ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката - ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 3 серпня 2023 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Львівський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно
ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та 3 серпня 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 7 листопада 2022 року близько 20:30 ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки BMW 320D, р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Івана Франка поблизу будинку № 4, в м. Моршині, Стрийського району Львівської області в напрямку центральної частини міста, порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, а саме: п. 1.5 розд. 1, підпункти «б», «д» п. 2.3 розд. 2, пункти 12.3, 12.4 розд. 12, які виразилися в тому, що він під час керування транспортним засобом не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, рухаючись із перевищенням допустимої швидкості, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, з моменту виникнення небезпеки у вигляді пішохода, який рухався зліва направо відносно напрямку руху автомобіля та якого водій об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, що призвело до наїзду на пішохода ОСОБА_8 . Унаслідок порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху потерпілий ОСОБА_8 отримав тупу поєднану травму тіла, яка супроводжувалася крововиливами під оболонки головного мозку, повний перелом грудного відділу хребта на рівні 2?3 хребцевого зчленування з розривом спинного мозку і міжхребцевих зв`язок, переломи 2, 3, 4, 5-го ребер справа по біляхребтовій лінії з розривом легеневої та пристінкової плеври, повною травматичною ампутацією правої гомілки і переломом обох кісток лівої гомілки з крововиливами в навколишні м`які тканини, із забоєм серця та легень, що призвело до розвитку травматично-геморагічного шоку та смерті, у результаті якої пішохід ОСОБА_8 загинув на місці події.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, - порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду стосовно його підзахисного і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 2 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки у вироку не навів належних та достатніх мотивів призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зауважує, що апеляційний суд усупереч вимогам КПК, не перевірив належним чином обставин, які мають істотне значення для призначення додаткового покарання засудженому відповідно до положень статей 50, 65 КК, та в основу свого рішення про додаткове покарання поклав лише настання летального наслідку від ДТП.Захисник вказує про те, що ОСОБА_6 перевищував швидкість, чим порушував ПДР, оскільки перелякався, що його хочуть пограбувати, а потерпілий перебував у темному одязі та, рухаючись зліва направо, фактично вибіг з-під зустрічного мікроавтобуса. Зазначає про примирення з потерпілою стороною та її позицію щодо покарання, а саме не позбавляти засудженого волі та права керувати. Крім цього, покликається на те, що єдиним джерелом доходів для утримання сім`ї засудженого є діяльність, пов`язана з продажем автомобілів на вторинному ринку, і робота водієм.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги захисника засудженого, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів уважає безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до роз`яснень, що містяться в пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у ході призначення покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом із тим процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який повинен значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування цього вироку у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та про ухвалення нового вироку, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікація його дій, вид і розмір основного покарання, призначеного ОСОБА_6 , та застосування ст. 75 КК є обґрунтованими, однак, погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання.
Суд апеляційної інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, вчинений з необережності, обставини його вчинення та наслідки цього, а саме заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, унаслідок чого останній загинув на місці події; особу засудженого, котрий раніше не судимий, має на утриманні малолітнього сина, відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженого, і наявність тих, які його пом`якшують, - щирого каяття, відшкодування шкоди потерпілим та активного сприяння розкриттю злочину.
З урахуванням наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції інкримінованого злочину у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції, без його реального відбування, чого не оскаржує сторона захисту, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на таке.
Основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.
При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував як особу засудженого, так і обставини злочину, який стався внаслідок грубого порушення ОСОБА_6 вимог п. 1.5 розд. 1, підпункти «б», «д» п. 2.3 розд. 2, пункти 12.3, 12.4 розд. 12, що зрештою спричинило смерть потерпілого, а пом`якшуючі обставини про особу засудженого взято до уваги в ході застосування положень ст. 75 КК до основного покарання.
Також колегія суддів урахувала, що під час апеляційного розгляду не було встановлено даних на підтвердження того, що діяльність засудженого пов`язана з правом керування транспортним засобом, а зазначені місцевим судом обставини, за яких він дійшов висновку щодо непризначення засудженому додаткового покарання, не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_6 без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим не призначати додаткового покарання ОСОБА_6 , з чим погоджується Верховний Суд.
У цьому аспекті доводи касаційної скарги захисника засудженого про наявність у підзахисного життєвої необхідності у користуванні транспортним засобом, є необґрунтованими, зокрема без посилання на відповідні докази.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, указані обставини мають важливе значення в ході вибору заходу примусу та для забезпечення його мети і свідчать про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не буде справедливим та не сприятиме меті - запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_6 , крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, навівши достатні аргументи й підстави для ухвалення такого рішення.
Тож, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому покарання узгоджується з приписами статей 50, 65 КК.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_6 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатись явно несправедливим унаслідок суворості.
А тому колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника засудженого необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд