ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 161/3113/18

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого та прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, запереченнях та поясненнях, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

За правилами ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими з урахуванням вимог ст. 94 цього Кодексу.

Суд оцінив та врахував показання:

· засудженого ОСОБА_7 , який винуватість не визнав та вказав, що під`їжджаючи до перехрестя просп. Соборності та просп. Молоді помітив, що на світлофорі для нього як водія засвітився червоний сигнал, при цьому він не гальмував, а пустив автобус «накатом», швидкість була близько 10 км/год. Коли увімкнувся зелений сигнал світлофору, то він одразу почав розгін автобуса, транспортних засобів та інших перешкод на дорозі не було. Проїхавши половину відстані, помітив як на пішохідний перехід виходять два пішоходи. Коли він пригальмував, то пішоходи також зупинилися та подивились в його сторону, тому точно бачили, що автобус рухається, це було близько 10 м до пішохідного переходу. Після їх зупинки, він почав набирати швидкість руху і в цей момент один із пішоходів, а саме, потерпілий, почав перебігати дорогу, у зв`язку з чим він намагався уникнути наїзду на нього, але не встиг і здійснив наїзд на пішохода. Вважає, що ним не було допущено вимог ПДР, в його маневрах усе зроблено правильно, а потерпілий сам порушив ПДР, і саме тому його дії перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням даної ДТП;

· потерпілої ОСОБА_10 , яка суду зазначила, що вона переглядала наявне відео ДТП, на якому бачила, що водій транспортного засобу ніяким чином не намагався уникнути зіткнення, а її син рухався по пішохідному переході і намагався втекти. На даний час син потребує щоденного догляду, оскільки перебуває без свідомості у лежачому стані, визнаний інвалідом I групи. Наполягала на найсуворішій мірі покарання, пов`язаній з позбавленням волі;

· свідка ОСОБА_11 , який суду показав, що ішов з потерпілим ОСОБА_8 через пішохідний перехід. Як тільки вони ступили на пішохідний перехід і пройшли кілька кроків, з`явилась маршрутка. Він почув як вона пригальмувала, тому зробив крок назад та зупинився, в той час як ОСОБА_8 навпаки ? ступив крок вперед. При цьому, водій маршрутного таксі ОСОБА_7 не зупинився, а кілька разів пригальмовував, потім маневрував намагаючись проїхати повз них. В цей момент він зупинився, а потерпілий ОСОБА_8 перебував майже на середині дороги та зробив різкий ривок і почав перебігати дорогу, перебуваючи на пішохідному переході, у зв`язку з чим маршрутка здійснила наїзд на ОСОБА_8 . Він не пригадує на який колір світлофора вони переходили дорогу і чи взагалі світлофор тоді працював. Також вказав, що з ним проводився слідчий експеримент, під час якого він дав точні показання;

· свідка ОСОБА_12 , який надав покази про те, що 23 травня 2017 року, близько 07:00, він їхав на роботу в маршрутному таксі. Сидів на 3 ряді сидінь біля вікна та коли проїжджали перехрестя просп. Соборності та просп. Молоді на зелений сигнал світлофору, помітив двох пішоходів, які рухалися на заборонений для них сигнал світлофору. Показав, що водій маршрутного транспортного засобу пригальмував, майже зупинився, а потім знову продовжив рух - він декілька разів так робив, і згодом зробив маневр ліворуч, однак в цей час один з чоловіків ? потерпілий почав бігти, після чого й відбулося зіткнення. Цих пішоходів він особисто побачив за 10-15 метрів, і водій їх також мав бачити, оскільки у той час рух був взагалі не інтенсивний. Екстрене гальмування водій застосував вже в момент зіткнення, а до цього, то пригальмовував, то знову ж їхав;

· свідка ОСОБА_13 , який надав показання про те, що 23 травня 2017 року вранці, він стояв своїм автомобілем поблизу РАГС у м. Луцьку і у цей час почув гальмування маршрутки, хоча для неї був зелений сигнал світлофора. Піднявши голову побачив, що двоє хлопців переходять пішохідний перехід на заборонений сигнал. Пішоходи спочатку зупинились, а транспортний засіб почав набирати швидкість та трішки змінив рух в сторону аби їх оминути, тоді один із них почав бігти у зв`язку з чим маршрутне таксі здійснило наїзд на нього. Він припускає, що чоловіки могли бути в стані сп`яніння.

Крім того, суд поклав в основу вироку дані, що містяться:

· в подорожному листі автобуса від 23 травня 2017 року відповідно до якого ОСОБА_7 їхав маршрутом № 23 до 13:42 год;

· протоколі огляду місця події від 23 травня 2017 року з оформленими до нього фототаблицями, яким зафіксовано місце ДТП, а саме - проїзна частина дороги просп. Соборності, навпроти ТЦ «Гостинець» на просп. Соборності, 110-Л. В ході проведення огляду виявлено два сліди гальмування, які закінчуються біля передніх коліс автобуса. Правий слід гальмування має свій початок за 7,7 м до правого краю дороги за 1,2 м до рогу буд. № 11-Л просп. Соборності, та за 2,6 м. до початку розмітки регульованого пішохідного переходу - загальною довжиною 18,2 м. Лівий слід гальмування має свій початок за 9,5 м до правого краю дороги на відстані до 0,7 м до рогу буд. № 11-Л просп. Соборності, та 2 м до початку розмітки регульованого пішохідного переходу, загальною довжиною 17,3м;

· протоколі огляду місця події від 23 травня 2017 року, відповідно до якого слідчим в приміщенні охорони фірми «Егоїст», що за адресою: просп. Соборності, 22, м. Луцьк, вилучено відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, на яких відображено момент ДТП, яка мала місце 23 травня 2017 року близько 07:00;

· протоколі огляду документу (відеозапису) від 24 травня 2017 року з доданими до нього фототаблицями, яким зафіксовано конкретний момент ДТП. З переглянутого диску в ході судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що пішоходи ОСОБА_8 та ОСОБА_11 рухались у напрямку до регульованого пішохідного переходу на просп. Соборності до ТЦ «Гостинець» і на момент їх виходу на проїжджу частину вона була вільна від транспортних засобів. Згодом з`являється транспортний засіб (тобто як пішоходи, так і водій вільно могли бачити один одного), будь-яких інших транспортних засобів у попутному напрямку немає. Маршрутне таксі не зупиняється, не зважаючи на наявність людей на дорозі. При цьому, один з пішоходів зупиняється, а інший прискорює свій рух та переходить на біг, а автобус продовжує рух і дещо змінює свій напрямок, намагаючись уникнути зіткнення, однак збиває потерпілого, який відлітає від удару;

· висновку експерта № 242 від 30 червня 2017 року з доданими ілюстрованими таблицями, з яких встановлено, що на момент експертного огляду автобуса система рульового керування, робоча гальмова система та ходова частини знаходилися в працездатному стані;

· висновку № 298 від 9 серпня 2017 року відповідно до якого встановлено, що у заданій дорожній ситуації з технічної точки зору швидкість руху автобуса під керуванням ОСОБА_7 на момент початку гальмування була не меншою ніж 52,8 км/год;

· виписці КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» № 9049 від 23 травня 2017 року з якої вбачається, що у ОСОБА_8 встановлено діагноз: «Важка відкрита черепно-мозкова травма. Перелом основи та склепіння черепа. Забій головного мозку важкого ступеня. Гостра епідуральна гематома справа. Травматичний САК. Субдуральні геморагічні нашарування зліва. Підшкірна гематома та садна чола. Гіпостатична двобічна пневмонія. Спонтанний пневмоторакс справа. Алкогольне сп`яніння»;

· довідці ВОНД № 3332/1-7 від 15 листопада 2017 року, яка підтверджує, що ОСОБА_8 23 травня 2017 року перебував в стані алкогольного сп`яніння ? 2,2 % проміле;

· висновку експерта № 699 від 18 липня 2017 року з якого вбачається, що у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження, які виникли в результаті контакту з травмуючою дією тупих предметів, цілком можливо під час ДТП в час вказаний в постанові та в медичній документації, за ступенем тяжкості черепно-мозкова травма та спонтанний пневмоторакс відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя;

· протоколі проведення слідчого експерименту з свідком ОСОБА_11 від 12 вересня 2017 року та додану до нього схему ДТП відповідно до яких, він продемонстрував за яких обставин 23 травня 2017 року в м. Луцьку на просп. Соборності в середній смузі руху в напрямку до вул. Чорновола зі сторони вул. Гордіюк, автобус під керуванням ОСОБА_7 здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_8 ;

· висновку судової автотехнічної експертизи дослідження обставин ДТП № 9212 від 11 травня 2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР, а саме: в момент виникнення небезпеки для руху (з постанови слідчого - в момент виявлення пішоходів, які виходять на проїзну частину), негайно вижити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. Водій цього автобуса при дотриманні вимог ПДР, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 ;

· висновку експерта № 8070 від 5 травня 2020 року відповідно до якого: у ситуації № 1, що розглядається, ОСОБА_7 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР, а саме ? в момент виникнення небезпеки для руху негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу; у ситуації № 4.1 Варіант 1 - при наданих судом даних, в момент небезпеки ? виходу пішохода на проїзну частину, водій, при дотриманні вимог ПДР, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 .

По результатах касаційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що доводи сторони захисту про незаконність судових рішень щодо засудженого є не спроможними.

Також, суди виходили з того, що висновки експертизи не мають наперед переваги перед іншими доказами, а оцінили докази в сукупності для прийняття остаточного рішення.

Так, дослідивши надані експертизи, оцінивши запропоновані висновки, місцевий суд, з урахуванням положень п. 1.10 ПДР, визначив момент виникнення небезпеки та взяв до уваги той варіант висновку № 8070 від 5 травня 2020 року, який відповідно до правової оцінки наряду з іншими доказами у кримінальному провадженні, у тому числі з висновком № 9212 від 11 грудня 2017 року, підлягав застосуванню в даній дорожній події.

Апеляційний суд обґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції, що момент виникнення небезпеки є момент виходу пішохода на проїзну частину (п. 1.10 ПДР), тому оцінюючи сукупність доказів, саме цей висновок взято за основу прийнятого рішення, інші варіанти висновків стосуються інших вихідних даних.

Згідно з п. 1.10. ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністра України № 1306 від 10 жовтня 2001, небезпека для руху ? це зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її), яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Крім того, доводи захисника, що суди не врахували фактичних даних відеозапису події є необґрунтовані, оскільки як вбачається з вироку місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, відеозаписи були досліджені безпосередньо у судовому засіданні та звернута увага на те, що в момент появи пішоходів в полі зору водія той кілька разів пригальмовує, однак не зупиняється, що підтверджує факт неповного вжиття водієм заходів для уникнення небезпеки для руху ? переходу пішоходами проїзної частини на регульованому пішохідному переході, в тому числі і на червоний сигнал світлофора. Крім цього, вказаний відеозапис використовувався під час проведення експертних досліджень та оцінювався з іншими фактичними обставинами в сукупності.

Один зі слідчих експериментів було проведено за участі свідка ОСОБА_11 , представника потерпілої ОСОБА_14 та понятих. Свідок підтвердив його проведення та зазначив, що під час його проведення він дав точні показання, жодних зауважень у нього не було, що і врахували суди.

В касаційній скарзі не конкретизовано, яким чином проведення слідчого експерименту від 12 березня 2020 року, за участі свідка ОСОБА_13 , засудженого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_15 та представника потерпілої ОСОБА_14 , однак без участі свідка ОСОБА_11 , впливає на об`єктивність встановлених під час його проведення фактичних обставин.

Сторона захисту посилаючись на те, що місцевим судом не виконано вказівки апеляційного суду, які зазначені в ухвалі Рівненського апеляційного суду від 7 червня 2022 року про призначення нового розгляду, не конкретизувала, які вказівки не виконано, в чому їх суть та чому це істотно вплинуло на постановлення законного, обґрунтованого і мотивованого рішення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом на виконання вище вказаної ухвали була надана оцінка стану сп`яніння потерпілого, зміні йогонапрямку та темпу руху, висновкам експертиз та іншим фактичним даним.

Відповідно до статтей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.

Так, з матеріалів даного провадження слідує те, що місцевий суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має позитивну характеристику за місцем проживання, думку потерпілої, яка наполягала на найсуворішій мірі покарання, пов`язаній з позбавленням волі, конкретні обставини та наслідки скоєного кримінального правопорушення.

На підставі наведених даних, суд призначив ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на той самий строк, без застосування положень ст. 75 КК, тобто призначив покарання яке він має відбувати реально.

Верховний Суд, зважаючи на зазначені обставини в їх сукупності, наслідки та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, погоджується з висновками судів, що призначене покарання у виді позбавлення волі буде справедливим, необхідним і достатнім для попередження скоєння нових злочинів, а також відповідатиме особі винуватого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.

Інші доводи сторони захисту з приводу переоцінки фактичних обставин кримінального провадження, повноти судових розглядів та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК, і погоджується з наведеними в ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністі призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд