Постанова Касаційний цивільний суд ВС у справі № 185/1057/16-ц

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнион-Нефтепродукт» (далі - ТОВ «Юнион-Нефтепродукт»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії № 6, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) у розмірі 3 200 000,00 грн зі сплатою 19,0 % річних, на термін не пізніше 27 січня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , укладені договори поруки № 6 та № 7, за умовами яких кожен із поручителів зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов`язань за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно з умовами кредитного договору, ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримав окремими траншами кредит на загальну суму 3 200 000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, станом на грудень 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 4 243 307,46 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 125 000,00 грн, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 35 790,27 грн, несплачені комісійні послуги - 960,00 грн, пеня - 870 995,24 грн, інфляційне збільшення заборгованості - 160 180,00 грн, три проценти річних від суми заборгованості - 50 381,95 грн.

Оскільки позичальником було частково погашено заборгованість за кредитним договором, позивач, з урахування заяви про зменшення позовних вимог від 28 липня 2017 року, просив:

стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 14 липня 2017 року у розмірі 4 081 446,26 грн, з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів - 140 899,71 грн, заборгованість зі сплати процентів - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами - 7 201,44 грн, три проценти річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, три проценти річних по простроченим процентам - 1 202,88 грн, три проценти річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим процентам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам -370,72 грн;

стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 14 липня 2017 року у розмірі 4 081 446,26 грн, з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів - 140 899,71 грн, заборгованість зі сплати процентів - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами - 7 201,44 грн, три проценти річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, три проценти річних по простроченим процентам - 1 202,88 грн, три проценти річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим процентам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам -370,72 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2016 року у відкритті провадження за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року у складі судді Зінченко А. С. у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

29 січня 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» був укладений договір кредитної лінії № 6, в забезпечення якого цієї ж дати між банком та відповідачами укладені договори поруки № 6 та № 7, відповідно до яких відповідачі взяли на себе зобов`язання, серед іншого, повернути банку кредит у розмірі 3 200 000,00 грн у строк та на умовах, зазначених у кредитному договорі. Договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договорів поруки (пункт 4.2 договору поруки) про їх дію до повного виконання боржником або поручителем зобов`язань за кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя;

пунктом 2.3.3 договору кредитної лінії № 6, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», визначений обов`язок позичальника здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування. Відповідно до позовної заяви та письмових доказів, наданих позивачем, останній транш за договором кредитної лінії наданий позичальнику 04 липня 2014 року в загальній сумі на максимальну суму кредитування в розмірі 3 200 000,00 грн;

ПАТ «Ощадбанк» не звернулося до поручителів (відповідачів у цій справі) протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а саме не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання останнього чергового траншу від 04 липня 2014 року (з 05 липня 2014 року по 04 січня 2015 року) з вимогою про виконання кредитного зобов`язання (звернення до суду з позовом до відповідачів відбулося 25 січня 2015 року), тому суд вважав, що поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є припиненими.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

судами правильно встановлено, що умови договорів поруки від 29 січня 2014 року № 6 та № 7 про їх дію до припинення забезпеченого зобов`язання за кредитним договором не свідчать про те, що договорами установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя;

умовами кредитного договору передбачено надання позичальнику кредитних коштів окремими частинами (траншами), погашення кожного з яких він повинен здійснити не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від діючого ліміту кредитування, а тому обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів щодо окремих зобов`язань за кредитним договором, має відбуватися з часу прострочення повернення кожного з окремих траншів;

залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив дату отримання ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» останнього траншу за кредитним договором - 04 липня 2014 року, наслідком чого стало вичерпання позичальником ліміту кредитування (3 200 000,00 грн), що у свою чергу, унеможливлювало отримання ним будь-яких інших траншів, у тому числі і траншу від 24 липня 2014 року, доводи щодо отримання якого позичальник навів у апеляційній скарзі;

зазначеного висновку апеляційний суд дійшов без урахування того факту, що 08 липня 2014 року ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» здійснило погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 200 000,00 грн, а отже станом на 24 липня 2014 року розмір отриманого позичальником кредиту становив 3 000 000,00 грн та не перевірив доводів АТ «Ощадбанк» про те, що відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , останній транш у рахунок дозволеного ліміту кредитування у розмірі 200 000,00 грн (тобто в межах кредитного ліміту 3 200 000,00 грн) ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримало 24 липня 2014 року, призначення платежу - «оплата за товар технічного призначення згідно договору № 03/02-2014 від 03 лютого 2014 року, в т. ч. ПДВ - 33 333,33 грн», а тому зобов`язання з погашення останнього траншу у розмірі 200 000,00 грн у позичальника виникло 25 липня 2015 року;

АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів 25 січня 2016 року, тому суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усіх зобов`язань за кредитним договором;

зробивши помилкові висновки щодо припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, суди не перевірили та не надали оцінки щодо правильності нарахованої позивачем суми заборгованості за кредитним договором.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року скасовано.

Позовні вимоги ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії № 6 від 29 січня 2014 року станом на 14 липня 2017 року у розмірі 4 081 446,26 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 140 899,71 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами - 7 201,44 грн, 3 % річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, 3 % річних по простроченим відсоткам - 1 202,88 грн, 3 % річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим відсоткам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам - 370,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» судові витрати по 77 741,07 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

судом першої інстанції правильно встановлено, що умови договорів поруки від 29 січня 2014 року № 6 та № 7 про їх дію до припинення забезпеченого зобов`язання за кредитним договором не свідчать про те, що договорами установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя;

натомість, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожного окремого платежу від дня, коли відбулося таке порушення;

останні платежі на погашення основного зобов`язання, у межах строку дії договору, позичальник здійснив 02 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року. Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , 08 липня 2014 року ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» здійснило погашення основного боргу у розмірі 200 000,00 грн, а останній транш у межах дозволеного ліміту кредитування отримало 24 липня 2014 року, призначення платежу - «оплата за товар технічного призначення згідно договору № 03/02-2014 від 03 лютого 2014 року, в т. ч. ПДВ - 33 333,33 грн». Вказані обставини були залишені поза увагою судом першої інстанції;

пунктом 2.3.3 договору кредитної лінії № 6, укладеного між ПАТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», визначено обов`язок позичальника здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування. Таким чином, у позичальника настав строк виконання основного зобов`язання 25 липня 2015 року, банк із зазначеним позовом до суду звернувся 25 січня 2016 року, тобто у межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. З урахуванням встановлених обставин справи, позовні вимоги банку підлягають задоволенню.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу, що у 2017 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожен окремо, звернулися до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до АТ «Ощадбанк» в особі філії - Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» про зміну договору поруки, шляхом призупинення (відстрочення) виконання зобов`язання за договором поруки з підстав проведення антитерористичної операції та військових дій, що унеможливлює здійснення господарської діяльності у м. Донецьк, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та призводить до відсутності можливості виконання умов кредитного договору. Такі дії поручителів свідчать про те, що відповідачі фактично визнавали існування заборгованості за кредитним договором під час розгляду цієї справи, та намагалися лише відстрочити виконання зобов`язання.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, стягнути з позивача судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, не враховані висновки Верховного Суду, а саме:

суд не врахував вказівок Верховного Суду у цій справі щодо встановлення строку припинення поруки стосовно кожного із наданих траншів та суми заборгованості з урахуванням виключно тих траншів, якими охоплюється шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові неправильно застосував норми частини четвертої статті 559 ЦК України, відрахувавши шестимісячний строк не від кожного траншу, а від останнього. Не врахував висновків, зокрема, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12;

суд апеляційної інстанції не дослідив природу платежу, здійсненого 24 липня 2014 року та його проведення саме в межах договору кредитної лінії № 6. Не звернув увагу на доводи відповідача щодо того, що в матеріалах справи не міститься документів, які передбачені пунктом 3.1.2 договору кредитної лінії № 6, для підтвердження того, що платіж від 24 липня 2014 року було здійснено саме на виконання такого договору (відсутня заявка основного боржника, а також документи, що підтверджують потребу у кредитних коштах, призначення платежу є іншим, платіж здійснювався з ПДВ, що унеможливлює надання кредиту, оскільки кредитні кошти перераховуються без ПДВ);

суд апеляційної інстанції проігнорував рішення Господарського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року у справі № 905/3385/16, що є порушенням частини четвертої статті 82 ЦПК України та частини другої статті 554 ЦК України, відповідно до якої, поручитель має відповідати у тому ж обсязі, що і боржник. Вказаним рішенням була встановлена заборгованість за основним боргом та прострочена заборгованість за нарахованими відсотками, тому суд необґрунтовано стягнув з відповідачів іншу заборгованість. Вказує, що порівнявши суму заборгованості, у розрізі її структури, у цій справі та у справі № 905/3385/16, слідує таке:

заборгованість за основним боргом у справі № 905/3385/16 була частково погашена та складала 2 947 235,93 грн. Позивач у справі, що переглядається, просить стягнути 2 958 345,35 грн;

заборгованість по відсотках у справі № 905/3385/16 була погашена у повному обсязі. Таким чином, позивач безпідставно просить стягнути у справі, що переглядається, вказану заборгованість, а також 3 % річних та інфляційне збільшення по прострочених відсотках;

вимоги, пов`язані зі стягненням заборгованості за комісійними винагородами, у справі № 905/3385/16 не висувалися. Із позовної заяви у справі, що переглядається, неможливо ідентифікувати відповідно до якого підпункту пункту 2.10 договору пред`явлені вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими комісійними винагородами у сумі 887,50 грн, та простроченою заборгованістю за комісійними винагородами у сумі 7 201,44 грн;

щодо нарахування позивачем відсотків вказує, що після стягнення з основного боржника суми боргу, нарахування відсотків, а також інфляційні втрати та 3 % річних на них не може здійснюватися. Також зазначає і про те, що після 25 січня 2016 року (дата подачі позову до відповідачів), позивач не має права нараховувати відсотки за користування кредитними коштами;

суд апеляційної інстанції не врахував, що після постановлення господарським судом ухвали про розстрочення виконання рішення суду у справі № 905/3385/16, боржником 27 квітня 2017 року було сплачено 197 400,00 грн. Тому вказана сума мала бути врахована, як часткове погашення основного боргу. Розрахунок нарахувань (відсотки, інфляційні, 3 % річних) мав бути здійснений з урахуванням зменшеної суми основного боргу;

судом не враховані положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Судом апеляційної інстанції не було надано належної оцінки рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у справі № 234/12041/17 та у справі № 234/12036/17, предметом позову за якими були вимоги про зміну договору поруки. Вказавши, що підстави позовів (проведення антитерористичної операції та військових дій, що унеможливлює здійснення господарської діяльність у м. Донецьк, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та призводить до відсутності можливості виконання умов кредитного договору) свідчать про те, що відповідачі фактично визнавали існування заборгованості за кредитним договором та намагалися лише відстрочити виконання зобов`язання, суд апеляційної інстанції не врахував, що у вказаних рішеннях не зазначено ні про суму висунутих позивачем вимог, ні про визнання їх відповідачами. Вказує, що Верховний Суд у справі 185/1057/16-ц та Верховного Суд України у справі № 6-2662цс15 зазначили, що помилкове визнання поручителем зобов`язання та/або його розміру за договором поруки не впливає на строк дії самого договору поруки, оскільки він є преклюзивним.

У червні 2023 року АТ «Ощадбанк» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Снайко Г. О. , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що останній транш в рахунок дозволеного ліміту кредитування виданий 24 липня 2014 року, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 у сумі 200 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за товар технічного призначення згідно договору № 03/02-2014 від 03 лютого 2014 року, в т. ч. ПДВ - 33 333,33 грн» та розрахунком заборгованості, в якому відображається зазначена сума. Банком долучено до матеріалів справи розпорядження про видачу готівки та платіжні доручення про видачу кредитних коштів за період до травня 2014 року. Судом апеляційної інстанції досліджено обставини справи про отримання траншу позичальником 24 липня 2014 року та суд, відповідно, зробив висновок про те, що позивачем не пропущений строк звернення з вимогами до поручителів, тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно до пункту 5.4 договорів поруки встановлено, що сторони домовились про збільшення позовної давності відповідно до частини першої статті 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов`язань поручителя (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами кредитного договору та договорів поруки. Виписки з особових рахунків клієнтів, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, є підтвердженням виконаних за день операцій. Відповідно до підпункту 2.7.2 кредитного договору банк має право нараховувати проценти до повного погашення заборгованості. При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу. Пунктом 2.10 кредитного договору встановлено, що за надання банківських послуг позичальник сплачує банку комісійні винагороди у визначеному розмірі. Згідно з пунктом 5.3.10 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити комісійні винагороди, передбачені договором.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив АТ «Ощадбанк».

У липні 2023 року АТ «Ощадбанк» подало заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 185/1057/16-ц. Витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 185/1057/16-ц. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року відмовлено.

У червні 2023 року матеріали цивільної справи № 185/1057/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року. Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 травня 2023 рокузазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 03 лютого 2021 року у справі № 185/1057/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії № 6, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) у розмірі 3 200 000,00 грн зі сплатою 19,0 процентів річних, з остаточним терміном повернення не пізніше 27 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору, сторони погодили збільшення/ зменшення діючого ліміту кредитування у строки згідно з таким графіком: з дати надання кредиту по 31 серпня 2016 року - 3 200 000,00 грн; з 01 вересня 2016 року по 30 вересня 2016 року - 2 700 000,00 грн; 01 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2016 року- 2 200 000,00 грн; 01 листопада 2016 року по 30 листопада 2016 року - 1 700 000,00 грн; 01 грудня 2016 року по 30 грудня 2016 року - 1 200 000,00 грн; з 01 січня 2017 року по дату остаточного погашення - 700 000,00 грн.

Позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування (пункт 2.3.3 кредитного договору).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 6, та договір поруки між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 № 7.

За умовами укладених договорів поруки, поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен окремо, зобов`язалися перед АТ «Ощадбанк» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Відповідно до пунктів 4.1 договорів поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого зобов`язання за кредитним договором.

25 січня 2016 року АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовними вимогами до ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, тим самим змінивши строк виконання основного зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року у справі № 905/3385/16, що набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 29 січня 2014 року № 6 станом на 31 січня 2017 року у розмірі 3 356 288,2 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 947 235,93 грн, інфляційне збільшення боргу - 282 135,00 грн, три проценти річних -126 917,27 грн. Встановлено відсутність заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06 квітня 2017 року розстрочено виконання рішення Господарського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня 2017 року у справі № 234/12041/17, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про зміну договору поруки відмовлено.

Відповідно до наданого АТ «Ощадбанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 14 липня 2017 року розмір заборгованості за кредитним договором становить 4 081 446,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 140 899,71 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами -7 201,44 грн, три проценти річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, три проценти річних по простроченим процентами - 1 202,88 грн, три проценти річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим процентам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам - 370,72 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другійстатті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 341/416/20 (провадження № 61-5611св22) зазначено, що: «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступлено від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16, і зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК Україниу разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 357/10904/17 (провадження № 61-44683св18) зазначено, що:

«у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15 зазначено, що «висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов`язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні».

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 381/4163/14-ц (провадження № 61-11814св20), з посиланням на постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16, зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 251 ЦК Українистроком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що: «умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінністатті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу(у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя».

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертійстатті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може (див. постанову Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього».

У постанові від 08 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зазначила, що:

«33. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц).

34. Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК Україниу відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором. […]

37. Як встановили суди попередніх інстанцій у справі № 202/781/14-ц, з поручителів - ТзОВ «Фактор Тойс», ТзОВ «Фактор», ТзОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», а також з фізичних осіб-поручителів - згідно з означеним судовим рішенням Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська стягнув не всю суму заборгованості за кредитним договором і договором комісії, а поточну заборгованість станом на 11 березня 2010 року (утворилася через несплату другого-четвертого періодичних платежів, передбачених графіком). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що стягнення з поручителів на підставі рішення суду поточної заборгованості не впливає на можливість звернення позивача з позовом про стягнення тієї частини заборгованості, що залишилася.

38. Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості означає, що суд вважав строк виконання зобов`язання таким, що настав, причому саме за тією вимогою, яку цей суд задовольнив, і встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, зокрема з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення (характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними), додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання зобов`язання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 50-52)). […]

40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується позовна давність, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тому наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи про застосування позовної давності не мають значення з огляду на висновок суду про припинення поруки фізичних осіб-поручителів за кредитним договором».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 185/1057/16-ц (провадження № 61-1815св20) зазначено, що: «умовами кредитного договору передбачено надання позичальнику кредитних коштів окремими частинами (траншами), погашення кожного з яких він повинен здійснити не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від діючого ліміту кредитування, а тому обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителів щодо окремих зобов`язань за кредитним договором, має відбуватися з часу прострочення повернення кожного з окремих траншів. […] апеляційний суд не перевірив доводів АТ «Ощадбанк» про те, що відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , останній транш у рахунок дозволеного ліміту кредитування у розмірі 200 000,00 грн (тобто в межах кредитного ліміту 3 200 000,00 грн) ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримало 24 липня 2014 року, призначення платежу - «оплата за товар технического назначения согласно договора № 03/02-2014 от 03.02.2014 г., в т. ч. НДС - 33 333,33 грн», а тому зобов`язання з погашення останнього траншу у розмірі 200 000,00 грн у позичальника виникло 25 липня 2015 року. […] АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів 25 січня 2016 року […] суд апеляційної інстанції […] дійшов передчасного висновку про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усіх зобов`язань за кредитним договором».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, другою та третьоюстатті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, що переглядається:

29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії № 6, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) у розмірі 3 200 000,00 грн зі сплатою 19,0 % річних, з остаточним терміном повернення не пізніше 27 січня 2017 року;

при задоволенні позову АТ «Ощадбанк» суд апеляційної інстанції вказав, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожного окремого платежу від дня, коли відбулося таке порушення. Останні платежі на погашення основного зобов`язання, у межах строку дії договору, позичальник здійснив 02 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року. Останній транш у межах дозволеного ліміту кредитування ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримало 24 липня 2014 року. Таким чином, у позичальника настав строк виконання основного зобов`язання 25 липня 2015 року, банк із зазначеним позовом до суду звернувся 25 січня 2016 року, тобто у межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України;

натомість, суд апеляційної інстанції, залишив поза увагою, що:

умовами кредитного договору передбачено надання позичальнику кредитних коштів окремими частинами (траншами); відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування;

останній транш у межах дозволеного ліміту кредитування ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримало 24 липня 2014 року у розмірі 200 000,00 грн. Тобто, з урахуванням пункту 2.3.3 кредитного договору, транш, отриманий ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» 24 липня 2014 року, мав бути сплачений 25 липня 2015 року;

таким чином, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що початок перебігу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за всіма траншами, слід визначати за датою отримання останнього траншу за кредитним договором, а також не перевірив, чи сплив шестимісячний строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України щодо траншів, отриманих ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» до 24 липня 2014 року;

також суд апеляційної інстанції при стягненні з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості зі сплати процентів не врахував, що:

рішенням Господарського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року у справі № 905/3385/16, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 29 січня 2014 року № 6 станом на 31 січня 2017 у розмірі 3 356 288,2 грн. Провадження у справі № 905/3385/16 порушено ухвалою господарського суду Донецької області від 01 грудня 2016 року;

за таких обставин суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що кредитодавець використав своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, звернувшись до суду з позовом до ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2016 році, чим змінив умови основного зобов`язання. Тому, висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості зі сплати процентів станом на 14 липня 2017 року, є передчасним;

суд апеляційної інстанції не перевірив правильність нарахованої позивачем суми заборгованості за кредитним договором, яку він просив стягнути з ОСОБА_1 , в тому числі, заборгованості щодо комісії, її виду відповідно до пункту 2.10 договору кредитної лінії;

суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою, що банк пред`явив вимогу про стягнення заборгованості до кожного з поручителів окремо, за окремими договорами поруки, зокрема, до поручителя ОСОБА_1 відповідно до договору поруки від 29 січня 2014 року № 6, умовами якого не встановлена солідарна відповідальність поручителів. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність з іншим поручителем перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 .

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд апеляційної інстанції встановив, що 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії № 6. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 6, та договір поруки між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 № 7;

суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії № 6 від 29 січня 2014 року;

умовами договору поруки № 6, укладеного 29 січня 2014 року між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , не встановлена солідарна відповідальність поручителів;

ОСОБА_2 судове рішення не оскаржив, тобто фактично погодився з ним;

ОСОБА_1 в касаційній скарзі не навів мотивів, яким чином судове рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 порушує його права та інтереси.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Щодо зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Оскільки постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року скасована, підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду