримка» товару від його контрагентів - підприємств на давальницьких умовах, з тих підстав, що контролюючий орган не може дослідити наявність виробничих потужностей та трудових ресурсів, які необхідні для переробки сировини у таких контрагентів.

Проте, як вбачається з судових оскаржуваних судових рішень та наявних у справі матеріалів жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів контролюючий орган не надав.

Не було проведено також і зустрічних звірок контрагентів позивача з метою підтвердження господарських відносин з позивачем, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої не вдалося встановити наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів.

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема в постановах від 30.09.2021 у справі №400/1986/19, від 28.12.2022 у справі №520/1284/19, від 31.10.2023 у справі 520/18341/21, відносно того, що інформація, яка міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не може бути самостійним та належним доказом в розумінні процесуального закону щодо наявності порушень податкового законодавства. При цьому Верховним Судом постійно наголошується про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку. Такі обставини, зокрема як відсутність у контрагентів технічних, технологічних, трудових та інших ресурсів можуть свідчити на користь висновку про нереальність господарських операцій виключно за наявності підтвердження таких обставин належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та в сукупності з іншими встановленими обставинами, які також мають свідчити про безпідставність (неправомірність) формування даних податкового обліку.

Суди попередніх інстанцій також правильно виходили з недоведеності відповідачем обставин та не надання доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання виключно необґрунтованої податкової вигоди.

Отже колегія суддів зазначає, що належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

12. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги стосовно того, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, колегія суддів зазначає наступне.

Контролюючий орган в касаційній скарзі вказував, що позовна заява №02/12/2022-1 від 02.12.2022 у цій справі підписана директором - ОСОБА_1 , проте такий не є посадовою особою (директором) ТОВ «Ековолокно».

Судом встановлено, що у позовній заяві №02/12/2022-1 від 02.12.2022 (т.1 а.с. 1-5) директором ТОВ«Ековолокно» зазначено ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01.12.2022, долученого позивачем до позовної заяви (т.1 а.с. 172) директором ТОВ «Ековолокно» з 28.09.2022 є ОСОБА_2 .

На спростування доводів контролюючого органу про те, що позовну заяву підписано неуповноваженою особою з боку Товариства, останнє у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що було допущено технічну описку в тексті позову та помилково зазначено прізвище « ОСОБА_1 », замість « ОСОБА_2 ». Також стверджує, що підпис в позовній заяві № 02/12/2022-1 від 02.12.2022 здійснено чинним директором - ОСОБА_2.

На підтвердження вказаних обставин до відзиву на касаційну скаргу було долучено копію нотаріально завіреної заяви, якою директор ТОВ «Ековолокно» ОСОБА_2 підтвердив, що позовну заяву № 02/12/2022-1 від 02.12.2022 підписав особисто.

В судовому засіданні директор ТОВ «Ековолокно» ОСОБА_2 підтвердив зазначені обставини.

Суд також враховує і ту обставину, що під час розгляду цієї справи як у суді першої так і у суді апеляційної інстанції повноважним представником позивача в повному обсязі підтримано заявлені позовні вимоги.

При цьому контролюючий орган не зазначав про наявність порушень процесуальних норм в частині підписання позовної заяви ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті рішень в повному обсязі досліджено та встановлено обставини справи, з відповідним наданням оцінки вимогам та запереченням сторін, і така оцінка була здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до частини другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що наведені скаржником доводи щодо наявності порушень норм процесуального права в частині підписання позовної заяви, які фактично було спростовано позивачем, не можуть бути підставою для скасування правильних по суті та законних судових рішень попередніх інстанцій.

13. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.12.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 195, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,