ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021172010000001, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Шишаки Шишацького району Полтавської області та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2022 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 на вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 31 травня 2022 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 31 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2022 року, остаточно ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.
Крім того, вказаним вироком частково задоволено цивільний позов та ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 10 000 грн моральної шкоди і 8000 грн витрат на правову допомогу, у стягненні 43 108, 75 грн матеріальної шкоди - відмовлено.
16 жовтня 2023 року Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 31 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 289 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2022 року щодо ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції ухвалив виконувати самостійно.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Суд установив, що ОСОБА_6 25 лютого 2021 року близько 15:30 у с. Козельщина Кременчуцького району Полтавської області незаконно заволодів транспортним засобом, який взяв для ремонту. Так, ОСОБА_6 сів за кермо автомобіля «Кіа Soul», 2009 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , яким користувалася ОСОБА_9 та який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_8 , запустив двигун та не маючи дозволу власника або володільця здійснив рух із с. Василівка Кременчуцького району до м. Полтави, де допустив його зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_2 . Своїми діями ОСОБА_6 завдав збитків ОСОБА_8 на суму 43 108, 75 грн
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 31 травня 2022 року та вироком Полтавського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року, ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 звернулися до суду з касаційною скаргою, у якій просять оскаржені судові рішення скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрити. В обґрунтування своїх вимог сторона захисту посилається на те, що засуджений не є суб`єктом інкримінованого злочину та вина його не доведена поза розумним сумнівом.
Не погоджуючись із фактичними обставинами справи, встановленими судами, наводячи власну версію подій, при цьому посилаючись на висновки Верховного Суду у справах № 755/16101/16-к (провадження № 51-3140км19) та № 740/1458/20 (провадження
№ 51-2429км21), засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 стверджують про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
На думку сторони захисту, винуватість ОСОБА_6 не доведено поза розумним сумнівом, покладені в основу вироку докази є суперечливими. Засуджений та його захисник стверджують, що суди належним чином не врахували показань свідка ОСОБА_10 , а показання потерпілого та свідка ОСОБА_9 уважають недостовірними.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, поданої захисником та засудженим.
Засуджений подав заяву до касаційного суду, за якою просив здійснювати розгляд касаційної скарги за його відсутності.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У касаційній скарзі не йдеться про порушення порядку, встановленого кримінальним процесуальним законом, під час збирання доказів, покладених в обґрунтування висновку про доведення винуватості ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 289 КК, та їх оцінки на предмет належності й допустимості або про неправильне, неповне чи перекручене відображення в тексті оскаржених судових рішень змісту досліджених судом доказів, про їх отримання з порушенням прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням меж касаційного розгляду, встановлених ст. 433 КПК, касаційний суд не має підстав піддавати сумніву висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо достатності доказів для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК, з огляду на відсутність підстав для твердження про їх недопустимість.
Фактично сторона захисту не погоджується з оцінкою вказаних доказів на предмет їх достовірності щодо встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, що не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції в аспекті реалізації його повноважень, визначених ст. 433 КПК. Отже, безпідставними є доводи сторони захисту про відсутність доказів вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого судом за ч. 1 ст. 289 КК.
Колегія суддів виходить із того, що відповідно до ст. 94 КПК достатніми є докази, які в сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування в конкретному провадженні за приписами ст. 91 цього Кодексу. Положеннями ст. 94 КПК визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вбачається, що місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, ретельно дослідивши обставини кримінального провадження, дійшов висновку, що досліджені докази узгоджуються між собою та доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Такого висновку суд дійшов за результатами оцінки показань ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , письмових доказів: протоколу огляду від 30 березня 2021 року; протоколу огляду транспортного засобу від 06 квітня 2021 року № 69 з фототаблицями; висновку судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2021 року № 69; заяви ОСОБА_11 від 30 березня 2021 року, за якою він добровільно видав працівникам поліції автомобіль марки «Kia Soul», номерний знак НОМЕР_1 , чорного кольору, який йому пригнав 26 лютого 2021 року опівночі ОСОБА_6 , та інших документів, долучених до матеріалів кримінального провадження.
Касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав вичерпні й мотивовані відповіді на доводи сторони захисту.
Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, які фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів на предмет їх достовірності, на підставі приписів статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Тому колегія суддів касаційного суду не бере до уваги доводи сторони захисту щодо неправильної, на її думку, оцінки судами досліджених доказів на предмет їх достовірності, за відсутності доводів про недопустимість окремих доказів та безпідставності конкретних доводів щодо неналежної оцінки досліджених судом доказів, зокрема показань потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Суд першої інстанції встановив, що заволодіння транспортним засобом відбулося незаконно шляхом зловживання довірою ОСОБА_9 . Діючи з умислом на незаконне заволодіння транспортним засобом, за відсутності дозволу власника чи володільця автомобіля на право керування транспортним засобом, та маючи доступ до нього, ОСОБА_6 сів за кермо транспортного засобу, запустив двигун, чим установив контроль над автомобілем, та здійснив рух з первісного місця перебування транспортного засобу в АДРЕСА_1 до м. Полтави.
Посилання ОСОБА_6 на необхідність поїздки до м. Полтави з метою купівлі запчастин до автомобіля суди спростували, спираючись на матеріали кримінального провадження та показання свідка ОСОБА_9 , яка вказувала про самостійну покупку необхідних деталей для ремонту автомобіля, які самостійно поклала в його багажник і передала автомобіль для ремонту транспортного засобу, сподіваючись, що ОСОБА_6 , за домовленістю між ними, поверне автомобіль до 20 години того ж дня. Натомість ОСОБА_6 домовленість не виконав, автомобіль не повернув, з огляду на що вона самостійно почала шукати транспортний засіб, який виявила в м. Кременчуку на станції ремонту.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що під незаконним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. З огляду на обставини конкретного провадження моментом закінчення злочину може бути початок руху автомобіля унаслідок запуску двигуна чи буксирування, момент встановлення контролю за рухом транспортного засобу внаслідок відсторонення власника чи користувача від керування ним або їх примушування до початку чи продовження руху.
Протиправному заволодінню транспортним засобом шляхом зловживання довірою притаманні свої характерологічні ознаки, які відрізняють указаний спосіб вчинення кримінального правопорушення від інших. У разі застосування зловживання довірою моментом закінчення кримінального правопорушення є момент припинення правомірного володіння транспортним засобом, яке здійснювалося винуватим за волею і бажанням власника або користувача, у межах та порядку, визначених ними, та встановлення протиправного володіння внаслідок використання транспортного засобу всупереч їх волі, тобто не з тією метою, для досягнення якої його передано, і не для вирішення тих завдань, які визначені власником чи володільцем як умова для передачі і правомірного володіння транспортним засобом.
Саме такі обставини було встановлено у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 .
Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що отримання ОСОБА_6 ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу для доставки автомобіля до місця його ремонту не виправдовує дії обвинуваченого, що полягали у заволодінні транспортним засобом без дозволу власника чи користувача транспортного засобу з метою поїздки до іншого населеного пункту з будь-якою метою.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками судів та вважає, що сукупність досліджених місцевим судом доказів не свідчить про наявність у ОСОБА_6 дозволу на керування належним ОСОБА_8 транспортним засобом, окрім як для доставки автомобіля до місця його ремонту.
Касаційний суд відхиляє твердження сторони захисту про неналежне врахування показань свідка ОСОБА_10 , показання якого у взаємозв`язку з показаннями потерпілого та інших свідків були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, які детально проаналізували їх за правилами ст. 94 КПК та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК.
Посилання сторони захисту на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 755/16101/16-к (провадження № 51-3140км19) колегія суддів не вважає обґрунтованим, оскільки застосування вказаних вище норм права обумовлюється встановленими судом фактичними обставинами конкретного кримінального провадження, які не є ідентичними з тими, про які йдеться в зазначених провадженнях. Так, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обвинувачена особа не може бути суб`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК, оскільки автомобіль був переданий власницею відповідно до договору оренди з можливістю його експлуатації за цільовим призначенням і перебував в обвинуваченого протягом тривалого терміну, обвинуваченому добровільно були передані реєстраційні документи на автомобіль та ключі від нього, отже він мав право користування і володіння транспортним засобом на законних підставах до його протиправного відчуження сторонній особі, що по суті є підставою для застосування іншої кримінально-правової норми.
Водночас посилання ОСОБА_6 та його захисника на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 740/1458/20 (провадження № 51-2429км21), усупереч їхнім доводам, навпаки підтверджує правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 289 КК, оскільки в цьому провадженні особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 КК, який було вчинено за аналогічних обставин.
Оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам до його змісту, визначеним приписами статей 370, 374, 420 КПК, він ухвалений відповідно до положень закону України про кримінальну відповідальність, а тому посилання сторони захисту на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.
Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наведених в оскаржених судових рішеннях, і ставили під сумнів їх законність, засуджений та його захисник у касаційній скарзі не навели, і таких обставин за результатами касаційного перегляду за доводами поданої скарги не вбачається.
Отже, істотних порушень кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування вироку апеляційного суду, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у їх сенсі, визначеному законодавцем у приписах статей 412, 413 КПК, а також підстав для закриття кримінального провадження, колегія суддів не встановила, а тому касаційна скарга засудженого та захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд