ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 455/307/22

Описова частина

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Старосамбірської міської ради Львівської області, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є бабусею малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати якого ОСОБА_2 у 2013 році залишила сім`ю і виїхала за кордон, а батько ОСОБА_4 (син позивача) ІНФОРМАЦІЯ_2 помер внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих на війні.

Вказує, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. З народження малолітній ОСОБА_5 постійно проживав разом із нею та її покійним сином у житловому будинку на АДРЕСА_1 , тоді як місцезнаходження матері дитини їй невідоме.

Стверджує, що, залишивши у ранньому віці свого сина, відповідач без поважних причин не виконує обов`язків щодо його виховання, не цікавиться станом здоров`я дитини, навчанням та фізичним розвитком, не проявляє батьківських почуттів, піклування та турботи.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2023 року у складі судді Кущ Т. М. узадоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самі лише доводи позивача про те, що ОСОБА_2 не піклується про свого сина ОСОБА_5 , ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати.

У матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про її ухилення від виховання своєї дитини, тому з урахуванням встановлених обставин, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

При цьомусуд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина та вважав його необ`єктивним, таким, що прийнятий лише зі слів позивача та без урахування якнайкращих інтересів дитини.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, виїхавши до Італії, ОСОБА_2 не брала належної участі у вихованні сина, не піклувалася про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувалася із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не виявляла інтересу до внутрішнього світу дитини, не створювала умов для отримання нею освіти.

На думку колегії суддів, передача відповідачем посилок, періодичне, не щомісячне пересилання нею коштів на утримання сина, не може замінити материнську любов та турботу, яких так потребувала дитина, про що і зазначив у своїх поясненнях малолітній ОСОБА_5 , вказавши, що у нього в душі є образа на матір, яка з дитинства залишила його з батьком та бабусею, позбавивши його материнської любові та турботи, без яких він змушений був зростати.

Отже, залишивши дитину з раннього віку на проживання та виховання з батьком і бабусею, мати зі своєї власної волі самоусунулася від здійснення нею батьківських обов`язків, а періодичне пересилання коштів на утримання сина за відсутності безпосередньої участі у його вихованні, навчанні та розвитку, не може слугувати достатньою підставою вважати, що відповідач належно виконувала обов`язки щодо виховання дитини.

Крім цього, беззаперечно знаючи про війну в Україні, відповідач не намагалася створити сину безпечні умови проживання, не забрала його до себе в Італію, і, будучи в подальшому обізнаною про перебування ОСОБА_5 разом з бабусею в Польщі, не знайшла можливості з ним там зустрітися, поспілкуватися, морально його підтримати, не виявляла інтересу до внутрішнього світу та переживань дитини.

Після смерті батька дитини відповідач приїхала в Україну не з метою, щоб забрати сина в безпечне місце проживання, а задля оформлення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Водночас після ухвалення рішення судом першої інстанції дитина надалі проживає разом із бабусею, безпосереднє спілкування між сином та матір`ю відсутнє, відповідач не бере участі у його вихованні, оскільки продовжує проживати в Італії. Матеріально дитина утримується за рахунок призначеної після смерті батька пенсії, тоді як банківську картку, на яку нараховується пенсія у зв`язку із втратою годувальника, ОСОБА_2 передала позивачу лише під час розгляду цієї справи.

Зазначені обставини у їх сукупності колегія суддів розцінила як винне ухилення матері від виконання обов`язків щодо виховання сина.

На думку колегії суддів, те, що до відповідача не застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки застосування згаданих заходів не обов`язково має передувати вирішенню питання про позбавлення батьківських прав.

Посилання суду першої інстанції на те, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам малолітнього сина відповідача найкраще відповідатиме збереження його зв`язків із сім`єю, в тому числі і з матір`ю, є безпідставними, оскільки такі висновки суду спростовуються матеріалами справи, поясненнями самого ОСОБА_5 , який вважав за потрібне позбавити матір батьківських прав з тих підстав, що нею свідомо не виконуються обов`язки щодо його виховання.

Саме від відповідача залежало те, щоб проживати разом із сином, займатися його вихованням, розвитком та матеріальним забезпеченням, не перекладаючи весь тягар виховання на бабусю, проте матір фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

На думку колегії суддів, перебування матері за межами України не може бути виправданням того, що вона не мала об`єктивної, незалежної від неї можливості виконувати обов`язки щодо виховання сина, оскільки виїхала на заробітки.

Одне лише бажання відповідача брати участь у вихованні сина, яке вона висловила в суді першої інстанції, не може вважатися проявом батьківського піклування, турботи, дійсного бажання брати участь у вихованні дитини, виконувати батьківські обов`язки, оскільки матір і надалі перебуває в Італії, а її син проживає разом із бабусею.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кіт В. Ю. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, а рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 червня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявники зазначили, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

За період відсутності на території України ОСОБА_2 систематично робила грошові перекази, передавала речі і продукти для забезпечення належного матеріального утримання дитини. Наведене свідчить, що відповідач належно виконувала свої материнські обов`язки, всіляко намагалася забезпечити свою дитину матеріально, а також постійно спілкувалася з нею, що виключає можливість позбавлення її батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Поведінка відповідача стосовно свого сина свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки. У матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, зокрема дані про винну поведінку в ухиленні від виховання дитини, у свідомому нехтуванні обов`язками.

Аргументи інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , а у січні 2024 року - Орган опіки та піклування Старосамбірської міської ради Львівської області подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Виїхавши до Італії, ОСОБА_2 не брала належної участі у вихованні сина, не піклувалася про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини.

Належну малолітньому ОСОБА_5 пенсію у зв`язку із втратою годувальника за період з дати смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до серпня 2023 року відповідач перевела на додатково відкриту на ім`я сина ОСОБА_5 банківську картку лише в сумі 50 000,00 грн, тоді як розмір цієї пенсії за вказаний період становив 180 000,00 грн (18 місяців х 10 000,00 грн).

Крім того, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» малолітньому ОСОБА_5 , батько якого загинув внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення, належить одноразова допомога у розмірі 5 000 000,00 грн, однак відповідач не дала синові ані копійки з цих коштів.

Отже, одне лише бажання відповідача брати участь у виховуванні сина, яке вона висловила в суді першої інстанції, не може вважатися проявом батьківського піклування, турботи, дійсного бажання брати участь у вихованні дитини, виконувати батьківські обов`язки, оскільки матір і надалі перебуває в Італії, а її син проживає разом із бабусею.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із Самбірського міськрайонного суду Львівської області та зупинено дію оскаржуваної постанови апеляційного суду.

21 грудня 2023 року справа № 455/307/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що з 18 лютого 2006 року відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (син позивача) перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 травня 2017 року. Під час шлюбу у них народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_6 (том 1 а. с. 6-8, 11).

Батько дітей ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - вибухова травма, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків (том 1 а. с. 9-10).

Довідкою Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області від 31 березня 2022 року № 342 та будинковою книгою підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані та проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 12, 14-18).

Згідно з актом від 31 березня 2022 року, підписаним комісією у складі депутата Старосамбірської міської ради Жук І. В., сусідами позивача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та міським головою ОСОБА_9 , та актом обстеження сім`ї від 04 квітня 2022 року, складеним завідувачем сектору служби у справах дітей Старосамбірської міської ради Львівської області Крупою О. С. та головним спеціалістом сектору служби у справах дітей Микуляком Р. М., у житловому будинку АДРЕСА_1 , в якому мешкає ОСОБА_1 разом з внуком ОСОБА_2 , є всі необхідні умови для проживання сім`ї. Зі слів ОСОБА_1 , мати залишила малолітнього ОСОБА_5 у віці 1 рік 3 місяці з батьком, матеріально не допомагає та не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не проявляє до нього материнської любові (том 1 а. с. 13, 125).

Характеристикою, виданою 04 квітня 2022 року директором Закладу загальної середньої освіти I-III ступенів № 2 міста Старий Самбір Львівської області, підтверджується, що ОСОБА_3 є учнем 7 класу, за час навчання у школі має достатній рівень довільної пам`яті, логічного і тверезого мислення. Він є в міру відкритим з тими, кого вважає своїми друзями, проте намагається бути щирим і відкритим з усіма. Крім того, дитина проявляє холеричний тип темпераменту, позитивно реагує на прохання. Авторитетом для нього завжди був батько, дуже тепло та з любов`ю відгукується про бабусю, яка завжди здатна підтримати, допомогти та надихнути на подолання труднощів. У характеристиці також зазначено, що саме бабуся постійно підтримує зв`язок зі школою, класним керівником, активно співпрацює задля належного виховання внука ОСОБА_5 та має на нього позитивний вплив (том 1 а. с. 20).

Згідно з листом-повідомленням, підписаним 23 січня 2023 року класним керівником та директором Закладу загальної середньої освіти I-III ступенів № 2 міста Старий Самбір Львівської області, неповнолітній ОСОБА_3 проживав тільки з татом та бабусею, мати дитини проживає в Італії та жодного разу не телефонувала в школу і не цікавилася навчанням сина, не шукала зв`язку з класним керівником (том 1 а. с. 130).

Висновком Органу опіки та піклування Старосамбірської міської ради Львівської області від 24 січня 2023 року № 89/02-23 визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на те, що мати дитини не виконує батьківських обов`язків щодо виховання сина, не створює умов для фізичного, духовного і морального розвитку дитини (том 1 а. с. 136-138).

Допитаний в суді першої інстанції в присутності педагога ОСОБА_11 неповнолітній ОСОБА_5 , якому на той час вже виповнилося 14 років, пояснив, що, на його переконання, мама не виконує свої батьківські обов`язки щодо нього, а тому він не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Також вказав, що він дуже ображений на маму за те, що в дитинстві вона з татом поділили дітей та визначили їх місце проживання порізно. Вважає, що матір його покинула в малолітньому віці, через що він проживав разом із батьком та бабусею. Додатково зазначив, що від бабусі та сторонніх людей у селі чув багато негативної інформації про маму, а тому йому за неї та її минуле дуже соромно. Бабусю він дуже любить та хоче жити тільки з нею, категорично відмовляється їхати з мамою в Італію. Разом із тим неповнолітній ОСОБА_5 підтвердив, що спілкувався з мамою по телефону, приблизно 4-5 разів на рік вона висилала йому гроші та посилки з продуктами харчування і одягом, купувала телефони, декілька разів приїздила в Україну та брала його до себе. Влітку 2018 року він жив два місяці у мами в Італії, вона пропонувала йому залишитися з нею, проте йому не сподобалося там, бо то інша країна та інша незнайома йому мова, яку він не хоче вивчати, тому він вирішив повернутися в Україну до батька.

Апеляційний суд також встановив, що, виїхавши до Італії, ОСОБА_2 не брала належної участі у вихованні сина, не піклувалася про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувалася із сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не виявляла інтересу до внутрішнього світу дитини, не створювала умов для отримання сином освіти.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації малолітній ОСОБА_5 саме з бабусею, а не з матір`ю, виїхав до Польщі, водночас як відповідач разом із його братом безпечно проживали в Італії.

Заочним рішенням районного суду у місті Радомі Польщі від 16 травня 2022 року малолітньому ОСОБА_5 було призначено тимчасового опікуна в особі його бабусі ОСОБА_1 .

Крім того, після смерті батька дитини ОСОБА_2 приїхала в Україну не з метою, щоб забрати сина в безпечне місце проживання, а задля оформлення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. У подальшому цей вид пенсії перераховувався на банківську картку відповідача, хоча її син фактично проживав разом з бабусею, яка матеріально його утримувала.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18), на яку посилалася заявник у касаційній скарзі, зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), на яку також посилалася заявник у касаційній скарзі, вказано, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Так, заслуханий у суді першої інстанції неповнолітній ОСОБА_3 , якому на час розгляду справи виповнилося 14 років, у присутності педагога суду пояснив, що його матір ОСОБА_2 не опікується ним, він із дитячих років постійно проживав із своїм батьком та бабусею у житловому будинку на АДРЕСА_1 , які піклувалися про нього. Висловив думку про позбавлення відповідача батьківських прав щодо нього.

Врахувавши висновок органу опіки та піклування і думку дитини, а також те, що відповідач не виконувала належно свої батьківські обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Тому, врахувавши те, що матір ніколи не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні, неодноразово забирала сина до себе в Італію та пропонувала йому залишитися разом з нею задля відновлення їх стосунків, а також те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення її батьківських прав.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення матері щодо позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, Верховний Суд у контексті конкретних обставин цієї справи погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у згаданих постановах, на які послалася заявник у касаційній скарзі, апеляційний суд залишив поза увагою те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Самі по собі встановлені факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 1 985,00 грн, які підлягають стягненню з позивача на її користь.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду