ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 462/5579/15-ц

У серпні 2015 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовна заява обґрунтована тим, що 23 листопада 2006 року Акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк» (далі - АТ «Індустріально?експортний банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1264/06-ф.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 45 000 дол. США до 22 листопада 2026 року включно. Цим же пунктом кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повертати кредит частинами щомісячно до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує: проценти - щомісячно, в розмірі 11,2 % річних. 25 липня 2011 року ПАТ«Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф.

23 листопада 2006 року між АТ «Індустріально-експортний банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки. Згідно з пунктом 1.1 цього договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . Договір іпотеки забезпечує вимоги повернення банку кредитних коштів за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф, а також сплату процентів, комісії, можливу неустойку (пеню).

Крім того, 23 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально?експортний банк» (іпотекодержатель) укладено договір поруки. Згідно з пунктом 2.1 якого сторони визнали, що у випадку невиконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф поручитель ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність перед банком разом з позичальником.

Враховуючи наведене, АТ «Креді Агріколь Банк» просило суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф в розмірі 34 868,13 дол. США та пеню в розмірі 6 780,38 грн.

Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 27 січня 2023 року позов задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф по основному боргу та відсотках за користування кредитом станом на 03 серпня 2015 року в сумі -34 868,13 дол. США та пеню в розмірі 6 780,38 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Львівський апеляційний суд постановою від 03 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Буковинський Р. Є., задовольнив частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 27 січня 2023 року скасував в частині позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовив.

В іншій частині рішення суду залишив без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний суд виходив з того, що договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф від 23 листопада 2006 року укладений без погодження з ОСОБА_2 .

Вказаним договором внесено зміни до пункту 1.4, зокрема змінено процентну ставку, а саме з 25 серпня 2012 року таку встановлено на рівні 11,69 % річних, тоді як за умовами кредитного договору № 1264/06-ф в редакції від 23 листопада 2006 року така становила 11,2 % на період з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.

Враховуючи наведене, такі зміни процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

У касаційній скарзі АТ «Креді Агріколь Банк» просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах (застосовано дану норму без врахування вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII, яким передбачено зворотну дію у часі редакції даної норми права від 03 липня 2018 року).

Касаційна скарга мотивована тим, що у відповідності до пунктів 1, 2 ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

На наведене суд апеляційної інстанції, на думку заявника, уваги не звернув, чим порушив норми матеріального права.

Разом з тим, апеляційний суд не надав належну оцінку тій обставині, що з умов кредитного договору вилучено обов`язок сплати щомісячної комісії у розмірі 0,15 %, яка у річному розрізі становить 1,8 % річних.

Крім того, банк пред`явив позов до ОСОБА_2 як фінансового поручителя протягом шести місяців після дати останнього платежу за кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ «Креді Агріколь Банк» у серпні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Справа № 462/5579/15-ц надійшла до Верховного Суду 05 жовтня 2023 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 23 листопада 2006 року ОСОБА_1 і АТ «Індустріально?експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», уклали кредитний договір № 1264/06-ф.

За умовами договору банк видав кредит позичальнику у сумі 45 000 дол. США зі сплатою 11,2 % на умовах, визначених договором, на строк з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року. При цьому позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду за управління кредитом в розмірі 0,15 % від фактичного залишку заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором банк, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 листопада 2006 року уклали договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 1264/06-ф.

Відповідно до пункту 2.1 договору сторони визначають, що у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору поручитель несе солідарну відповідальність перед банком нарівні з позичальником за кредитним договором. Сторони договору встановлюють, що поручитель після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, набуває всіх прав банку в частині виконання ним зобов`язань.

В подальшому, 25 серпня 2011 року АТ «Індустріально-експортний банк» та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф, яким змінили процентну ставку, а саме: за період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно за ставкою 10 % річних, а з 25 серпня 2012 року за ставкою 11,69 % річних.

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф з положень кредитного договору вилучено обов`язок сплати щомісячної комісії у розмірі 0,15 %, яка у річному розрізі становить 1,8 % річних.

Також встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц касаційну скаргу ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Предметом спору в цій справі було визнання договору іпотеки від 23 листопада 2006 року, який уклали АТ «Індустріально-експортний банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , припиненим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив з неналежності такого способу захисту інтересу поручителя, як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційна скарга містить доводи тільки щодо позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, тому Верховним Судом постанова апеляційного суду в іншій частині не переглядається.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф укладений без погодження з ОСОБА_2 .

Вказаним договором внесено зміни до пункту 1.4, зокрема змінено процентну ставку, а саме з 25 серпня 2012 року таку встановлено на рівні 11,69 % річних, тоді як за умовами кредитного договору № 1264/06-ф в редакції від 23 листопада 2006 року така становила 11,2 % на період з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.

Враховуючи наведене, такі зміни процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог статті 559 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 264/3046/15 (провадження № 61-9194св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) наведено правовий висновок про те, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов`язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов`язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16 (провадження № 14-275цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Апеляційний суд встановив та, як вбачається з матеріалів справи, договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 1264/06-ф укладений без погодження з ОСОБА_2 . При цьому, відповідно до пункту 1.3 договору поруки від 23 листопада 2006 року сторони договору встановили, що зобов`язання поручителя перед банком є безумовними і ніяких умов, крім передбачених цим договором та вказаним в пункті 1.2 договору, не потребують.

Відповідно до пункту 3 договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф сторони домовились викласти пункт 1.4 кредитного договору у наступній редакції, зокрема: за користування кредитом позичальник сплачує щомісячно процентну винагороду за користування кредитом: за період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року, включно за ставкою 10 % річних; з 25 серпня 2012 року, за ставкою 11,69 % річних. Крім того, пунктом 4 договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф доповнено пункт 1.4 кредитного договору абзацом наступного змісту: у разі прострочення позичальником строків сплати процентів у терміни, визначені пунктом 2.4 цього договору, а також прострочення повернення кредиту у терміни, визначені абзацом 1 пункту 1.1 цього договору, у період з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року, більш ніж 30 днів, за вищезазначений період, починаючи з 31 дня виникнення простроченої заборгованості, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,69 % річних.

Отже, враховуючи пункти 3, 4 договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф змінено процентну ставку, а саме з 25 серпня 2012 року така встановлена на рівні 11,69 % річних, тоді як за умовами кредитного договору № 1264/06-ф в редакції від 23 листопада 2006 року така становила 11,2 % з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року.

Доказів того, що ОСОБА_2 як поручитель за спірними зобов`язаннями надавав свою згоду на збільшення його відповідальності за кредитним договором матеріали справи не містять і судами не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що банк змінив забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення процентної ставки за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителя і потребувало його згоди на таке збільшення, правомірно застосував положення частини першої статті 559 ЦПК України та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, з огляду на те, що порука за договором поруки від 23 листопада 2006 року є припиненою.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належну оцінку тій обставині, що з умов кредитного договору вилучено обов`язок сплати щомісячної комісії у розмірі 0,15 %, яка у річному розрізі становить 1,8 % річних, судом касаційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки позивач ні у відзиві на апеляційну скаргу, ні в касаційній скарзі не навів обґрунтування, що внесеними змінами, відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 23 листопада 2006 року № 1264/06-ф, не збільшено обсяг відповідальності поручителя за вказаним кредитним договором. При цьому, апеляційний суд, оцінивши доводи та докази, надані сторонами, встановив, що банк змінив забезпечене порукою зобов`язання шляхом підвищення процентної ставки за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителя.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 559 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII у статтю 559 ЦК України внесено такі зміни:

- частину першу викладено у такій редакції:

«1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання»;

- частину четверту викладено у такій редакції:

«4. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання».

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним принципом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно застосована частина перша статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час підвищення банком відсоткової ставки без згоди поручителя.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 756/2784/15, від 28 лютого 2023 року у справі № 593/591/22, від 22 вересня 2023 року у справі № 753/12916/15-ц.

Зі змісту підстави оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, яка переглядається, положення частини першої статті 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII не могли бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки підвищення відсоткової ставки без згоди поручителя, а отже, припинення поруки за договором поруки, мало місце до введення в дію Закону № 2478-VIII (04 лютого 2019 року).

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки суду апеляційної інстанції, що відповідає встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Верховний Суд, враховуючи усі обставини вказаної справи, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним та справедливим, таким, що відповідає верховенству права, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine»), рішення від 03 квітня 2008 року).

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду