ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 490/1981/21

Описова частина

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Златобанк» (далі - АТ «Златобанк»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування вкладів, ФГВФО) про захист прав споживачів шляхом стягнення коштів за договорами банківського вкладу у зв`язку з новими обставинами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31 грудня 2013 року між ПАТ «Златобанк» (у подальшому - АТ «Златобанк») та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 053446 «Стабільне майбутнє» в іноземній валюті, за умовами якого позивач передав банку 140 000,00 доларів США строком до 05 січня 2015 року зі сплатою 11 % річних від суми вкладу, та цього ж дня кошти було зараховано на рахунок, зазначений у договорі.

Також 31 грудня 2013 року між ПАТ «Златобанк» (у подальшому - АТ «Златобанк») та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу

№ 053445 «Стабільне майбутнє» у національній валюті, за умовами якого останній передав банку 5 325 000,00 грн строком до 05 січня 2015 року зі сплатою 24 % річних від суми вкладу, та цього ж дня кошти зараховано на відповідний рахунок.

23 грудня 2014 року та 08 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про видачу суми вкладу та нарахованих відсотків за договорами банківського вкладу № 053445 та № 053446 від 31 грудня

2013 року, проте вказані суми відповідач не повернув.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Златобанк» (у подальшому - АТ «Златобанк») про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів (справа № 490/15713/14-ц), у якому, посилаючись на невиплату банком належних йому коштів, просив стягнути на його користь 3 843 857,27 грн, які складаються з: 3 572 710,56 грн - сума боргу, 17 100,54 грн - 3 % річних, 254 046,17 грн - інфляційні витрати, та

142 832,23 дол. США, які складаються з: 142 472,07 дол. США - сума боргу, 460,16 дол. США - 3 % річних. У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 25 квітня 2015 року йому виплачено грошові кошти у сумі 200 000,00 грн.

Під час розгляду справи постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 13 лютого 2015 року № 105 ПАТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 13 лютого 2015 року на підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення № 30 «Про затвердження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду та здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».

Постановою правління НБУ № 310 від 12 травня 2015 року прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк», а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня

2015 року у справі № 490/15713/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Златобанк» про стягнення коштів відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що ПАТ «Златобанк» не має змоги виплатити одноразово позивачу грошові кошти, оскільки обов`язок повернення банківських вкладів покладено на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за встановленою процедурою.

Разом із тим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2019 року у справі

№ 826/2184/14, визнано протиправними та скасовано вказані вище рішення щодо віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, введення тимчасової адміністрації та запровадження процедури ліквідації банку і покладання функції з управління банком на уповноважену особу Фонду гарантування.

У зв`язку з зазначеним ОСОБА_1 звернувся до суду про перегляд судового рішення у справі № 490/15713/14-ц за нововиявленими обставинами, проте отримав відмову у задоволенні заяви.

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

АТ «Златобанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів за новими обставинами (справа № 490/8250/19), проте ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2020 року провадження у справі закрито та роз`яснено, що спір відноситься до юрисдикції господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство АТ «Златобанк».

ОСОБА_1 направив до Господарського суду м. Києва заяву про визнання його кредиторських вимог до АТ «Златобанк», проте постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2021 року у справі № 910/4475/19 відмовлено у порушенні провадження про банкрутство.

Посилаючись на зазначені обставини у їх сукупності, враховуючи факт скасування рішень правління НБУ та ФГВФО щодо віднесення АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, введення тимчасової адміністрації та запровадження процедури ліквідації банку, враховуючи отримання позивачем 200 000,00 грн, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ «Златобанк» на його користь 3 843 857,27 грн, які складаються з: 3 572 710,56 грн - сума боргу, 17 100,54 грн - 3 % річних, 254 046,17 грн - інфляційні витрати, та

142 832,23 дол. США, які складаються з: 142 472,07 дол. США - сума боргу, 460,16 дол. США - 3 % річних.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого

2022 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами, унормовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже, на них поширюються відповідні вимоги щодо встановленої черговості задоволення вимог позивача як кредитора банку. При цьому стягнення на користь вкладника його вкладу в обхід встановленої процедури та черговості задоволення вимог кредиторів банківської установи, що ліквідується, суперечить меті функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до АТ «Златобанк» з цим позовом розпочато процедуру ліквідації банку, ураховуючи, що позивач скористався своїм правом на звернення до ФГВФО, отримав гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 200 000,00 грн та його вимоги були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Златобанк» в сумі

6 530 138,40 грн, суди вважали відсутніми правові підстави для задоволення позову.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №381/622/17 (провадження №14-98цс20).

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого

2021 року у справі № 381/622/17 (провадження №14-98цс20).

У наведеній постанові вказано про те, що вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що позивач скористався своїм правом на звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів з заявою кредитора про включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного висновку, зокрема заяви кредитора та виписки із реєстру акцептованих вимог кредиторів. Крім того копія довідки про включення вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Златобанк» від 17 березня 2023 року № 142/23 долучена відповідачем лише під час апеляційного перегляду та не стосується позовних вимог, заявлених у цій справі.

Суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, не встановили нові обставини, якими мотивовано позовні вимоги, не звернули увагу на факт визнання протиправними та скасування постанов і рішень НБУ, Фонду гарантування вкладів, не визначили причину порушення прав вкладника, у результаті чого ухвалили незаконні рішення, якими спір по суті залишився не вирішеним.

У червні 2023 року представник Фонду гарантування вкладів Ярошенко А. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди правильно визначилися з характером правовідносин сторін та обґрунтовано вважали, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними і пріоритетними при вирішенні спору. Після виплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування (200 000,00 грн) залишок коштів на рахунках позивача згідно з його заявою від 02 червня 2015 року було акцептовано та включено до реєстру вимог кредиторів, у зв`язку з чим позов про стягнення коштів із АТ «Златобанк» задоволенню не підлягає.

У червні 2023 року представник АТ «Златобанк» Пиріг О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на безпідставність доводів скарги та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого

2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 березня 2023 року - без змін.

Позивач скористався своїм правом та звернувся до банку з заявою від 02 червня 2015 року № 2089 про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а тому суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У червні 2023 року справу № 490/1981/21 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 грудня 2013 року між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір банківського вкладу № 053445 «Стабільне майбутнє» в національній валюті, за умовами якого останній передав банку

5 325 000,00 грн строком до 05 січня 2015 року зі сплатою 24 % річних від суми вкладу. Указана сума грошових коштів 31 грудня 2013 року зарахована на відкритий вкладнику рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною квитанцією (т. 1 а. с. 30, 31).

31 грудня 2013 року між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу № 053446 «Стабільне майбутнє» в іноземній валюті, за умовами якого останній передав банку 140 000,00 доларів США строком до 05 січня 2015 року зі сплатою 11 % річних від суми вкладу.

31 грудня 2013 року на відкритий вкладнику рахунок № НОМЕР_2 зараховано 140 000,00 доларів США, що становить еквівалент 1 119 020,00 грн (т. 1 а. с. 32, 33).

23 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Златобанк» з заявою про видачу суми вкладу та нарахованих відсотків за договорами банківського вкладу № 053445 та № 053446 від 31 грудня 2013 року.

08 січня 2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся до АТ «Златобанк» із заявою про видачу суми вкладу та нарахованих відсотків за договорами банківського вкладу № 053445 та № 053446 від 31 грудня 2013 року, однак вказана сума не виплачена.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

АТ «Златобанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів (справа

№ 490/15713/14-ц).

Під час розгляду справи постановою правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 АТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Златобанк», згідно з яким із 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Златобанк».

Постановою правлінням НБУ від 12 травня 2015 року № 310 відкликано банківську ліцензію та запроваджено ліквідацію АТ «Златобанк».

Відповідно до цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації

АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ «Златобанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Златобанк». Отже, з лютого 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснював виведення з ринку АТ «Златобанк».

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня

2015 року у справі № 490/15713/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Златобанк» про стягнення коштів відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що обов`язок повернення банківських вкладів покладено на Фонд гарантування вкладів за встановленою процедурою (т. 1 а. с. 7, 8).

У справі № 826/2184/14 постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року визнано протиправними та скасовано: постанову правління НБУ № 105 від 13 лютого 2015 року «Про віднесення

АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних»; рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 30 від 13 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк»; постанову Правління НБУ № 310 від 12 травня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Златобанк»; рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»; рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 травня

2015 року № 100 про винесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації АТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»; рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно; а також зобов`язано НБУ надати

АТ «Златобанк» строк, за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення АТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року змінено в мотивувальній частині. В іншій частині постанова залишена без змін. Велика Палата Верховного Суду постановою від 05 лютого 2019 року залишила без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року у справі № 490/15713/14-ц у зв`язку із нововиявленими обставинами.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року у зв`язку із нововиявленими обставинами відмовлено (т. 1 а. с. 9, 11-12).

Судові рішення мотивовано тим, що постанови правління НБУ та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на час ухвалення рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року були чинними, а тому їх скасування є новими доказом, який не може підтверджувати нововиявлені обставини.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19 червня 2019 року порушено провадження у справі № 910/4475/19 про банкрутство ПАТ «Златобанк»; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора в розмірі 49 611 297,32 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого.

17 липня 2019 року Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороз Д. О. вніс запис № 10741050052029890 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: державна реєстрація змін до установчих документів; Мороз Д. О.; КП «Реєстраційне бюро»; зміна повного найменування ПАТ «Златобанк» на ПАТ «Злато», зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/15294/19, визнано протиправними дії Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» щодо вчинення вказаних реєстраційних дій та їх скасовано.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 січня

2021 року ухвалу Господарського суду м. Києва від 19 червня 2019 року у справі № 910/4475/19 про порушення провадження у справі про банкрутство скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство ПАТ «Златобанк». Постановою Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18 листопада 2021 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2021 року залишено без змін.

З метою виконання всіх заходів, пов`язаних із ліквідацією АТ «Златобанк», передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1483 від 10 серпня 2020 року «Про продовження процедури виведення АТ «Златобанк» з ринку і призначення уповноваженої особи».

Продовжено процедуру виведення АТ «Златобанк» з ринку шляхом виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Призначено уповноважену особу Фонду на продовження процедури виведення АТ «Златобанк» з ринку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків (т. 1 а. с. 85).

03 лютого 2021 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поновлено запис про АТ «Златобанк» (адреса: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 17/52) та про те, що товариство знаходиться в стані припинення.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження вцивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України, така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до АТ «Златобанк», ФГВФО про захист прав споживачів шляхом стягнення коштів за договорами банківського вкладу, посилався на те, що у зв`язку з визнанням протиправними та скасуванням рішень правління НБУ та ФГВФО щодо віднесення АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, введення тимчасової адміністрації та запровадження процедури ліквідації банку, такі рішення вважаються такими, що не породжують правових наслідків від моменту їх прийняття. Таким чином, оскільки позивачу не повернуто грошові кошти за договорами банківського вкладу, просив стягнути на його користь з АТ «Златобанк» 3 843 857,27 грн та 142 832,23 дол. США.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що правовідносини, які виникли між сторонами унормовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже, на них поширюються відповідні вимоги щодо встановленої черговості задоволення вимог позивача як кредитора банку. Враховуючи факт звернення ОСОБА_1 до ФГВФО, отриманням ним гарантованої суми відшкодування (200 000,00 грн) та внесення його кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Златобанк», суди вважали, що стягнення у судовому порядку на користь вкладника його вкладу в обхід встановленої процедури та черговості задоволення вимог кредиторів банківської установи, що ліквідується, суперечить меті функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на таке.

Параграф 3 глави 71 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) присвячений правовій регламентації відносин щодо укладання, виконання та реалізації прав і обов`язків сторін договору банківського вкладу (депозиту).

Конструкція договору банківського вкладу передбачає особливий суб`єктний склад сторін правочину, оскільки однією зі сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, а іншою стороною такого договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Спори, пов`язані з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом та має пріоритет щодо інших норм законодавства під час ліквідації банків та стосовно питань регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків із ринку і ліквідації банків.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою

200 000,00 грн.

Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 цього Закону.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» урегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Частиною шостою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо, зокрема, виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на кінець дня, що передує дню початку процедури виведення Фондом банку з ринку

(у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку).

Згідно із системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Водночас кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина третя статті 27 Закону).

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

У справі, що переглядається, встановлено, що вперше з позовом про стягнення з АТ «Златобанк» 3 843 857,27 грн та 142 832,23 дол. США за договорами банківського вкладу від 31 грудня 2013 року № 053445 та

№ 053446 ОСОБА_1 звернувся до суду у грудні 2014 року (справа

№ 490/15713/14-ц). Під час розгляду вказаної справи постановою правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 АТ «Златобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 13 лютого 2015 року на підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення № 30 «Про затвердження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду та здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк».

Також постановою правління НБУ № 310 від 12 травня 2015 року прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Златобанк», а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 травня 2015 року № 99 розпочато процедуру ліквідації АТ «Златобанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

У подальшому рішення правління НБУ та ФГВФО щодо віднесення

АТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних, введення тимчасової адміністрації та запровадження процедури ліквідації банку судовими рішеннями у справі № 826/2184/14 визнано протиправними та скасовано.

В українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. Разом з тим законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством.

За змістом положень статей 5, 74, 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного. Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.

Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.

Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).

Таким чином, із лютого 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснював виведення з ринку АТ «Златобанк».

Крім того, з метою виконання всіх заходів, пов`язаних із ліквідацією

АТ «Златобанк», передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1483 від 10 серпня 2020 року «Про продовження процедури виведення АТ «Златобанк» з ринку і призначення уповноваженої особи».

Відповідно до змісту вищевказаного рішення продовжено процедуру виведення АТ «Златобанк» з ринку шляхом виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Призначено уповноважену особу Фонду на продовження процедури виведення АТ «Златобанк» з ринку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків.

03 лютого 2021 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поновлено запис про

АТ «Златобанк» та про те, що товариство знаходиться в стані припинення.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що на момент звернення до суду із позовом АТ «Златобанк» не перебувало у стані ліквідації, а сам факт скасування у судовому порядку відповідних рішень НБУ та ФГВФО нівелює цю процедуру, є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм права та їх застосування.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2021 року у справі

№ 381/622/17 (провадження №14-98цс20).

У наведеній постанові вказано про те, що вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації.

Установивши, що на день звернення ОСОБА_1 із позовом розпочато процедуру ліквідації банку та позивач скористався своїм правом на звернення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, отримав гарантовану суму відшкодування за вкладом у розмірі 200 000,00 грн та його вимоги були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Златобанк», апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки такі вимоги з урахуванням особливостей установлених обставин цієї справи підлягають задоволенню у порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, висновки, викладені у наведеній заявником постанові Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення спору між вкладником та банком за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації, не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, яка переглядається, а тому підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається також на порушення судами норм процесуального права у частині неналежної оцінки доказів, оскільки матеріали справи, на думку позивача, не містять підтвердження отримання ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування та звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів із заявою кредитора про включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд виснує про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.

Категорія «добросовісність» є основоположною в розмежуванні належного здійснення цивільних процесуальних прав і зловживання такими правами. Добросовісність слід розглядати як властивість, що передбачає використання цивільних процесуальних прав виключно за їх призначенням та є однією з умов виконання завдань цивільного судочинства, оскільки вона є регулятором суспільних відносин.

Крім того, питання добросовісності поведінки особи слід комплексно оцінювати у контексті так званого «процесуального естопелю», під яким розуміють неможливість суперечливої поведінки сторін у цивільному судочинстві, яка надасть переваги одній стороні над іншою, порушивши при цьому основні засади та завдання цивільного судочинства.

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі -«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі вказаної доктрини знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Повертаючись до обставин цієї справи, ОСОБА_1 був обізнаний про запровадження в АТ «Златобанк» тимчасової адміністрації на момент звернення до суду, вказував про факт отримання ним 25 квітня 2015 року 200 000,00 грн в уточненій позовній заяві у справі № 490/15713/14-ц, у позовній заяві у цій справі (т. 1 а. с. 2), у відповіді на відзив (т. 1 а. с. 124), дії Фонду щодо невнесення його кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог не оскаржував, з клопотанням про витребування доказів не звертався.

У матеріалах справи міститься довідка уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Златобанк» № 142/23, якою Фонд підтвердив обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема щодо включення вимоги ОСОБА_1 до акцептованих вимог кредиторів у сумі 6 530 138,40 грн, які підлягають задоволенню у четверту чергу. При цьому сам позивач не заявляв клопотань про витребування доказів та не довів, що включені вимоги стосуються правовідносин, відмінних від тих, що виникли на підставі договорів банківського вкладу № 053445 та № 053446 від 31 грудня 2013 року, що є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, визнання позивачем факту отримання ним гарантованої суми відшкодування у розмірі 200 000,00 грн та вказівка про це у зазначених процесуальних документах, довідка уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» про включення вимог ОСОБА_1 до відповідного реєстру були належним чином досліджені судами у сукупності з іншими доказами та обставинами справи, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.

Введення у банку тимчасової адміністрації у контексті цієї справи унеможливлює задоволення вимог вкладника в інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні, а тому відсутнє порушення принципу пропорційності втручання у право позивача на мирне володіння майном.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводівзаявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин у процесуальному сенсі, а доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають тане спростовують висновків судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду