ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 619/76/15-ц

У січні 2015 року прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства (далі - ДП) «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (далі - Малоданилівської селищна рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління (далі - ГУ) Держгеокадастру в Харківській області, відділ містобудування, архітектури та цивільного захисту Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державного акта та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що прокуратурою Дергачівського району Харківської області в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів проведено перевірку, за результатами якої 4 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014220280000029 внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною другою статті 364 КК України відносно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів.

Вказаною перевіркою встановлено, що рішеннями Малоданилівської селищної ради від 2 березня 2010 року передано у власність 12 фізичним особам земельні ділянки площею по 2 га у користування для індивідуального житлового будівництва та обслуговування жилого будинку. Безоплатна передача зазначених земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу (на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20 січня 2015 року № 16 змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») земель лісогосподарського призначення.

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувало вилучення вказаних земель зі свого постійного користування. Крім того, зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без додержання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в порядку статті 149 ЗК України.

Рішенням Малоданилівської селищної ради від 2 липня 2009 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,2500 га у селі Лужок Дергачівського району Харківської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому рішенням Малоданилівської селищної ради від 2 березня

2010 року передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у селі Лужок Дергачівського району Харківської області.

На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 116181.

Вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» перебуває у кварталі № 33 Дергачівського лісництва, відноситься до земель лісового фонду, переданих у постійне користування

ДП «Харківській лісовій науково-дослідній станції». Погодження на зміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами вказаного ДП не надавалося. Земельна ділянка із зазначеним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території земель, які перебувають у користуванні

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 6 листопада 2009 року № 634 Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку урочища «Бор Чернея» № НОМЕР_1 площею 3,3047 га і цій земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 6322010100:27:000:0004, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31 січня 2006 року.

Проведеними Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залучення відповідних спеціалістів у сфері топо-геодезичних вишукувань дослідженнями встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108 перебувають у межах земельної ділянки площею 3,3047 га з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

З урахуванням уточнених вимог просив:

- визнати недійсним рішення Малоданилівської селищної ради від 2 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322055903:00:000:0108) площею 0,25 га серії ЯЛ № 116181, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300419, виданий ОСОБА_1 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, розташовану на території Малоданилівської селищної ради.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2019 року, ухваленим у складі судді Нечипоренко І. М., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що право користування

ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на земельну ділянку урочища «Бор Чернея» № НОМЕР_1 площею 3,3047 га виникло на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 6 листопада 2009 року № 634. При цьому рішення ХLIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки прийнято 2 липня 2009 року.

За висновком суду першої інстанції спірна земельна ділянка надана

ОСОБА_1 раніше виникнення у ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004.

Місцевий суд відхилив посилання прокурора про перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 у постійному користуванні

ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» на підставі матеріалів лісовпорядкування (пункт 5 Прикінцевих положень ЛК України), зазначивши про ненадання Державним агентством лісових ресурсів України та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які підтверджують суміщення переданої ОСОБА_1 земельної ділянки із земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні вказаного ДП.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційні скарги прокурора Харківської області та ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» задоволено, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Малоданилівської селищної ради від 2 березня

2010 року «Про передання у приватну власність земельної ділянки

ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6322055903:00:000:0108, площею 0,25 га серії ЯЛ № 116181, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300419, виданий ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 6322055903:00:000:0108, що знаходиться на території Малоданилівської селищної ради.

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на користь прокуратури Харківської області по 1 135,49 грн у відшкодування судового збору.

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області на користь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» по 2 136,05 грн у відшкодування судового збору.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, тому Малоданилівська селищна рада не мала права розпоряджатися даною земельною ділянкою. За таких обставин спірна земельна ділянка неправомірно передана у власність ОСОБА_1 , яка у подальшому відчужила її на користь ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу, метою якої є повернення земельної ділянки, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

За висновком апеляційного суду, власник земельної ділянки лісового фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у даній справі помилкова юридична кваліфікація прокурором позовної вимоги фактично про повернення спірної земельної ділянки лісового фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призведе до неправильного вирішення спору, враховуючи висновки суду щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність ОСОБА_1 .

Врахувавши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що про існування підстав для повернення спірної земельної ділянки у власність держави відповідно до статті статтею 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України, незважаючи на помилкове (за висновком суду апеляційної інстанції) посилання прокурора на положення статей 387 і 388 ЦК України.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня

2021 року і залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 жовтня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції статті 367 ЦПК України, яке полягає у прийнятті на стадії апеляційного перегляду справи нового доказу - планшету № 4 лісовпорядкування Данилівського дослідного Державного лісгоспу. Прийнявши нові докази, яких не існувало на час ухвалення рішення судом першої інстанції, апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 916/2187/18.

Вказує про неврахування судом апеляційної висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, про те, що «порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.[…] Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України». Суд апеляційної інстанцій не встановив дату, з якої Данилівський лісгосп отримав у користування земельну ділянку, та не врахував, що позивач не надав належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б вказували на належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду або підтверджували право постійного користування ДП вказаною земельною ділянкою.

Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки та неврахування цим судом висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 26 вересня 2011 року у справі № 6-34цс11 та від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновок щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Крім того, заявник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування наслідків спливу позовної давності, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) та Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2019 року у справі № 911/1109/18.

Помилковим вважає заявник висновок про перетин спірної земельної ділянки із земельною ділянкою ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки, на її думку, він суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 3 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 3 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18) та від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/717/17 (провадження № 61-4248св19).

Також заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки пропорційності втручання держави у її право на мирне володіння майном, що вказує про неврахування цим судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 905/1717/18 та постанові Верховного Суду від 27 липня 2018 року у справі № 619/3384/18.

У травні 2021 року керівник Дергачівської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції та ухвалою цього ж суду від 4 червня 2021 року зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині:

- зобов`язання ОСОБА_2 повернути державі земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, що знаходиться на території Малоданилівської селищної ради;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь прокуратури Харківської області 1 135,49 грн у відшкодування судового збору;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 2 136,05 грн у відшкодування судового збору.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), у постановах

Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17

(провадження № 61-22690св18), від 3 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 3 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 619/717/17 (провадження № 61-4248св19), від 27 травня 2020 року у справі № 916/2187/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 911/1109/18, від 27 липня 2018 року у справі № 619/3384/18, у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 26 вересня 2011 року у справі № 6-34цс11, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради від 2 липня 2009 року ОСОБА_1 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Малоданилівської селищної ради від 2 березня 2010 року

ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на

АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 116181, який посвідчує право останньої на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану на АДРЕСА_1 .

14 квітня 2014 року ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , який, у свою чергу, діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О. М. за № 1124, відповідно до умов якого ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на

АДРЕСА_1 .

Зі змісту листа директора ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 3 липня 2015 року № 238 суди встановили, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6322010100:27:000:0004 знаходиться в стадії виготовлення. Зазначена земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на підставі лісовпорядкування, які згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.

Суди встановили, що відповідно до листа голови Комісії з реорганізації відділу Держземагентства у Дергачівському районі Харківської області № 2018-29-07-2630/0-15 від 21 липня 2015 року земельна ділянка з кадастровим номером 6322010100:27:000:0004 у Державному земельному кадастрі не зареєстрована.

Суди встановили, що 13 лютого 2007 року директор Данилівського дослідного інституту ДЕРЖЛІСГОСП УкрНДІЛГА Державного комітету лісового господарства України Мостепанюк А. А. звертався до голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Дергачівська РДА)

Кацуби В. М. з клопотанням про надання висновку про погодження та розпорядження про затвердження висновку про погодження «Технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Данилівським дослідним держлісгоспом для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт на території Дергачівської міської ради».

Розпорядженням Дергачівської РДА № 569 від 6 серпня 2007 року затверджено висновок щодо погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Данилівським дослідним державним лісгоспом для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт на території Дергачівської міської ради за межами населених пунктів загальною площею 2 879,8930 га.

У подальшому розпорядженням Харківської обласної адміністрації від 6 листопада 2009 року № 634 «Про надання в постійне користування земельних ділянок Данилівському дослідному державному лісгоспу на території Дергачівського району» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) і складення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Данилівським дослідним державним лісгоспом для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району; надано Данилівському дослідному державному лісгоспу у постійне користування земельні ділянки загальною площею 2 879,8930 га за рахунок земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства та проведення науково-дослідних робіт за межами населених пунктів Дергачівської міської ради на території Дергачівського району, в тому числі земельну ділянку № 22 урочища «Бор Чернея» площею 3,3047 га.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 20 січня

2015 року №16 змінено найменування Данилівського дослідного Державного лісгоспу на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду.

У частині першій цієї статті зазначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року, у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду)

За наявності підстав, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями) (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року, у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб?єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб?єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов?язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов?язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 26 червня

2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 6 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня

2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої

Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб?єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб?єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої

Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого

2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Таким чином немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою

Верховного Суду у постанові від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц

(провадження № 14-2цс21) та Верховним Судом у постанові від 19 січня

2022 року у справі № 617/1322/15 (провадження № 61-6098св21).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Отже, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених у статті 257 цього Кодексу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вирішення по суті вимог прокурора Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про витребування земельної ділянки із залишенням позову в цій частині без розгляду.

Щодо меж касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду

У справі, яка переглядається, прокурор заявив три позовні вимоги про:

- визнання недійсним рішення Малоданилівської селищної ради від 2 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 »;

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322055903:00:000:0108) площею 0,25 га серії ЯЛ № 116181, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300419, виданого ОСОБА_1 ;

- витребування з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 6322055903:00:000:0108, розташованої на території Малоданилівської селищної ради.

Отже, перша вимога прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернута до Малоданилівської селищної ради, яка прийняла оскаржуване рішення, та до первинного набувача - ОСОБА_1 , якої це рішення стосувалося, друга вимога - до цього ж набувача, а третя вимога прокурора в інтересах держави в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» про витребування майна саме на користь цього ДП - до кінцевої набувача - ОСОБА_2 .

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскаржуваною постановою апеляційного суду позов прокурора задоволено частково, визнано недійсним рішення Малоданилівська селищна рада щодо виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 , та зобов`язано ОСОБА_2 повернути державі в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірну земельну ділянку.

Не погодившись з судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 оскаржила його в касаційному порядку. Малоданилівська селищна рада та ОСОБА_1 не реалізували своє право на подання касаційної скарги чи приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка Малоданилівської селищної ради та ОСОБА_1 свідчить про їх повну згоду з оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду в частині задоволення пред`явлених до них позовних вимог.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржуване судове рішення, яким задоволено позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Малоданилівської селищної ради та ОСОБА_1 , порушує її права та інтереси за умови, що останні не оскаржили постанову апеляційного суду в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Малоданилівської селищної ради та ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування і державного акта касаційним судом не переглядається.

Щодо судових витрат

Відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Виходячи з положень зазначених норм позивач має право подати клопотання про повернення йому судового збору, сплаченого за позовними вимогами, які суд залишив без розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про часткове задоволення касаційної скарги, з Харківської обласної прокуратури на користь

ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою за подання касаційної скарги, в частині задоволених вимог скарги у розмірі 3 713,02 грн.

Крім того, постанова Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь прокуратури Харківської області 1 135,49 грн та на користь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 2 136,05 грн.

З огляду на скасування постанови Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 повернути ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку та стягнення з неї судових витрат, Верховний Суд не вирішує клопотання про поновлення виконання постанови апеляційного суду в цій частині.

Керуючись статтями 400, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду