ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
а також у режимі відеоконференції:
представників потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року, а також прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013020010000463, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Луцьк, жительки АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з дня її затримання в порядку виконання вироку.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_10 зараховано у строк відбування покарання строк її попереднього ув`язнення, а саме 9 липня 2020 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до обвинуваченої ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з останньої 36 734 гривні 27 копійок завданої матеріальної шкоди, 100 000 гривень завданої моральної шкоди та процесуальні витрати на правову допомогу у сумі 3 000 гривень.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено, призначено ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишено без змін.
Згідно із вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватою у заволодінні чужим майном та придбанні права на майно шляхом обману, вчиненому у великих розмірах, за наступних обставин.
Так ОСОБА_10 в середині травня 2013 року, керуючись єдиним умислом та з метою заволодіння чужим майном і правом на майно, достовірно знаючи про те, що квартира АДРЕСА_2 , вартість якої згідно висновку оціночно-будівельної експертизи №8647 від 30 квітня 2020 року становить 155 600 гривень, належить їй та її колишньому чоловіку ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності (по частки), підшукала покупця для даної квартири - ОСОБА_11 , якій повідомила неправдиву інформацію та переконала, що є єдиним власником вказаного нерухомого майна.
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_10 22 травня 2013 року перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12 , що по АДРЕСА_3 , скориставшись тим, що право власності на нерухомість зареєстровано тільки на її ім`я, повідомила нотаріусу неправдиву інформацію про те, що уся квартира належить їй на праві приватної власності і вона має намір продати її ОСОБА_11 , тим самим ввівши в оману нотаріуса.
В подальшому 22 травня 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_12 посвідчила договір купівлі-продажу серії ВТІ №095693 вищевказаного житла, на підставі якого зазначену квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_10 було продано ОСОБА_11 .
Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_10 заволоділа коштами потерпілої ОСОБА_11 , як добросовісного набувача квартири, завдавши останній значну майнову шкоду в розмірі 155 600 гривень, а ОСОБА_8 позбавила права на майно, а саме квартири АДРЕСА_2 , що в грошовому еквіваленті становить 77 800 гривень.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях. Вважає, що у діях ОСОБА_10 або відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку мали місце цивільно-правові відносини, або їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки розмір завданої шкоди є значно меншим, ніж встановлено судом.
Також, на думку сторони захисту, місцевий суд проігнорував положення КПК України за якими усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а пред`явлене та визнане судом доведеним обвинувачення є неконкретним.
В свою чергу, апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, формально переглянув вирок місцевого суду та безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, які суд першої інстанції дослідив неповно, та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить змінити оскаржені судові рішення в частині призначеного ОСОБА_10 покарання і застосувати до засудженої захід примусу у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що при призначенні покарання суди належним чином не взяли до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_10 злочину, відсутність визнання вини та щирого каяття, відшкодування збитків тільки у примусовому порядку за рішенням суду, а також поведінку засудженої під час розгляду кримінального провадження, яка неодноразово не з`являлась в судові засідання та оголошувалась в розшук.
Апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України такі доводи апеляційної скарги потерпілого не спростував та без належних на те підстав призначив ОСОБА_10 покарання на менший строк, ніж суд першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не надав відповіді на аргументи апеляційної скарги сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_10 покарання та без належних на те підстав пом`якшив засудженій призначену місцевим судом міру примусу.
На касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 подав письмові заперечення, в яких вказує на безпідставність її доводів та просить змінити оскаржувані судові рішення виключно в частині призначеного покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 просив задовольнити касаційну скаргу сторони захисту на викладених у ній підставах. У той же час вимоги касаційної скарги прокурора підтримав в частині наведених мотивів щодо недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України та заперечував щодо задоволення касаційної скарги потерпілого ОСОБА_8 .
Потерпілий ОСОБА_8 та його представник - адвокат ОСОБА_6 підтримали вимоги касаційної скарги потерпілої сторони, частково підтримали вимоги касаційної скарги прокурора та просили залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 .
Представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_7 підтримав вимоги касаційної скарги ОСОБА_8 та прокурора в частині мотивів щодо м`якості призначеного ОСОБА_10 покарання. Разом із цим не погодився із вимогами касаційної скарги сторони захисту та просив її не задовольняти.
Прокурор ОСОБА_5 вимоги касаційної скарги сторони обвинувачення підтримала, касаційну скаргу потерпілого - підтримала в частині невідповідності призначеного покарання та заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_9 .
Мотиви Суду
Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 інкримінувалося заволодіння шляхом обману чужим майном, а саме грошовими коштами ОСОБА_11 у сумі 155 600 гривень, отриманими від продажу квартири, та придбанні права на майно - частки квартири ОСОБА_8 , що в грошовому еквіваленті становить 77 800 гривень.
Суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_10 обвинувачення доведене, її діям надано правильну правову оцінку, а вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 190 КК України.
Такі висновки місцевого суду ґрунтуються зокрема на поданих стороною обвинувачення доказах, а саме:
- показаннях потерпілого ОСОБА_8 , який зазначив, що квартира АДРЕСА_2 придбана у шлюбі із ОСОБА_10 . В 2010 році рішенням суду визнано, що йому належить вказаної квартири. Пізніше стало відомо, що їх спільне з обвинуваченою майно остання без його згоди та відома продала третій особі - ОСОБА_11 . В подальшому цей договір-купівлі продажу за його позовом визнано недійсним;
- показаннях потерпілої ОСОБА_11 , яка зазначила, що у 2013 році придбала у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 . Стверджувала, що обвинувачена запевнила її та нотаріуса у тому, що є єдиним власником житла. Після дотримання всіх формальностей передала ОСОБА_10 за договором купівлі продажу 115 000 гривень. Через деякий час їй стало відомо, що придбаної квартири належить ОСОБА_8 , колишньому чоловіку обвинуваченої, який звернувся до суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним. ОСОБА_10 спочатку запевняла, що квартиру не відберуть, а потім почала уникати розмов та змінювати номери телефонів. Для захисту своїх інтересів ОСОБА_11 звернулася з позовом до суду і з обвинуваченої в примусовому порядку стягнули 115 000 гривень;
- показаннях свідка ОСОБА_12 , приватного нотаріуса, яка зазначила, що перевіряла дані стосовно інших власників вищевказаної квартири, однак в реєстрі таких відомостей не було. В процесі підписання договору купівлі-продажу у ОСОБА_10 була відібрана заява про те, що на момент придбання квартири вона в шлюбі не перебувала, інших осіб, які мають право на користування, не було. На той час іншим чином перевірити достовірність наданої інформації не було можливості. Крім цього, зауважила, що її дії як нотаріуса були предметом неодноразових перевірок, однак жодних порушень виявлено не було;
- рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 грудня 2010 року, яким було частково задоволено позов ОСОБА_8 до ОСОБА_13 , визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_2 і зазначено, що ОСОБА_8 належить частина вказаного житла;
- даних висновку експерта № 8647 від 30 квітня 2020 року, з яких вбачається, що імовірна ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , станом на 23 травня 2013 року становить 155 600 гривень.
При цьому, суд відхилив усі твердження сторони захисту щодо наявності у цьому випадку цивільно-правових відносин та суттєвої суперечності у визначенні розміру завданої шкоди, зазначивши, що вони є лиш стратегією захисту, спрямованою на уникнення передбаченої законом відповідальності, а докази, які зібрані стороною обвинувачення та досліджені в ході судового розгляду є належними та допустимими, повністю узгоджуються між собою, та у сукупності відтворюють всі обставини вчинення ОСОБА_10 інкримінованого злочину.
Не погоджуючись із обвинувальним вироком районного суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема сторона захисту стверджувала, що дії ОСОБА_10 помилково кваліфіковані як шахрайство, оскільки в даному випадку мали місце цивільно-правові відносини.
В той же час, захисник зазначав, що розмір шкоди завданої ОСОБА_11 у сумі 155 600 гривень є недоведеним, оскільки висновок експерта про ринкову вартість квартири містить не категоричні твердження, а припущення. Суд проігнорував наявність у матеріалах кримінального провадження договору купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_10 отримала від вказаної потерпілої грошові кошти в сумі 110 446 гривень. Зважаючи на таку обставину, захисник у апеляційній скарзі наполягав на повторному дослідженні письмових доказів та у разі доведення винуватості обвинуваченої просив - перекваліфікувати її дії на ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки сума завданої шкоди не є великим розміром відповідно до положень КК України.
Крім зазначеного, сторона захисту наголошувала на неконкретності пред`явленого та визнаного доведеним судом обвинувачення, яке в свою чергу не виключало наявності в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення - самоправства (ст. 356 КК України).
Також, апеляційні скарги було подано прокурором, потерпілим ОСОБА_8 та представником потерпілої ОСОБА_11 - адвокатом ОСОБА_7 , які вважали, що призначене обвинуваченій покарання є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винної, а тому є явно несправедливим внаслідок м`якості. Також адвокат ОСОБА_7 не погоджувався із оскаржуваним вироком і в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 .
В ході апеляційного перегляду вироку апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів та формально погодився із висновками місцевого суду.
Однак, така позиція колегії суддів апеляційного суду є передчасною з огляду на таке.
В основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості і законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.
Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка такими повноваженнями наділена, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення фактів кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню окрім іншого вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Статтею 190 КК України передбачено відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Предметом даного злочину є майно та право на майно, а суспільна небезпечність ставиться у залежність до вартості предмета посягання.
Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбанням права на майно.
У даному кримінальному провадженні орган досудового розслідування визначив предметами шахрайства грошові кошти, які ОСОБА_10 отримала від ОСОБА_11 за продаж квартири, а також право на майно - частини квартири, належної ОСОБА_8 .
Місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав доведеним, що в результаті своїх протиправних дій ОСОБА_10 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_11 , чим завдала останній матеріальних збитків у сумі 155 600 гривень.
В свою чергу, оскаржуючи обвинувальний вирок, сторона захисту зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 травня 2013 року, ОСОБА_10 отримала від ОСОБА_11 грошові кошти у сумі 110 446 гривень, тобто шкода значно менша, ніж інкримінована, та є недостатньою для кваліфікації за ч. 3 ст. 190 КК України. Крім цього, захисник наголошував, що висновок експерта № 8647 від 30 квітня 2020 року містить дані щодо імовірної ринкової вартості квартири, тобто є сумнівним і таким, що не може бути беззаперечно врахованим при кваліфікації дій обвинуваченої особи.
Однак апеляційний суд, всупереч наведеним вище вимогам кримінального процесуального закону, належним чином не перевірив та не спростував цих доводів захисника, внаслідок чого залишилися нез`ясованими обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання про кримінально-правову кваліфікацію діяння, що інкримінувалось ОСОБА_10 .
Так, апеляційний суд формально відхилив твердження сторони захисту та погодився з висновками місцевого суду про те, що в даному випадку до уваги слід брати саме висновок експерта для визначення розміру майнової шкоди.
При цьому, колегія суддів зазначила, що за умовами договору купівлі-продажу вартість квартири може визначатись за згодою його сторін у будь якому розмірі, а висновок експерта, який володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, встановлює розмір шкоди шляхом проведення незалежної оцінки.
З цих підстав суд апеляційної інстанції погодився з розміром завданої протиправними діями ОСОБА_10 шкоди і кримінально-правовою кваліфікацією скоєного злочину як шахрайства у великому розмірі.
Такі висновки, на думку Верховного Суду, є непереконливими з огляду на таке.
Майнова шкода - це, зокрема, наслідки кримінального правопорушення, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага потерпілої особи.
В ході розгляду кримінального провадження фактично встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_2 , а остання в свою чергу передала їй грошові кошти у сумі 110 446 гривень.
З огляду на те, що дана квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і не могла бути відчужена тільки одним власником, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_10 ввела в оману ОСОБА_11 , шахрайським шляхом заволоділа її коштами та за висновком експерта завдала потерпілій матеріальної шкоди на суму 155 600 гривень.
Апеляційний суд не проаналізував аргументів сторони захисту, що у даному кримінальному провадженні майнова шкода, завдана безпосередньо ОСОБА_11 є тотожною тій сумі грошових коштів, яку потерпіла передала обвинуваченій за договором купівлі-продажу квартири, та не усунув наявну суперечність у висновках місцевого суду, що прямо впливає на кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_10 діяння.
Таким чином суд апеляційної інстанції не перевірив ключовий довід апеляційної скарги захисника, не спростував його, а залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, послався на ті ж самі обставини, що і суд першої інстанції, чим порушив вимоги статей 370, 404 та 419 КПК України.
Крім цього, поза увагою колегії суддів апеляційного суду залишилось питання правильності формулювання обвинувачення, яке визнане судом доведеним, зокрема в частині, що стосується заволодінням шахрайським шляхом права на майно, яке належить ОСОБА_8 , та кваліфікація таких дій.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із вказівкою місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню окрім іншого подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Тобто безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов`язковими ознаками шахрайства.
Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (дія) або приховування певних відомостей (бездіяльність), повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.
Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.
В ході розгляду кримінального провадження місцевий суд встановив, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_8 і на неї розповсюджувався спеціальний правовий режим щодо володіння, користування і розпорядження. Рішенням районного суду за результатами розгляду цивільного позову встановлено, що ОСОБА_8 належить частина вказаного житла.
Місцевий суд в ході розгляду кримінального провадження визнав доведеним, що ОСОБА_10 шляхом обману заволоділа правом на майно, а саме частки квартири ОСОБА_8 , і завдала потерпілому матеріальної шкоди в грошовому еквіваленті 77 600 гривень.
Погодившись із таким формулюванням обвинувачення, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у ньому відсутня вказівка на час, місце та конкретні дії чи бездіяльність ОСОБА_10 , внаслідок яких обвинувачена заволоділа правом на квартири свого колишнього чоловіка та завдала йому матеріальної шкоди.
Також суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо кримінально правової кваліфікації дій ОСОБА_10 за ст. 356 КК України, які захисник ставив у розрізі питання про неконкретність пред`явленого і визнаного судом доведеним обвинувачення.
Такі порушення є істотними та свідчать про те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про законність і обґрунтованість вироку суду.
Оскільки доводи захисника про порушення закону, у тому числі допущені місцевим судом, можливо усунути в ході апеляційного розгляду шляхом належної перевірки оскаржуваного вироку, то його касаційну скаргу слід задовольнити та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити обставини, що становлять предмет доказування у цьому кримінальному провадженні, та з дотриманням положень гл. 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Водночас суд касаційної інстанції не входить в обговорення питання про м`якість призначеного ОСОБА_10 покаранняз огляду на ті порушення, які допустив апеляційний суд, зважаючи на те, що не вирішено питання щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке має бути детально розглянуто під час проведення нового апеляційного розгляду.
Тому, зважаючи на вимоги, наведені в касаційних скаргах прокурора, який просив призначити новий апеляційний розгляд через м`якість призначеного ОСОБА_10 покарання, та потерпілого ОСОБА_8 , який просив призначити засудженій більш сувору міру примусу, а суд касаційної інстанції не наділений такими процесуальними можливостями, то їх слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд