ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/2279/23

1. Приватне акціонерне товариства «Харківенергозбут» (далі- ПрАТ«Харківенергозбут», позивач) звернулось з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго», відповідач) про стягнення 2.618.477,23 грн пені, 489.016,69 грн 3% річних та 967.537,58 грн інфляційних втрат за договором.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії №0099-01021 від 03.04.2019, щодо дотримання строків оплати вартості небалансів електричної енергії, за період з серпня 2019 року по вересень 2021 року, у зв`язку з чим відповідачу нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

3. ПрАТ «Укренерго» звернулось до суду з зустрічним позовом до ПрАТ«Харківенергозбут» з вимогами про тлумачення п. 4.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії №0099-01021 від 03.04.2019.

4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що умови, які передбачені вказаним пунктом договору, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків для сторін, зокрема, для ПрАТ «Укренерго».

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1.309.238,62 грн пені, 489.016,69 грн 3 % річних, 967.537, 58 грн інфляційних втрат. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

6. Судове рішення за первісним позовом мотивовано тим, що відповідачем порушено строки оплати рахунків, надісланих позивачем, вартості небалансів електричної енергії. Судами перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що розрахунок виконано правильно. Водночас, суд скориставшись правом, передбаченим положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, на зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, та враховуючи клопотання відповідача про зменшення нарахованих штрафних санкцій на 99%, зробив висновки, про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %. Щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, суди зазначили про відсутність підстав для зменшення таких складових заборгованості, з посиланням на те, що такі нарахування не є штрафними санкціями і не можуть бути зменшені, оскільки визначені положеннями ст. 625 ЦК України та є для позивача компенсацією, від знецінення грошової заборгованості.

7. В задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції відмовив, зважаючи на те, що пункт 4.2 договору є чітким, зрозумілим не містить неоднозначних умов та передбачає розмір пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, договір виконувався сторонами, тоді як, зі змісту позовних вимог вбачається, що запропонований позивачем за зустрічним позовом спосіб тлумачення договору по суті спрямований на внесення змін до вказаного пункту договору.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог не переглядалось.

8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач за первісним позовом звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову.

9. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи підставу касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодекс України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, ст. 625 Цивільного кодексу України, у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 04.12.2019 у справі №910/15714/18, від 30.04.2020 у справі №914/1001/19.

10. Крім того, скаржник зазначає, що суди відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних не врахували правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. Позивач за первісним позовом подав суду відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, позивачем за первісним позовом подано клопотання про закриття провадження у справі, з посиланням на те, що правові висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, викладено у постановах Верховного Суду із справ з правовідносинами, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається Верховним Судом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 03.04.2019 року між ПрАТ «НЕК «Укренерго» (оператор системи передач, далі -ОСП) та ПрАТ«Харківенергозбут» (користувач системи передач, далі - СВБ або ПГП) укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії (далі - договір), який затверджено наказом НЕК «Укренерго» від 21.12.2020 №709, відповідно до ст. 634 ЦК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 04.12.2020 №2328).

13. Згідно з умовами п. 1.1 договору, цей договір є договором приєднання, у розумінні ст. 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

14. Згідно із п.п. 1.2, 1.5, 1.6 договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ. СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи. ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку.

15. Пунктами 2.1, 2.2 договору унормовано, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються адміністратором розрахунків (АР) для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.

16. При невиконанні або неналежному виконанні умов цього договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, Правилами ринку, Кодексом системи передачі, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року №309, Законом та чинним законодавством України (п. 3.1 договору).

17. ОСП зобов`язаний проводити розрахунки з СВБ у порядку та в терміни, визначені Правилами ринку (п. 3.3).

18. СВБ має право отримувати плату за електричну енергію, продану ОСП за результатом врегулювання небалансів на ринку електричної енергії та за результатом інших платежів, передбачених Правилами ринку (п. 3.4).

19. Пунктом 4.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань після підписання сторонами акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

20. Відповідно до п. 5.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, визначеної главою 2 цього договору, відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору.

21. Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (п. 5.6 договору).

22. Договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня року включно, у якому була надана заява-приєднання (п. 9.1 договору).

23. На виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач отримав електричну енергію для врегулювання небалансів у період з 18.08.2019 по 02.09.2021 на загальну суму 13 637 654,42 грн, що підтверджується рахунками-фактурами (invoice) на оплату електричної енергії для врегулювання небалансів у період з 18.08.2019 по 02.09.2021, платіжними дорученнями за період з 29.08.2019 по 01.10.2021, актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів (актами-коригування до актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів), копії яких містяться в матеріалах справи.

24. Позивач сформував у системі управління ринком рахунки, за небаланси електричної енергії за договором, однак відповідач прострочив здійснення оплати таких рахунків. Додатково рахунки надсилались відповідачу в паперовому вигляді.

25. Зазначене стало причиною звернення позивача до суду з вимогою про стягнення 3% річних, інфляційні втрат та пені за прострочення сплати рахунків.

26. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

27. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

28. Ураховуючи приписи цієї норми, зважаючи, що скаржник оскаржує судові рішення тільки в частині розгляду судами первісного позову, колегія суддів здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій, в межах вимог касаційної скарги, тільки щодо первісного позову.

29. Водночас, Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

30. Так, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

31. Приймаючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

32. Позивач є учасником ринку електричної енергії та здійснює діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, відповідач є оператором системи передачі.

33. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» балансуючий ринок електричної енергії (далі - балансуючий ринок) - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об`єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії.

34. Статтею 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, про врегулювання небалансів.

35. Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про ринок електричної енергії» обов`язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.

36. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

37. За змістом пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

38. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

39. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

40. Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

41. Згідно з п. 46 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» небаланс електричної енергії - це розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку.

42. Частиною 2 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що виробники зобов`язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.

43. Частиною 3 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

44. Згідно з частиною 7 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.

45. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.

46. Частиною 4 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банків. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

47. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (далі - Правила ринку), затверджених постановою НКРЕКП №307 від 14.03.2018.

48. Пунктом 1.4.3 Правил ринку передбачено, що кандидат в учасники ринку, який бажає здійснювати операції на оптовому ринку електроенергії України, повинен надати ОСП (в якості АР) належним чином заповнену заяву про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що є додатком 2 до цих Правил.

49. Відповідно до п. 1.14.8 Правил ринку, АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, які створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком.

50. Відповідно до п. 7.5.4 Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок сторони здійснюється протягом 3 робочих днів з дати направлення рахунку.

51. Судами встановлено, що на виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач отримав електричну енергію для врегулювання небалансів у період з 18.08.2019 по 02.09.2021 на загальну суму 13 637 654,42 грн, що підтверджується рахунками-фактурами (invoice) на оплату електричної енергії для врегулювання небалансів у період з 18.08.2019 по 02.09.2021, платіжними дорученнями за період з 29.08.2019 по 01.10.2021, актами купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів (актами-коригування до актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів), копії яких містяться в матеріалах справи.

52. У свою чергу, позивач сформував у системі управління ринком рахунки за небаланси електричної енергії за договором, однак відповідач прострочив здійснення оплати таких рахунків. Додатково такі рахунки надсилались відповідачу в паперовому вигляді.

53. Відповідачем, відповідно до умов договору та законодавства, сформовані рахунки своєчасно не оплачено.

54.Тоді як за змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

55. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

56. Відповідно до статей 629, 611 і частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

57. Крім того, законодавством передбачена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань.

58. Так, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

59. Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

60. Згідно з ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

61. Відповідно до п. 4.2 договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань після підписання сторонами акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожен день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розмірі облікової ставки НБУ, та згідно з умовами цього договору.

62. З урахуванням зазначеного суди, встановивши, порушення відповідачем зобов`язань, з оплати рахунків надісланих позивачем, зазначили про наявність підстав для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат на 3 % річних, до того ж, суди перевірили виконаний позивачем розрахунок, заявлених вимог, та встановили, що розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим.

63. Таким чином касаційний суд вважає правомірними висновки судів про наявність підстав для нарахування позивачем відповідачу пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

64. Разом з тим ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

65. Відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

66. Суди, з урахуванням вищезазначених положень та на підставі встановлених обставин, зробили висновок про наявність підстав для зменшення пені, нарахованої до стягнення за невиконання зобов`язань, на 50 %. Водночас, суди відмовили у зменшенні інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих до стягнення, зазначивши, що положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких інфляційні втрати та 3% річних не відносяться.

67. Не погоджуючись з такими висновками судів попередніх інстанцій відповідач, посилаючись на п. 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19. Одночасно, з посиланням на правові висновки, викладені у цих постановах суду касаційної інстанції, скаржник зазначає, що сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Проте, враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги частини четвертої статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», відповідач не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом. Зважаючи на неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, а стаття 625 ЦК України, на його думку, не підлягала застосуванню.

Також скаржник посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначає, що суди відмовили у задоволенні клопотання відповідача про зменшення на 99 % не тільки пені, а й 3 % річних, інфляційних втрат, попри наявність правового висновку у справі № 902/417/18, а саме: що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

68. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

69. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

70. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

71. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

72. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

73. Проаналізувавши зміст касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень з огляду на наступне.

74. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що прострочення виконання зобов`язань виникло не з його вини, а в результаті систематичних порушень учасників балансуючого ринку своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем, що призводить до дефіциту коштів на поточному рахунку відповідача із спеціальним режимом використання.

75. З цього приводу, колегія суддів ураховує, що в постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/6636/21 сформовано правовий висновок щодо застосування положень статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії». Зокрема, про наступне «зміст статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов`язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором».

76. Отже, касаційний суд вважає безпідставними доводи скаржника, викладені у п. 74 цієї постанови, оскільки, зміст ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21.

77. Крім того, у справі №910/6636/21 Верховний Суд, спростовуючи твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, зазначив, що «наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19)».

78. Зазначену правову позицію також підтримано і об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.02.2023 зі справи №910/9374/21. Крім того, подібні за змістом висновки, щодо застосування частини 4 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», викладено також у постановах Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №910/18611/21 та від 09.03.2023 у справі №910/18613/21.

79. У контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, Суд враховує також, що:

- у справі №910/19094/17 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат у сумі 261 098, 54 грн, 3% річних у сумі 24 670, 01 грн та 17 584, 68 грн пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішеннями та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення 3% річних та «інфляційних втрат», а також про відмову у стягненні пені, оскільки вона не була передбачена умовами договору;

- у справі №910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на заборгованість за порушення умов договору поставки та договору про надання гарантії та які стягнуті судовим рішенням. Верховний Суд погодився із правильністю здійсненого розрахунку 3% річних та «інфляційних втрат», а тому залишив оскаржувані рішення без змін;

- у справі №910/15714/18 розглядався спір про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги. Верховний Суд оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні "інфляційних втрат" скасував та направив справу на новий розгляд у відповідній частині, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору;

- у справі №914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність факту несвоєчасної оплати відповідачем наданих послуг згідно з договором, а також розрахунок пені, 3% річних та "інфляційних втрат" визнав правильним.

80. Отже, проаналізувавши судові рішення у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, Суд констатує, що відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду у справі, що розглядається Судом, зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах, оскільки у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, суди зробили відповідні висновки не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин справ, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

81. Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справі № 902/417/18 також є хибними.

82. Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

83. Водночас у справі, яка розглядається Судом, сторонами у договорі погоджено і позивачем до стягнення заявлено відсотки річні у розмірі, передбаченому законом (частиною 2 статті 625 ЦК України), а саме у розмірі 3 % річних.

84. Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 910/2279/23, оскільки в зазначених справах сторонами у договорі погоджено різний розмір відсотків річних, що відповідно вплинуло на прийняття судами відповідного висновку, щодо застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, та відповідного зменшення судом у справі № 902/417/18 3% річних, тобто, приймаючи судові рішення у справах суди виходили з різних фактичних обставин справ.

85. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що апеляційним господарським судом було обґрунтовано вказано, правовий висновок щодо застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України у справі № 902/417/18, викладено у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі № 910/2279/23.

86. Натомість зміст поданої відповідачем касаційної скарги переконливо свідчить про те, що його доводи зводяться виключно до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, адже, як зазначено вище, позивач належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

87. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, при цьому, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судових рішень і порушення судами матеріальних і процесуальних норм, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

88. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

89. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

90. Враховуючи викладене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

91. Судові витрати за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд