ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/3153/22 (904/4344/22)

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (далі - ТОВ "ІММЕ", боржник);

введено процедуру розпорядження майном відносно боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.

2. 23.11.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. (далі - позивач, АК Демчан О.І.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" (далі - ТОВ "Дніпровський елеватор", відповідач - 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" (далі - ТОВ "ІММЕ", відповідач - 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Плюс" (далі - ТОВ "Агроцентр-Плюс", відповідач-3), в якій позивач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс".

3. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, позивач посилався на фраудаторність цього правочину, тобто такого, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав про його фіктивність.

4. 06.01.2023 до господарського суду надійшов позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛАРА" (далі - ТОВ "ЕЛАРА"), відповідачами у якому зазначені - розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І., ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ", ТОВ "Агроцентр-Плюс".

5. ТОВ "ЕЛАРА" вказує на те, що є учасником ТОВ "ІММЕ". Як підставу для визнання договору від 06.04.2018 № 06/04/18/1 відступлення права вимоги (цесії) недійсним ТОВ "ЕЛАРА" зазначило, що спірний договір підписано невстановленою особою, оскільки підписи керівника ТОВ "Дніпровський елеватор" гр. Блохи В.Й. на договорі та додатковій угоді від 06.04.2018 до договору - відрізняються. Через цю обставину ТОВ "ЕЛАРА" вважає, що договір не підписано директором ТОВ "Дніпровський елеватор" і просить визнати його недійсним.

6. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс".

Розподілено судові витрати.

В задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ТОВ "ЕЛАРА" - відмовлено.

7. Рішення мотивоване тим, що спірний правочин від 06.04.2018 не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань ТОВ "ІММЕ" перед своїми кредиторами. При цьому, строк позовної давності для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним не сплинув, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині відмови у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами, рішення суду мотивоване тим, що ТОВ "ЕЛАРА" (позивач) не є стороною договору відступлення права вимоги (цесії) від 06.04.2018 № 06/04/18/1. У своїй заяві ТОВ "ЕЛАРА" не обґрунтувало, які саме його права та інтереси порушені у зв`язку з укладенням спірного договору.

8. Під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлено:

8.1. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, що був укладений між ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс", позивач посилався на фраудаторність цього правочину, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав про його фіктивність.

8.2. Позивач зазначив, що в ході здійснення процедури розпорядження майном арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що боржником у той період, коли у нього уже існувала заборгованість перед ініціюючим кредитором - АТ КБ "Приватбанк",- укладено правочин, за яким боржник взяв на себе зобов`язання у розмірі 350 840 813,41 грн. без будь-якої економічної доцільності та без наміру виконати вказане зобов`язання.

8.3. Що стосується застосування строків позовної давності при вирішенні цього спору, суд першої інстанції, враховуючи постанову Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 та постанову Кабінету міністрів України № 1236 від 09.12.2020, виснував, що починаючи з 12.03.2020 строк позовної давності для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним продовжено на невизначений строк, відповідно станом на дату подання розпорядником майна відповідної заяви строк позовної давності не сплинув. Зазначив, що станом на дату введення карантину (12.03.2020) строк позовної давності щодо договору цесії не сплинув також, оскільки з дати його укладення на той момент пройшло менше двох років.

8.4. Відповідно до п. 1.1. договору відступлення права вимоги, станом на момент підписання даного договору первісний кредитор ТОВ "Дніпровський Елеватор" володів правом вимоги до боржника - ТОВ "Агроцентр-плюс" по оплаті 380 840 813,41 грн. за продану частку у статутному капіталі згідно з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 03.04.2018, укладеного між ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "Агроцентр-плюс".

8.5. Згідно п. 2.1. договору відступлення права вимоги новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору грошові кошти у розмірі 350 840 813,41 грн. шляхом перерахування вказаної суми на поточний рахунок первісного кредитора.

8.6. Відповідно до п. 3.2. договору з моменту підписання сторонами цього договору до нового кредитора переходять права вимоги первісного кредитора до боржника в обсязі, визначеному п. 1.4. договору, а первісний кредитор втрачає таке право.

8.7. 06.04.2018 до ТОВ "ІММЕ" перейшло право вимоги до ТОВ "Агроцентр-плюс" на суму 380 840 813,41 грн. та виникло зобов`язання перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" у розмірі 350 840 813,41 грн.

8.8. Станом на дату укладення оспорюваного договору у боржника вже була наявна заборгованість перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитними договорами №09/02 від 28.08.2009 та №И114Г/С від 20.11.2006.

8.9. Вищезазначена заборгованість підтверджується:

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/1645/19 яким стягнуто з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №09/02 від 28.08.2009 в розмірі 2 306 068 грн. 21 коп.;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021 у справі № 904/1644/19 яким стягнуто з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №И114Г/С від 20.11.2006 року в розмірі 198 313 216,74 грн.

8.10. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021 у справі № 904/1644/19 встановлено, що у грудні 2017р. АТ КБ "Приватбанк" направляло ТОВ "ІММЕ" пропозицію про необхідність укладення додаткової угоди до кредитного договору від 20.11.2006 про зміну порядку сплати відсотків. Листом від 12.02.2018 ТОВ "ІММЕ" відмовило банку у цьому

8.11. На момент укладення правочину - 06.04.2018 ТОВ "ІММЕ" мало незадовільний фінансовий стан. Зокрема, згідно балансу (уточненого) ТОВ "ІММЕ" станом на 31.12.2018 (а.с. 161-162, т.1) непокритий збиток від його діяльності становив 65 019,6 тис. грн. (на початок 2018 року - збиток був у сумі 84 208,1 тис. грн.), довгострокові зобов`язання ТОВ "ІММЕ" складали 81 437,9 тис. грн.

8.12. 10.11.2022 ТОВ "Дніпровський елеватор" були заявлені грошові вимоги до боржника на суму 778 998 862,75 грн. на підставі договору відступлення права вимоги (цесії), укладено між ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" 06.04.2018 № 06/04/18/1.

9. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційні скарги ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) залишено без змін.

10. Постанова апеляційного господарського суду мотивована ти, що спірний правочин від 06.04.2018 не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань ТОВ "ІММЕ" перед своїми кредиторами.

10.1. В свою чергу, ТОВ "Дніпровський Елеватор" також мало піклуватись про економічну доцільність вчиненого правочину та з`ясувати можливість збиткового ТОВ "ІММЕ" виконати зобов`язання за таким договором.

10.2. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що наслідком визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018 є відсутність у боржника заборгованості перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" в розмірі 350 млн. грн, яка була заявлена ним як кредитором у справі № 904/3153/22 про банкрутство ТОВ "ІММЕ". Тобто, заявлені грошові вимоги відповідача-1, що виникли з оспорюваного договору, спрямовані на завдання шкоди кредиторам, зокрема, АТ КБ "ПриватБанк" та призводить до зменшення розміру задоволення їх вимог у випадку пропорційного погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства ТОВ "ІММЕ".

10.3. Також, суд апеляційної інстанції вказав на те, що аналіз фінансового та майнового стану боржника не є вирішальним для розгляду даного спору, де оцінюється конкретний правочин, а має значення саме для зборів кредиторів та суду при переході до наступної судової процедури у справі про банкрутство.

11. ТОВ "Дніпровський елеватор" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) Господарського суду Дніпропетровської області, з вимогою скасувати оскаржені судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 06/04/18/1 від 06.04.2018 відмовити в повному обсязі.

12. ТОВ "ІММЕ" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі №904/3153/22 (904/4344/22) Господарського суду Дніпропетровської області, з вимогою скасувати оскаржені судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №06/04/18/1 від 06.04.2018 відмовити в повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/3153/22 (904/4344/22) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2023.

14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/3153/22 (904/4344/22) було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Васьковський О.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.11.2023.

15. Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) за касаційними скаргами ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023.

15.1. Об`єднано касаційні скарги ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 в одне касаційне провадження.

15.2. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області та Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/3453/22 (904/4344/22). 16. 12.01.2024 до Верховного Суду від арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшов відзив на касаційні скарги ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

17. 15.01.2024 від АТ КБ "ПриватБанк" до Суду надійшов Відзив на касаційні скарги з запереченнями проти вимог ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ".

18. 26.01.2024 засобами електронного зв`язку на адресу Касаційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський елеватор", надійшла заява про проведення судового засідання у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) в режимі відеоконференції.

19. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 клопотання ТОВ "Дніпровський елеватор" про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Ухвалено проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку за посиланням на офіційний вебпортал судової влади України vkz.court.gov.ua.

20. 29.01.2024 до Суду від ТОВ "ІММЕ" надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 30.01.2024 у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача через участь у інших судових засіданнях призначених на 30.01.2024, в яких явка представника визнана обов`язковою.

20.1. Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

20.2. За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

20.3. Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цього клопотання з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 30.01.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та / або їх представників у судовому засіданні судом касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавалася, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

20.4. За змістом статті 56 ГПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.

20.5. Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засідання, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні, призначивши іншого представника.

21. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 касаційну скаргу ТОВ "Аграрний дім" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) повернуто скаржнику, оскільки станом на 29.01.2024, заявником не усунуто недоліків касаційної скарги за ухвалою Суду від 11.12.2023 (залишено без руху), не надано доказів сплати судового збору в сумі 5 368,00 грн. та не зазначено підстав касаційного оскарження, відповідно до приписів пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.

22. 30.01.2024 до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення до участі у справі №904/3153/22 (904/4344/22), як уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) банкрута ТОВ "ІММЕ", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Результати розгляду цієї заяви описані в пунктах 28 -20 цієї Постанови.

23. Представник скаржника ТОВ "Дніпровський елеватор", яким було заявлено клопотання про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (задоволено ухвалою від 29.01.2024), особисто з`явилася в судове засідання 30.01.2024, повністю підтримала вимоги касаційної скарги за доводами викладеними в ній, просила суд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 06/04/18/1 від 06.04.2018 відмовити в повному обсязі.

Також, підтримала вимоги касаційної скарги ТОВ "ІММЕ".

24. Розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І. у відзиві на касаційні скарги проти вимог та доводів скаржників ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" повністю заперечив з підстав викладених у відзиві на касаційні скарги, просив Суд оскаржені судові рішення залишити без змін.

25. Представник АТ КБ "ПриватБанк" в засіданні суду 30.01.2024 також проти заявлених вимог скаржників заперечив, з підстав їх необґрунтованості та з мотивів викладених у відзиві. Просив Суд відмовити у задоволенні касаційних скарг в повному обсязі.

26. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.

27. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 06.11.2023 № 734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX, з огляду на обставини, Верховний Суд розглядає справу № 904/3153/22 (904/4344/22) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

РОЗГЛЯД КЛОПОТАНЬ/ЗАЯВ

28. Гром. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (пункт 22 цієї Постанови) з клопотанням про залучення його до участі у справі №904/3153/22 (904/4344/22), як уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) банкрута ТОВ "ІММЕ", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

28.1. У підтвердження статусу уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) банкрута ТОВ "ІММЕ" до суду подано роздруківку інформації з сайту ЄДРПОУ та копію Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ІММЕ" №29-01-24 від 29.01.2024.

28.2. Згідно з частиною першою та другою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

28.3. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником тощо.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

28.4. При цьому, слід зауважити, що суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства.

28.5. У розумінні положень статті 7 КУзПБ, пункту 3 частини третьої статті 258, статті 259 ГПК України, учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство є саме особи, які визначені статтями 41, 45 ГПК України

28.6. Відповідно до приписів частин 1, 2, 3 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

28.7. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

28.8. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

29. Відтак, з огляду на встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не наділений процесуальними повноваженнями щодо залучення до участі у справі третіх осіб на стадії касаційного розгляду, за винятком можливості вирішення цього питання при розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки в силу положень статті 287 ГПК України.

30. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє клопотання гром. ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі № 904/3153/22 (904/4344/22), як уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) банкрута ТОВ "ІММЕ", в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(ТОВ "Дніпровський елеватор")

31. В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "Дніпровський елеватор" зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена судом з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та в умовах, коли суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №910/17629/18 (910/12093/20), від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, в умовах відсутності постанов Верховного Суду про відступлення від таких висновків.

(ТОВ "ІММЕ")

32. В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "ІММЕ" зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 3 ЦК України без належного урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, постанові від 03.03.2020 № 904/7905/16, постанові від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, постанові від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, постанові від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, постанові від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, постанові від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), постанові від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20).

(арбітражний керуючий Демчан О.І.)

33. Арбітражний керуючий доводить:

33.1. ТОВ "ІММЕ", при недостатності коштів для виконання вимог кредиторів, перебуваючи у стані збиткової діяльності, яка оцінювалась на початок 2018 у сумі 84,2 млн. грн, уклало договір, за яким набуло борг у розмірі 350 млн. грн, що суперечить меті підприємницької діяльності, суперечить як його власним майновим інтересам, так і інтересам всіх його кредиторів;

33.2. Договір відступлення права вимоги № 06/04/18/1 від 06.04.2018 укладений у період, коли у ТОВ "ІМЕ" вже була наявна значна заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк" та боржник усвідомлював невідворотність дострокового повернення відповідних коштів у найближчому майбутньому;

33.3. Шляхом укладення оспорюваного правочину ТОВ "ІММЕ" спільно з ТОВ "Дніпровський елеватор" мали на меті створення штучної кредиторської заборгованості з метою подальшого впливу на процедуру банкрутства ТОВ "ІММЕ" за рахунок реалізації ТОВ "Дніпровський елеватор" повноважень кредитора боржника із найбільшою кількістю голосів, а також з метою неправомірного впливу на встановлену пропорційність погашення вимог кредиторів боржника.

(АТ КБ "ПриватБанк")

34. Третя особа доводить:

34.1. Доводи касаційних скарг жодним чином не спростовують висновків Господарського суду Дніпропетровської області, Центрального апеляційного господарського суду та в оскаржених рішеннях було надано відповіді на всі озвучені аргументи учасників справи.

34.2. У справі про банкрутство ТОВ "ІМЕ" пов`язані особи реалізують намір входження у справу дружнього кредитора (ТОВ "Дніпровський елеватор") задля отримання контролю за конкурсною процедурою в нелегітимних цілях. Ці дії вчиняються в результаті недобросовісного використання цивільно-правового інструментарію у формі укладення договору відступлення права вимоги, який в свою чергу не знаходить відтворення у фінансовій звітності його учасників та безумовно вчинений через зловживання правом.

34.3. Оспорюваний договір є фраудаторним та не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - ТОВ "ІММЕ" при недостатності коштів для виконання вимог вже наявних кредиторів і, знаходячись в стані надкритичної платоспроможності, уклав договір за яким набув зобов`язання на сотні мільйонів гривень, що є противагою меті здійснення підприємницької діяльності. Такий правочин не відповідає критеріям розумності, не має на меті добросовісне виконання зобов`язань.

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

35. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35.2. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

35.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

36. Слід зауважити, що, враховуючи зміст та вимоги апеляційних скарг ТОВ Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ", предметом апеляційного перегляду, як про це зазначено судом апеляційної інстанції у постанові від 24.10.2023, було рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 у справі №904/3153/22 (904/4344/22) в частині задоволення позовних вимог розпорядника ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І., відтак апеляційне провадження здійснювалося в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

37. Таким чином, з огляду на приписи статті 300 ГПК України (пункт 35 цієї Постанови), касаційний перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанови Центрального апеляційного господарського суду у справі № 904/3153/22 (904/4344/22) здійснюється в частині задоволення позовних вимог розпорядника ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І.

38. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

39. За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

40. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

41. Розпорядник майна ТОВ "ІММЕ" арбітражний керуючий Демчан О.І., реалізуючи своє право та в межах своїх повноважень, звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладений між ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс".

41.1. У позовній заяві розпорядник майна вказує на фраудаторність оспорюваного правочину, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав про його фіктивність.

41.2. Позивач зазначив, що в ході здійснення процедури розпорядження майном арбітражним керуючим Демчаном О.І. встановлено, що боржником у той період, коли у нього уже існувала заборгованість перед ініціюючим кредитором - АТ КБ "Приватбанк",- укладено правочин, за яким боржник взяв на себе зобов`язання у розмірі 350 840 813,41 грн. без будь-якої економічної доцільності та без наміру виконати вказане зобов`язання.

41.3. Позовна заява подана в порядку статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство ТОВ "ІММЕ".

42. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

43. Зокрема у правовідносинах банкрутства такий інститут було врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), що був чинний до 21.10.2019, статтею 42 КУзПБ.

44. Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

45. Втім, укладення оспорюваного договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, приводить до висновку, щодо відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин як приписів статті 20 Закону про банкрутство так і приписів статті 42 КУзПБ

46. Колегія суддів враховує, що за правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

47. В цій справі, вимоги заявника ґрунтуються на аргументах, які з-поміж іншого обґрунтовані з посиланням на приписи статей 13, 16, 203, 215, 234 ЦК України щодо наявності в оспорюваних правочинів ознак фраудаторного правочину.

48. КУзПБ (Закон про банкрутство до 21.10.2019) є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

49. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

50. Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

51. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

52. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

53. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

53.1. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

53.2. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

54. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

55. Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

55.1. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

55.2. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

55.3. Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

56. Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

57. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

58. Відносно критеріїв (ознак), за якими правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, колегія суддів зазначає наступне.

58.1. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

58.2. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

58.3. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

58.4. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

59. Колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.

60. В цій частині, колегія суддів, також, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

60.1. Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі (постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21):

- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5);

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26);

- У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27);

- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34);

- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36);

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155);

- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39);

- укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі ;

- КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

61. Як про це вже було позначено вище та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач вказує на фраудаторність оспорюваного правочину, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам та зазначав про його фіктивність.

61.1. Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

61.2. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

61.3. Слід зазначити, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

61.4. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

61.5. Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності сукупності наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

61.6. Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним".

Такі висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 та від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

62. Колегія суддів також звертає увагу, що слід розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів з огляду на таке.

62.1. Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. У свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).

63. Під час розгляду справи, на підставі дослідження матеріалів, обставин та доводів сторін, судами попередніх інстанцій встановлено:

63.1. На момент укладення правочину - 06.04.2018 ТОВ "ІММЕ" мало незадовільний фінансовий стан. Зокрема, згідно балансу (уточненого) ТОВ "ІММЕ" станом на 31.12.2018 (т. 1 а.с. 161-162) непокритий збиток від його діяльності становив 65 019,6 тис. грн (на початок 2018 року - збиток був у сумі 84 208,1 тис. грн), довгострокові зобов`язання ТОВ "ІММЕ" складали 81 437,9 тис. грн.

63.2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2021 у справі №904/1644/19 встановлено, що у грудні 2017р. АТ КБ "Приватбанк" направляло ТОВ "ІММЕ" пропозицію про необхідність укладення додаткової угоди до кредитного договору від 20.11.2006 про зміну порядку сплати відсотків. Листом від 12.02.2018 за № 1201/1 ТОВ "ІММЕ" свою згоду не надало, тобто фактично відмовило банку у зміні умов Договору.

За вищеозначеним рішенням з ТОВ "ІММЕ" на користь АТ КБ "Приватбанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20.11.2006 року в загальному розмірі 198 313 216,74 грн.

Подібні обставини мали місце й щодо кредитного договору № 09/02 від 28.08.2009, що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2020 у справі № 904/1645/19.

63.3. З 12.02.2018 (дата направлення боржником листа банку про відмову від укладення додаткової угоди до кредитного договору від 20.11.2006) боржник усвідомлював, що ненадання згоди на запропоновані банком умови кредитування спричинить зміну строку кредитування та необхідність дострокового повернення грошових коштів у значному розмірі.

63.4. Між тим, менше чим через 2 місяці після 12.02.2018 ТОВ "ІММЕ" приймає на себе грошові зобов`язання по сплаті до кінця 2018 року 350 млн. грн ТОВ "Дніпровський Елеватор".

63.5. За період з 01.06.2018 - дати, коли ТОВ "Агроцентр-Плюс" мав сплатити ТОВ "ІММЕ" 380,8 млн. грн і до цього часу сплати боргу не відбулось.

63.6. Матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами, що ТОВ "Дніпровський Елеватор" та ТОВ "ІММЕ", починаючи з 01.06.2018 та 01.01.2019 не проводили позовної роботи щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку.

63.7. Відтак, ТОВ "ІММЕ" при недостатності коштів для виконання вимог кредиторів, перебуваючи у стані збиткової діяльності, яка оцінювалась на початок 2018р. у сумі 84,2 млн. грн., уклало договір, за яким набуло борг у розмірі 350 млн. грн.

64. Таким чином, встановлені судами обставини свідчать про відсутність будь-якої економічної доцільності у вказаній операції, дії боржника протирічать меті підприємницької діяльності, суперечать як його власним майновим інтересам, так і інтересам всіх його кредиторів

65. Щодо наданого ТОВ "Дніпровський Елеватор" до матеріалів справи висновку від 08.02.2023 № 21/12/2022 експерта за результатами проведення первинної судової економічної експертизи, складеного на замовлення ТОВ "Дніпровський Елеватор" судовим експертом Хомутенко С.В., слід вказати наступне.

65.1. Згідно зі статтею 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

65.2. Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

65.3. Суди попередніх інстанцій критично оцінили наданий висновок, оскільки при визначені економічної доцільності укладення ТОВ "ІММЕ" договору та його впливу на активи товариства судовим експертом взагалі не досліджувався фінансовий стан ТОВ "ІММЕ". Висновки судової економічної експертизи мають суто теоретичний характер та не містять даних проведеного експертом фінансового аналізу на підставі фінансових показників (коефіцієнтів) діяльності ТОВ "ІММЕ" при визначені економічної доцільності укладення спірного договору.

65.4. Суди зауважили на тому, що судовому експерту не надавалися, а відтак і не досліджувалися при проведенні судової економічної експертизи фінансові звіти товариства, що відображають реальний фінансовий стан товариства, первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору поруки, так і після його укладення.

66. Відтак, здійснений судами аналіз дій та подій, що передували зверненню розпорядника майна ТОВ "ІММЕ" арбітражного керуючого Демчана О.І. з позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1 від 06.04.2018, укладеного між ТОВ "Дніпровський Елеватор", ТОВ "ІММЕ" та ТОВ "Агроцентр-Плюс", вказує, за висновками судів першої та апеляційної інстанції, на наявність ознак фраудаторності оспореного правочину.

67. При цьому, слід врахувати правову позицію Верховного Суду, зокрема викладену у постанові судової палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18, про те, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотримані цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізації та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

68. Як про це вірно зазначено судами попередніх інстанцій, наслідком визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) №06/04/18/1 від 06.04.2018 є відсутність у боржника заборгованості перед ТОВ "Дніпровський Елеватор" в розмірі 350 млн. грн, яка була заявлена ним як кредитором у справі № 904/3153/22 про банкрутство ТОВ "ІММЕ". Тобто, заявлені грошові вимоги відповідача-1, що виникли з оспорюваного договору, спрямовані на завдання шкоди кредиторам, зокрема, АТ КБ "ПриватБанк" та призводить до зменшення розміру задоволення їх вимог у випадку пропорційного погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства ТОВ "ІММЕ".

69. Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності при вирішенні цього спору, відповідно до заяв відповідачів, слід вказати наступне:

69.1. Як вбачається з матеріалів справи, договір відступлення права вимоги (цесії) № 06/04/18/1, питання щодо недійсності якого вирішується в межах справи № 904/3153/22 (904/4344/22), було укладено 06.04.2018.

69.2. Позовна заява розпорядником майна ТОВ "ІММЕ" арбітражним керуючим Демчаном О.І. подана 18.11.2022.

69.3. Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

69.4. Згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

69.5. Господарські суди, розглянувши заяви відповідачів про застосування позовної давності у цій справі, врахували норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

69.6. Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

69.7. Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені.

69.8. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування до статей 256, 257, 258 п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ), викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22.

69.9. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.

69.10. Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

69.11. Отже, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачає, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст.ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови № 211, тобто 12.03.2020.

69.12. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).

70. З огляду на норми статей 256, 257, 258, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 23.11.2022, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів, що починаючи з 12.03.2020 загальний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним продовжено, відповідно станом на дату подання розпорядником майна відповідної позовної заяви - не сплинув. При цьому, станом на дату введення карантину (12.03.2020) строк позовної давності щодо договору цесії не сплинув, оскільки з дати його укладення на той момент пройшло менше двох років.

71. Отже, розглянувши заяви відповідачів про застосування позовної давності у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

72. Відповідно до пункту 1) частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

73. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

74. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

75. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

76. Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/3153/22(904/4344/22) без змін.

77. При цьому, доводи скаржників наведені у касаційних скаргах не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

78. З урахуванням вимог статті 300 ГПК України, твердження скаржників у касаційній скарзі про неповноту дослідження обставин відхиляються Верховним Судом, оскільки суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин та доказів, з яких виходили суди при вирішенні справи.

79. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг ТОВ "Дніпровський елеватор" та ТОВ "ІММЕ" та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявників касаційних скарг.

На підставі викладеного та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-