ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/12097/21-ц

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі № 201/8704/19 за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на грошовий вклад АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 02 квітня 2013 року № SАМDN 25000734277419 у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків у розмірі 7 264, 60 дол. США. Позивач тричі звертався до відповідача з відповідними заяви для отримання вказаних коштів, однак відповідач коштів не повертає.

ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь грошовий вклад за договором від 02 квітня 2013 року № SАМDN 25000734277419 у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотки в розмірі 7 264, 60 дол. США.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 02 квітня 2013 року № SAMDN 25000734277419 у розмірі

16 097,22 дол. США та відсотки у розмірі 7 264,60 дол. США.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не надав суду доказів розірвання договору банківського вкладу та взагалі будь-яких доказів з цього приводу, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми вкладу та процентів за договором. Стосовно доводів АТ КБ «ПриватБанк» про переведення боргу за депозитними договорами на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») на підставі договору від 17 листопада 2014 року та щодо установленої судами нікчемності цього договору суд першої інстанції вказав, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить про те, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржником не породив правових наслідків для кредитора, тобто переведення боргу не відбулося, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, з урахуванням ували Київського апеляційного суду від 04 липня 2023 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Печерського районного суду м. Києва від 05 вересня 2023 року стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 275,00 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що під час ухвалення рішення у справі, суд не вирішив питання про понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до статті 141 ЦПК України. Суд також вказав, що сторона позивача не надала суду детального розрахунку, а також доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд не встановив правових підстав для їх відшкодування.

18 липня 2023 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Штронда А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок укладення 17 листопада

2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» договору переведення боргу за зобов?язаннями банку щодо виплати коштів за договором, який є предметом спору у цій справі, АТ КБ «ПриватБанк» не несе жодних зобов?язань за таким договором та є неналежним відповідачем у справі, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником і тому саме воно є належним відповідачем. Суди зробили неправильний висновок про нікчемність договору про переведення боргу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц, постановах Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від 10 березня 2021 року у справі

№ 607/11746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

04 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі № 201/8704/19 визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на грошовий вклад АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 02 квітня 2013 року № SАМDN25000734277419 у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків у сумі 7 264,60 дол. США, після спадкодавця ОСОБА_2 . Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вклад 16 097,22 дол. США та відсотки 7 264, 60 дол. США.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року змінено, виключено з мотивувальної та резолютивної частин рішення суду висновки щодо вирішення питання про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вкладу 16 097, 22 дол. США та 7 264,60 дол. США відсотків. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вказаними рішеннями суду установлено, що 02 квітня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено договір № SАМDN25000734277419 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), згідно з яким банк зобов`язався нараховувати проценти в розмірі 9,75 % річних.

27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про виконання рішення у справі № 201/8704/19, в якій просив перерахувати йому депозитний вклад у розмірі 16 097,22 дол. США та 7 264,60 дол. США відсотків на його рахунок.

Банк в листах від 02 листопада 2021 року та від 16 листопада 2021 року повідомив позивачу про неможливість виконання вимог, викладених в листі позивача від 27 жовтня 2021 року.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року, яке частково змінено постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом визнано право власності на грошовий вклад АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 02 квітня 2013 року № SАМDN25000734277419 у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків 7 264,60 дол. США після спадкодавця ОСОБА_2 , врахував невиконання банком зобов`язань з повернення коштів за договором банківського вкладу на вимогу вкладника, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум вкладу і відсотків, заявлених позивачем.

Касаційна скарга банку не містить доводів щодо незгоди з розмірами заявлених до стягнення сум банківського вкладу та відсотків, а також не містить розрахунку банку з цього питання.

Банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_2 згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме

АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/15311/20, від

24 травня 2023 року у справі № 757/53371/20-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 у подібних правовідносинах.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Щодо заявлених клопотань

У серпні і вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєв П. С. подав до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 3963 ЦПК України, які мотивовані тим, що у Верховному Суді є велика кількість аналогічних справ, в яких АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанови Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, від

10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, та у яких неодноразово наголошувалось, що АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та є належним відповідачем.

Перевіривши заявлені клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки Верховний Суд не встановив підстав, передбачених пунктом 4 частини першою статті 396 ЦПК України для закриття касаційного провадження.

У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 201/12097/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване тим, що справа містить виключну правову проблему, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Це клопотання АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі

№ 199/3152/20 зробила висновок, що договір про переведення боргу від

17 листопада 2014 року, укладений між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду