ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/6809/22

Описова частина

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що квартира спільного заселення АДРЕСА_1 складається з трьох окремих квартир: № 9 , № 9-А , № 9-Б .

Квартира № 9 складається із двох житлових кімнат загальною житловою площею 50,6 кв. м, власником якої є ОСОБА_1 ; квартира № 9-А складається із однієї житлової кімнати площею 20,60 кв. м, власниками якої на праві спільної часткової власності (по 1/2) є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; у квартирі № 9?Б , яка складається із однієї житлової кімнати площею 19,80 кв. м, проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_3

26 березня 2010 року ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли в дар квартиру спільного заселення № 9, яка складається з однієї житлової кімнати загальною площею 25,91 кв. м, у тому числі житловою площею 19,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 також вказує, що договір дарування від 26 березня 2010 року незаконно оформлений відповідачами на належну йому двокімнатну квартиру

№ 9 , а тому його необхідно визнати недійсним правочином, оскільки він не є стороною цього договору дарування, разом із цим оформлення договору порушує його майнові та немайнові права і є таким, що спрямований на порушення публічного порядку. Окрім наведеного, вважає, що відповідачі на підставі спірного договору намагаються посягати на його життя, із метою незаконного заволодіння його квартирою.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування від 26 березня 2010 року квартири АДРЕСА_1 .

і мотиви їх ухвалення

Шевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 08 лютого

2023 року (у складі судді Слободян Г. М.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд не встановив підстав для визнання договору дарування квартири недійсним, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірний правочин є недійсним (нікчемним), тому вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 12 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задовольнив.

Поновив ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 лютого 2023 року.

Повторне клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишив без розгляду.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 лютого 2023 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підтставі статей 183, 357 ЦПК України.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що у наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі апеляційного суду від 31 березня 2023 року, усунуті частково, зокрема не сплачений судовий збір. Тому апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, на підставі статей 185, 357 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня

2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 536,80 грн за подання касаційної скарги на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2023 року до ухвалення судового рішення у справі. Відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Шевченківського районного суду міста Чернівців матеріали цивільної справи № 727/6809/22.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2024 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що у серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним (а. с. 2-5).

Шевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 08 лютого

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (а. с. 214-220).

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку (а. с. 243-253).

До апеляційної скарги ОСОБА_1 додав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги

(а. с. 254-256).

В обґрунтування поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 вказував, що є пенсіонером та сума, необхідна для сплати судового збору, фактично перевищує 5 % річного доходу заявника. Наголошував, що докази наведеного він надавав до суду першої інстанції.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовив.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 лютого 2023 року залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`ять днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику: надати докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції; копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи; додати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (у разі невиконання вказаних недоліків апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута заявникові) (а. с. 240-241).

У квітні 2023 року до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання на виконання вимог ухвали Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2023 року, до якої надані докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції; копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи. У вказаному клопотанні ОСОБА_1 повторно просить звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а. с. 234-238).

В обґрунтування поданого повторного клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 вказував, що під час подання позовної заяви до неї були долучені: довідка про доходи № 2179 4324 8311 5100 за період з 01 січня до 31 грудня 2021 року ГУ ПФУ у Чернівецькій області та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 12 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення задовольнив.

Поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 лютого 2023 року.

Повторне клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишив без розгляду.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 лютого 2023 року визнав неподаною та повернув особі, яка її подала, на підтставі статей 183, 357 ЦПК України (а. с. 231-233).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 356 ЦПК України викладено вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини четвертої цієї статті до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина п`ята статті 356 ЦПК України).

За правилами статті 133 ЦПК України судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.

При цьому процесуальна норма частини 2 статті 133 ЦПК України є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України «Про судовий збір».

Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у статті 4 цього Закону.

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року (зава № 9718/03), «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95) сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за такої умови: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Також суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 19 червня 2011 року в справі «Креуз проти Польщі» (заява № 28249/95) зазначав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. При цьому положення пункту 1 статті 6 Конвенції не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах «Княт проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 71731/01; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 73547/01).

Отже, суд наділений повноваженнями звільнити від тягаря судових витрат особу, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що звільнення від сплати судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе звільнення від сплати судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень звільнити від сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 додав клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги (а. с. 254-256).

В обґрунтування поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 вказував, що є пенсіонером та сума, необхідна для сплати судового збору, фактично перевищує 5 % річного доходу заявника.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційний суд виходив з того, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, проте ОСОБА_1 таких доказів суду не надав, наголошував, що докази наведеного він надавав до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, за відсутності матеріалів справи, то апеляційний суд позбавлений можливості перевірити твердження заявника ОСОБА_1 щодо наявності доказів, які б давали підстави для звільнення його від сплати судового збору, отже, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, залишив апеляційну скаргу без руху та витребував відповідні докази, оскільки для застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» таке клопотання підлягає доказуванню за правилами цивільно?процесуального кодексу України.

За подання до суду апеляційної скарги на судове рішення скаржник повинен сплатити судовий збір. Проте суд за клопотанням такого скаржника може звільнити його від сплати такого збору в разі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу цього скаржника.

Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан (дохід) особи закон не містить, тому суд має встановити можливість сплатити судовий збір на підставі поданих заявником доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях (заявах) мають бути достатньо аргументовані.

Крім того, суду необхідно перевіряти наявність у заявника пільг щодо сплати судового збору, визначених, зокрема, у статті 5 Закону України «Про судовий збір».

10 квітня 2023 року на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав клопотання, в якому, зокрема, просив звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, ОСОБА_1 зазначив, що разом з позовною заявою надавав суду довідку про доходи за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року ГУ ПФУ у Чернівецькій області та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків.

Крім того, до клопотання додав копію довідки про доходи за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року ГУ ПФУ у Чернівецькій області та копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків від 12 квітня 2022 року, згідно з якою з 1 кварталу 2021 року до 4 квартал 2021 року інформація про доходи відсутня.

З урахуванням того, що позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відповідного клопотання про відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру судового, але повторно подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, не надавши доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано вказане клопотання, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення повторного клопотання про звільнення від сплати судового збору.

При цьому заявник, стверджуючи, що розмір судового збору, вказаного в ухвалі апеляційного суду від 31 березня 2023 року, перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік, не надав суду належних та допустимих доказів, які б давали підстави для звільнення від сплати судового збору за його майновим станом.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

У рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»

(заява № 47636/99) ЄСПЛ наголосив, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про необхідність сплати судового збору позивачем ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги за розміром, встановленим для фізичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина сьома статті 357 ЦПК України).

Повертаючи апеляційну скаргу як неподану, апеляційний суд виходив із того, що заявник, зосередившись на прояві неповаги до суду та критиці прийнятого процесуального рішення, недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі апеляційного суду від 31 березня 2023 року, виконав лише в частині приведення до вимог стандартів копій апеляційних скарг для учасників процесу.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши повторне клопотання про звільнення від сплати судового збору, подане ОСОБА_1 у квітні 2023 року, та врахувавши, що заявник не усунув недоліків, вказаних в ухвалі апеляційного суду щодо сплати судового збору, не надав доказів того, що його майновий стан за попередній (2022) календарний рік перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, доказів сплати такого не надав та не заявив іншого клопотання про відстрочення, розстрочення чи зменшення його розміру, зробив правильний висновок про залишення цього клопотання без розгляду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги як неподаної на підставі статей 185, 357 ЦПК України.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі

№ 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна під час судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Чернівецький апеляційний суд в ухвалі від 31 березня 2023 року повідомив заявника ОСОБА_1 про необхідність сплатити судовий збір. У клопотанні на виконання вимог ухвали апеляційного суду заявник просив відкрити апеляційне провадження та повторно звільнити його від сплати судового збору, будучи обізнаним про вимогу щодо сплати судового збору.

Отже, повернення апеляційної скарги як неподаної за вказаних обставин є передбачуваним для заявника та не є порушенням його права на справедливий судовий розгляд.

Разом із тим, повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з вказаною скаргою до апеляційного суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії, судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Крім того, у цій справі Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження, відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору до закінчення касаційного розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України

«Про судовий збір» за подання касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою справляється судовий збір, що становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 536,80 грн.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2023 року постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду