ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/3533/23

У березні 2023 року Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компаком-2000» (далі - ТОВ «Компаком-2000») про стягнення 1 760 150,00 грн.

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Компаком-2000» надало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, який воно понесло та очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та зазначило, що докази понесених судових витрат будуть надані у строки, передбачені частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Компаком-2000» на користь Національного агентства пеню у розмірі 470,00 грн, судовий збір у розмірі 7,05 грн. В частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 759 680,00 грн - відмовлено.

У строк, встановлений процесуальним законодавством, ТОВ «Компаком-2000» подало до Господарського суду міста Києва заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Національне агентство подало до Господарського суду міста Києва заперечення на заяву відповідача щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначило про неспівмірність витрат, заявлених відповідачем з наданими адвокатом послугами.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, заяву ТОВ «Компаком-2000» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Національного агентства на користь ТОВ «Компаком-2000» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у січні 2024 року Національне агентство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3533/23 за касаційною скаргою Національного агентства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.03.2024.

ТОВ «Компаком-2000» не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу та у судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ТОВ «Компаком-2000» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що ТОВ «Компаком-2000» не зверталось до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «Компаком-2000».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Національного агентства, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.03.2023 між Адвокатським об`єднанням «Віннерлекс» (адвокатське об`єднання) та ТОВ «Компаком-2000» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити відповідно до умов договору надану адвокатським об`єднанням правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору, що здійснюються адвокатським об`єднанням (пункт 1.1).

Згідно з пунктом 1.2 договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до договору, яка відображає доручення клієнта адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

Договір набуває юридичної сили з моменту підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань. При виконанні адвокатським об`єднанням своїх зобов`язань за договором, сторони складають двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг у двох примірниках (пункти 3.1, 3.4 договору).

Представництво інтересів відповідача у суді першої інстанції за договором безпосередньо здійснювали: адвокат Вінниченко О. О. на підставі ордеру серії АЕ № 1190788 від 04.04.2023; адвокат Носик Б. М. на підставі ордера серії АЕ № 1193218 від 14.04.2023.

У Специфікації № 2 від 31.03.2023 сторони погодили, що ТОВ «Компаком-2000» буде надано правову допомогу з представництва у Господарському суді міста Києва при розгляді справи № 910/3533/23, у тому числі, складання, оформлення і подання відзиву на позовну заяву, всіх інших необхідних процесуальних документів. А також встановлено фіксований розмір гонорару - 25 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції ТОВ «Компаком-2000» надало акт приймання-передачі послуг від 04.08.2023, підписаний адвокатським об`єднанням та ТОВ «Компаком-2000», відповідно до якого адвокатське об`єднання належним чином надало клієнту професійну правничу допомогу, зазначену в додатку № 1 до цього акту, а клієнт прийняв надану професійну правничу допомогу. Вартість наданої професійної правничої допомоги згідно звіту про надану правничу допомогу від 04.08.2023 (додаток № 1) та специфікації № 2 від 31.03.2023 становить 25 000,00 грн. Також у акті зазначено, що у клієнта відсутні будь-які претензії, пов`язані з наданням правової допомоги.

Відповідно до звіту про надану правничу допомогу від 04.08.2023 (додаток № 1 до акту) на виконання умов договору про надання правової допомоги від 31.03.2023 адвокатським об`єднанням надано професійну правничу допомогу зі складання, оформлення і подання відзиву на позовну заяву, процесуальних заяв у справі та участі у судових засіданнях під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/3533/23. Вартість наданих послуг (фіксований гонорар) 25 000,00 грн.

Частково задовольняючи заяву відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат та врахувавши клопотання позивача про зменшення таких витрат, з огляду на результат розгляду цієї справи, а також враховуючи критерії реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Національне агентство, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що судами попередніх інстанцій порушено положення статей 126, 129 ГПК України та не враховано висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не враховано, що відповідачем не надано детальний розрахунок (калькуляції) понесених витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги та не вказано часу, витраченого на підготовку документів у справі. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з Національне агентства 5 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу без жодного обґрунтування. Також скаржник зазначає, що фінансове забезпечення Національного агентства здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а тому з метою недопущення нецільового використання бюджетних коштів, просить відмовити у задоволенні заяви відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу є достатніми для підтвердження факту понесення таких витрат.

Разом з цим, суд першої інстанції, встановивши, що наданий відповідачем рахунок від 31.03.2023 на оплату правової допомоги за договором від 31.03.2023 на суму 25 000,00 грн за оплату правової допомоги згідно специфікації № 1 та платіжна інструкцію від 12.04.2023 № 17 про оплату відповідачем адвокатському об`єднанню 25 000,00 грн за рахунком від 31.03.2023 не підтверджує і не спростовує оплату наданих послуг, оскільки правнича допомога надавалась відповідачу у справі № 910/3533/23 на підставі специфікації № 2, а не № 1. При цьому судом першої інстанції правомірно зазначено, що для розподілу витрат на правничу допомогу між сторонами, докази її оплати відповідачем не є обов`язковими.

Також судами установлено, що позивачем було заявлено про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач просить стягнути з нього. Позивач вважає, що послуги по складанню і поданню відзиву та участь в кількох засіданнях в режимі відеоконференції є неспівмірними із розміром заявлених до стягнення витрат, а з наданих відповідачем доказів не вбачається обсягу затраченого адвокатом часу на надання послуг.

Дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також клопотання відповідача на зменшення цих витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на те, що розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25 000,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн, та відповідно правомірно частково задовольнив заяву ТОВ «Компаком-2000» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з Національного агентства на користь ТОВ «Компаком-2000» вказаних витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм статей 126, 129 ГПК України при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Національне агентство, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до якого під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, а також критерії реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн, а тому частково задовольнив заяву відповідача про стягнення таких витрат та відповідно стягнув з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про часткове присудження відповідачу витрат на професійну правову допомогу не суперечать висновку викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанцій не приймає до уваги доводи скаржника щодо ненадання відповідачем детального розрахунку (калькуляції) понесених витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги та не зазначення часу, витраченого на підготовку документів у справ, оскільки в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу.

Посилання скаржника на те, що фінансове забезпечення Національного агентства здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, не береться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки державне забезпечення позивача не є підставою для звільнення від зобов`язання відшкодувати судові витрати.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд