ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 810/1625/17

У травні 2017 ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Інспекції, у якому просила скасувати у повному обсязі податкову вимогу № 9823-10 від 29.12.2016.

На обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначила, що податкова вимога може бути надіслана тільки у випадку, коли грошове зобов`язання платника податку є узгодженим. В свою чергу, заборгованість щодо сплати податку на додану вартість виникла на підставі податкового повідомлення-рішення №0001761005 від 28.01.2015, яке було скасоване постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017, чим фактично зменшено суму боргу, визначену в оскаржуваній податковій вимозі, що, на думку позивача, є підставою для визнання оскаржуваної податкової вимоги незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 14.08.2017 позов задовольнив: визнав протиправною та скасував податкову вимогу № 9823-10 від 29.12.2016.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що судовим рішенням від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, яке набрало законної сили, було скасовано податкове повідомлення рішення №0001761005 від 28.01.2015 на суму 19045,95 грн. чим фактично зменшено суму боргу, визначену в оскаржуваній податковій вимозі, з огляду на що вона підлягає скасуванню.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.02.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: скасував податкову вимогу № 9823-10 від 29.12.2016 в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 19045,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що з огляду на наявність постанови Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, яка набрала законної сили 18.09.2017, оспорювана податкова вимога не може вважатися правомірною в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість на суму 19045,95 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення №0001761005 від 28.01.2015, з огляду на що в цій частині вона безумовно підлягає скасуванню. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що заявляючи позовні вимоги про скасування оскаржуваної податкової вимоги ФОП ОСОБА_1 посилалася виключно на її незаконність в частині податку на додану вартість, тоді як доводів про те, що податкова вимога є протиправною в іншій частині позовна заява та інші документи, які надійшли від позивача, не містять, а суд, за результатами розгляду справи таких обставин не встановив, з огляду на що підстави для задоволенні позовних вимог у цій частині відсутні.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій (в частині задоволених позовних вимог) до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 11.06.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної оцінки тому, що: податкові повідомлення-рішення, на підставі яких у позивача утворився податковий борг, були отримані ФОП ОСОБА_1 поштою 29.09.2015 (податкове повідомлення-рішення № 0002982203 від 21.09.2015), 24.09.2016 (податкове повідомлення-рішення № 0003241406 від 23.09.2016), 31.12.2013 (податкове повідомлення-рішення № 0002532203), 20.10.2015 (податкове повідомлення-рішення № 0009521010 від 12.10.2015) та 09.12.2014 (податкове повідомлення-рішення № 000712110 від 18.11.2014), тобто на дату прийняття оскаржуваної податкової вимоги (10.01.2017) визначені зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання були узгодженими та набули статусу податкового боргу, оскільки не були оскаржені у строк, визначений Податковим кодексом України. Подальше скасування у судовому порядку податкового повідомлення-рішення №0001761005 від 28.01.2015 не спростовує факту того, що на дату прийняття оскаржуваної податкової вимог контролюючий орган діяв у передбачений законодавством спосіб та у межах визначених законодавством повноважень. Також, скаржник посилається на те, що в силу положень частини другої пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі, якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Тобто, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту його повного погашення за усіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов`язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків, але лише після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною.

ФОП ОСОБА_1 не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 13.12.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекція прийняла та направила ФОП ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» від 29.12.2017 №9823-19, якою повідомила позивача про наявність податкового боргу у загальній сумі 45682,46 грн. за узгодженими грошовими зобов`язаннями, а саме: заборгованості щодо сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 2813,13 грн., у тому числі пені у розмірі 57,70 грн; заборгованості щодо сплати податку на додану вартість в розмірі 19045,95 грн., у тому числі штрафних санкцій у розмірі 3809,19 грн.; штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм обігу готівки та застосування реєстраторів в розмірі 3823,38 грн., у тому числі пені у розмірі 8,38 грн.; адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 20000,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2017 у справі №810/1407/17, яка набрала законної сили 18.09.2017, було скасовано податкове повідомлення рішення №0001761005 від 28.01.2015 на суму 19045,95 грн.

Вважаючи вказану вище податкову вимог протиправною, з огляду на наявність судового рішення у справі №810/1407/17, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За визначенням, наведеним у пункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

В силу положень пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з абзацом 1 пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

В свою чергу, нормами пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення та до моменту його повного погашення за всіма видами податків і зборів. При цьому, грошові зобов`язання, які складають податковий борг, можуть змінюватися як кількісно, так і за видами податків. Проте у разі зміни суми податкового боргу, зокрема його збільшення, нормами Податкового кодексу України не передбачено обов`язку контролюючого органу повторно формувати та вручати платнику податків податкову вимогу.

Тільки після того, як платник податків повністю погасить податковий борг, включаючи пеню, податкова вимога буде вважатись відкликаною в розумінні підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України.

Висновок щодо правового регулювання подібних правовідносин викладений в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 (справа № 810/2533/16), від 19.02.2019 (справа № 818/1117/16), від 04.03.2019 (справа №2а-6053/11/1070), від 25.02.2020 (справа №1340/5767/18), від 27.09.2022 (справа № 380/7694/20), від 15.04.2021 (справа № 320/6836/18).

Так, за інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, провадження у адміністративній справі № 810/1407/17 про скасування податкове повідомлення рішення №0001761005 від 28.01.2015 на суму 19045,95 грн., було відкрите лише 13.04.2017.

З урахуванням вищевказаного правового регулювання спірних правовідносин та встановлених обставин у справі, зокрема, щодо того, що на дату прийняття оспорюваної податкової вимоги грошові зобов`язання, визначені позивачу податковими повідомленнями повідомленнями-рішеннями, реквізити яких наведені вище, набули статусу узгоджених, а також зважаючи на відсутність у позовній заяві та матеріалах справи доводів щодо протиправності податкової вимоги в частині податкового боргу за іншими податками та зборами (обов`язковими платежами), Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд,