ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/21629/22

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в якому просила стягнути на свою користь 37 874,18 грн інфляційних втрат та 4 858,37 грн нарахованих 3 % річних.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 03 березня

2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення 3 % річних за період з 02 квітня 2021 року по 07 липня 2022 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2023 року без змін.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 у справі, яка переглядається, та в іншій справі - № 686/13884/22, є тотожними у відповідній частині, спір виник між тими самими сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про той самий предмет - стягнення 3% річних від боргу у розмірі 134 400 грн за договором позики від 15 грудня 2018 року, та з тих самих підстав - невиконання ОСОБА_2 умов договору позики від 15 грудня 2018 року.

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Сергійчук Ю. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2023 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі

№ 640/7778/18.

Також суду попередніх інстанцій не врахували, що предмет та підстави позову у справі № 686/13884/22 та у справі № 686/21629/22, яка переглядається, не є тотожними (підставою позову у справі № 686/13884/22 було рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 квітня 2021 року, предметом позову - стягнення грошових коштів у валюті доларів США, тоді як підставою позову у справі № 686/21629/22 є постанова Хмельницького апеляційного суду від 17 червня

2021 року, а предметом позову - стягнення коштів у гривні).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 686/21629/22 з місцевого суду.

12 липня 2023 року справа № 686/21629/22 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Як випливає зі змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі

№ 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (пункти 26, 27).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У цій справі суди вказували, що як вбачається зі змісту позовних вимог справі, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь

37 874,18 грн інфляційних втрат та 4 858,37 грн нарахованих 3 % річних за період з 02 квітня 2021 року по 05 жовтня 2022 року, посилаючись на те, що між сторонами 15 грудня 2018 року було укладено договір позики, предметом якого є грошові кошти в сумі 13 4400 грн, що еквівалентно 4 800 доларам США, однак відповідач позику не повернув.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 17 червня 2021 року у справі

№ 686/30488/20 стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 134 400 грн, 3% річних за період з 16 червня 2019 року по 01 квітня 2021 року в сумі

7 235,51 грн та судовий збір в розмірі 1 416,36 грн.

Разом з тим, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 07 листопада 2022 року, яка набрала законної сили 25 листопада 2022 року, провадження у справі № 686/13884/22 за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних в сумі 151,94 доларів США за період з 02 квітня 2021 року по 07 липня 2022 року закрив у зв`язку із відмовою представника ОСОБА_1 від позову, що позивачем не оспорюється.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказувала, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 квітня 2021 року у справі № 686/30488/20 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь

5 058,80 доларів США, з яких 4 800 доларів США основного боргу та 258,80 доларів США 3 % річних від загальної суми боргу, який виник на підставі договору позики від 15 грудня 2018 року, предметом якого є грошові кошти в сумі 134 400 грн, що еквівалентно 4 800 доларам США.

Отже, встановивши, що оскільки вимоги ОСОБА_1 у справі, яка переглядається та в іншій справі - № 686/13884/22 є тотожними у відповідній частині, спір виник між тими самими сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про той самий предмет - стягнення 3 % річних від боргу у розмірі 134 400 грн за договором позики від 15 грудня 2018 року та з тих самих підстав - невиконання ОСОБА_2 умов вказаного договору, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що з одного і того самого відповідача ОСОБА_2 не може бути стягнута одна й та ж сума, а саме 3 % річних за період з 02 квітня 2021 року по 07 липня 2022 року, за одним і тим самим договором позики.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що предмет і підстава позову в цій справі та у справі № 686/13884/22 не однакові.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня

2019 року у справі № 640/7778/18, оскільки у цій постанові касаційний суд вказав, що відповідно до законодавства позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Таким чином, висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 22 травня 2019 року у справі

№ 640/7778/18.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду