ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 509/98/15-ц

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 02 листопада 2006 року між Райффайзен Банк Україна, правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), який на підставі статуту став Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №°ML-502/085/2006 зі змінами, доповненнями та додатками.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за цим кредитним договором від 02 листопада 2006 року банк та відповідач уклали договір поруки № SR-502/085/2006.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2007 року у справі № 2-1661/2007 стягнено з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «ОТП Банк» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 336 696,00 грн, що становить 66 672,48 дол. США - тіло кредиту, 5 798,00 грн, що становить 1 148,12 дол. США - проценти, 3 765,73 грн - пеня, яке набрало законної сили 16 жовтня 2007 року. Зазначене рішення не виконане.

До позивача перейшли права за вказаним кредитним договором від ПАТ «ОТП Банк» на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року.

У зв`язку з порушенням умов кредитного договору: не погашення кредиту та нарахованих за його користування процентів, передбачених графіком повернення кредиту, позивач надіслав досудову вимогу про повне дострокове погашення боргу від 12листопада 2014 року, відповідно до якої поручитель мав сплатити на користь банку всі належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за договором. Досудова вимога про дострокове погашення боргу була залишена без відповіді.

Станом на 16 жовтня 2014 року поручитель заборгованість не погасив.

Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 127 976,46 дол. США, що становить 1 657 555,98 грн, а саме: відсотки за користування кредитом (період з 06 січня 2009 року до 27 вересня 2011 року) - 16 427,77 дол. США, що становить 212 773,11 грн, пеня за прострочення виконання зобов`язань (період з 16 жовтня 2013 року до 16 жовтня 2014 року) - 111 548,69 дол. США, що становить 1 444 782,87 грн.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2021 року в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що строк настання обов`язку погашення кредиту настав достроково у повному обсязі через 30 днів після направлення вимоги від 20 березня 2007 року, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області з позичальника заборгованість стягнута достроково у повному обсязі 24 вересня 2007 року, а позов позивач подав до суду 13 січня 2015 року, тобто поза межами шести місяців для звернення до суду з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у ПАТ «ОТП Банк» виникло право на звернення до суду з позовом про повне виконання основного зобов`язання, процентів та неустойки, нарахованих на момент звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, а саме на 28 березня 2007 року, оскільки дія кредитного договору була припинена з моменту звернення до боржника з вимогою про дострокове виконання у 2007 році. Таким чином, вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення процентів та пені за прострочення виконання зобов`язання, нарахованих за період з 06 січня 2009 року до 27 вересня 2011 року, та з 16 жовтня 2013 року до 16 жовтня 2014 року, не ґуртуються на нормах закону. Вимог про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не заявляло.

У листопаді 2022 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна»звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц, провадження № 61-40963св18, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, провадження № 61-11504св19, від 12 січня 2022 року у справі № 638/11952/14, провадження № 61-11037св21, у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі

№ 6-1006цс16; Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, провадження № 14-145цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, провадження № 14-224цс18, від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, провадження № 14-243цс19; не дослідили доказів у справі.

Позивач надіслав відповідачу досудову вимогу про повне дострокове погашення боргу від°12°листопада 2014°року №°200209473, відповідно до якої поручитель був зобов`язаний сплатити на користь банку всі належні суми кредиту, проценти та штрафні санкції за договором, яка була залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, пред`явлених кредитором поручителю, у передбачений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк, 13°січня 2015°року кредитор подав до суду указаний позов.

Згідно з умовами кредитного договору строк кредитування встановлено до 02°листопада 2021°року. Таким чином, крім встановлення строку дії кредитного договору, його сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

З позовом до суду ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до поручителя у°2015°році, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася щодо ануїтетних платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору та знаходяться поза межами шестимісячного строку. Отже, до°моменту звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до усього зобов`язання є помилковим.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на вказані норми, але суд не надав оцінку цим доводам, а також доводам позивача щодо переривання позовної давності.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки довідці про сплату боржником самостійно платежів після ухвалення рішення суду у 2007 році та до 2011 року.

Станом на дату подання касаційної скарги рішення суду у справі №°2-1661/07 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 є невиконаним.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки на підставі статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У касаційній скарзі позивач перекручує дійсні обставини справи та повідомив суду касаційної інстанції обставини, які не відповідають документами у справі, які з огляду на норми матеріального права та судову практику підтверджують припинення поруки у 2007 році, тобто до подання цього позову.

Позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до поручителя подано 13°січня 2015°року, отже, на цей момент закінчився строк дії поруки і сплила позовна давність, порука припинилася відповідно до закону.

Суми, які вимагає стягнути у цій справі позивач є недоведеними та нарахованими поза межами строку кредитування.

Тому вимоги позивача підлягають відхиленню.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 листопада 2006 року між Райффайзен Банк Україна, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №°ML-502/085/2006 зі змінами, доповненнями та додатками.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним договором, між банком та ОСОБА_1 02 листопада 2006 року укладений договір поруки № SR-502/085/2006.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2007 року, яке набрало законної сили, у справі № 21661/2007 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЗАТ°«ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від°02°листопада 2006°року №°ML-502/085/2006 у розмірі 381°235,93°грн, На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до позивача перейшли права за вказаним кредитним договором.

Спір стосується стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором у зв`язку з невиконанням позичальницею рішення суду про стягнення з неї достроково боргу за кредитним договором.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18)).

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11, провадження № 14-2 цс23, зазначено, що припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11, провадження № 14-2 цс23).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження

№ 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4.1. договору поруки від 02 листопада 2006 року, укладеного між Райффайзен Банк Україна, правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дати договору) і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

Отже, у договорі не встановлено строк припинення поруки, тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки.

Змінивши мотиви суду першої інстанції про відмову в позові щодо припинення поруки, суд апеляційної інстанції взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Судувід 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20), в якій викладено висновки про відступ від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції, що строк настання обов`язку погашення кредиту настав достроково у повному обсязі через 30 днів після вимоги від 20 березня 2007 року, і кредиторам було відомо про порушення їхнього права ще у 2007 році.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2007 року не виконано, то договір поруки № SR-502/085/2006, укладений 02 листопада 2006 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , не є припиненим.

Оцінивши доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає, що взявши до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20), суд апеляційної інстанції не взяв до уваги інші висновки, викладені у цій постанові, а також, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Судувід 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20) викладено висновок, що рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (пункти 51, 52).

Суд першої інстанції виклав висновки щодо законної підстави припинення поруки, встановивши, що позивач направляввимогу поручителю про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором 20 березня 2007 року. Отже, банк скористався правом вимоги на дострокове повернення кредиту.

Обов`язок погашення кредиту настав достроково у повному обсязі через 30 днів після вимоги від 20 березня 2007 року.

Виходячи з наведеного, банк мав звернутися з вимогою до поручителя у судовому порядку до 19 квітня 2007 року.

Позивач подав до суду позов 13 січня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент звернення позивача до суду порука за договором поруки від 02 листопада 2006 року № SR-502/085/2006, укладеного між банком та ОСОБА_1 , припинилась.

Посилання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у касаційній скарзі» на те, що поручитель самостійно сплачував платежі після ухвалення рішення суду у 2007 році, не є підставою для задоволення позову з огляду на припинення поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, а також з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), зокрема у пункті 61.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 638/11952/14, провадження № 61-11037св21, зроблено висновки про те, що до моменту звернення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до зобов`язання в цілому є помилковим.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, провадження № 14-145цс18, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, провадження № 14-224цс18, зроблено висновки про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, провадження № 14-243цс19, зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі

№ 6-1006цс16 викладено висновок, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18) є необгрунтованими, оскільки вказаною постановою було скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто відсутнє остаточне рішення у справі.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, провадження № 61-11504св19, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими, оскільки постанова є нерелевантною.

Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року справі № 2-1268/11, провадження № 14-2цс23, після подання касаційної скарги.

З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд помилково витлумачив норми матеріального права та висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20).

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задоволені, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду