ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 337/1172/16-к

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Що стосується доводів сторони захисту про відсутність доказів того, що саме ОСОБА_6 вчинив інкриміновані кримінальні правопорушення, про недопустимість доказів, покладених в основу вироку, незаконне тримання засудженого під вартою та інші, то вони були предметом ретельної перевірки в ході розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, а також його перегляду апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження.

Разом із цим, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції дії засудженого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано неправильно, а тому доводи сторони захисту в цій частині є слушними.

За встановлених фактичних обставин місцевий суд дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_8 та унезакінченому замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_11 .

Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ч. 2 ст. 121 КК - відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

З матеріалів кримінального провадження та досліджених судом доказів вбачається, що ОСОБА_6 в ході бійки завдав ОСОБА_8 удари ножем в область нижніх кінцівок заподіявши рани, від однієї з якої потерпілий помер на місці події. Відповідно до висновку експертизи смерть ОСОБА_8 настала від одиночної сліпої колото-різаної рани у проекції лівої підколінної ямки, яка супроводжувалася пошкодженням вен та артерії, з наступним розвитком гострої крововтрати, яка у даному випадку і стала безпосередньою причиною смерті. Вказане тілесне ушкодження є тяжким, інші - легкими, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.

Після цього, ОСОБА_6 став завдавати ОСОБА_9 , котрий намагався втекти, удари ножем в праве стегно, однак потерпілий втік з місця події. Потерпілому ОСОБА_11 було заподіяно дві рани, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, Допитаний у суді потерпілий ОСОБА_11 пояснив, що не бачив, що відбувалось між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 , а вже потім він побачив як ОСОБА_8 лежить на дорозі, а над ним, схилившись, стоїть ОСОБА_6 . Тоді потерпілий почав підходити до ОСОБА_8 щоб допомогти, підійшов, і в цей час ОСОБА_6 розвернувся та почав погрожувати.

Також зазначив, що ОСОБА_6 завдав йому два удари ножем, але як це вийшло, він так і не зрозумів. Після погроз і дій ОСОБА_6 , він пробіг деяку відстань (десь 20-30 метрів), зупинився, нахилився щоб перевести подих, так як його вже не переслідували. Також він побачив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_10 перейшли на іншу від нього сторону дороги та пішли, а він віддихався та перейшов дорогу до ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_10 у суді пояснив, що так як він стояв спиною, то не бачив, що відбувалось між іншими ( ОСОБА_8 і ОСОБА_6 ), до яких відстань була метрів десять. Після удару, в результаті якого йому розбили ніс, він впав на коліно, міг не бачити, як ОСОБА_11 підходив до ОСОБА_6 , а потім побачив, як ОСОБА_11 почав тікати, а ОСОБА_6 побіг за ним. Свідок підійшов до ОСОБА_8 , який лежав на спині та просив про допомогу, кров не бачив, було темно і він був напідпитку. Потім підбіг ОСОБА_6 та сказав, що необхідно розійтись.

Отже, ОСОБА_6 , завдавши удари ножем потерпілому ОСОБА_8 виключно в область нижніх кінцівок, бачив, що останній був при свідомості та ще деякий час стояв поряд, схилившись над потерпілим, поки до них не підійшов ОСОБА_11 . Тобто, заподіяні засудженим поранення не призвели до такого стану потерпілого, яке б давало ОСОБА_6 підстави вважати, що він досяг злочинного умислу на його вбивство. Таким чином, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що ОСОБА_8 живий, мав реальну можливість продовжити заподіяння потерпілому ударів ножем, в тому числі й у життєво важливі органи, проте цього не зробив.

При цьому факт того, що потерпілий перебував у свідомості, підтвердив свідок ОСОБА_10 , котрий пояснив, що після того, як ОСОБА_6 побіг за ОСОБА_11 , він підійшов до ОСОБА_8 , котрий лежав на спині та просив про допомогу, а потім підбіг ОСОБА_6 та сказав, що необхідно розійтись.

Враховуючи наведене й виходячи зі встановлених місцевим судом фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 , завдаючи удари ножем в область нижніх кінцівок потерпілому ОСОБА_8 , об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що такими ударами будуть заподіяні ножові поранення, і передбачав можливість настання наслідків у виді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті ОСОБА_8 від таких ушкоджень ставився необережно.

Вказані дії засудженого ОСОБА_6 повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 121 КК, як завдання умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

З аналогічних підстав, колегія суддів вважає й неправильною кваліфікацією дій засудженого по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , оскільки локалізація таких ушкоджень виключно в область нижніх кінцівок, поведінка ОСОБА_6 після їх заподіяння (котрий припинив переслідувати потерпілого, хоча мав таку можливість), свідчить про відсутність в нього умислу на вбивство потерпілого та доводить те, що він діяв з неконкретизованим умислом, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (ч. 2 ст. 125 КК). Враховуючи наведене касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають до часткового задоволення, а судові рішення - зміні.

Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При вирішенні питання про призначення засудженому покарання Верховний Суд вважає, що ОСОБА_6 слід призначити покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 125 КК з урахуванням ступеня тяжкості та наслідків вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, обставини, яка обтяжує покарання (вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння), та відсутності обставин, що його пом`якшують.

При цьому ураховуючи, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, яке за правилами ст. 12 КК віднесено до кримінальних проступків, а також те, що з дня вчинення цього правопорушення 15 грудня 2015 року на час касаційного розгляду справи минуло 3 роки, а отже сплинули строки давності притягнення засудженого до кримінальної відповідальності, водночас, не маючи згоди обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності, Суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_6 від покарання за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд