ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого, засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно
ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та 26 вересня 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_7 28 жовтня 2022 року приблизно об 11 годині, керуючи технічно справним автомобілем BMW 530і, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_8 , їхав у лівій смузі для руху у світлий час доби по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю просп. Олександра Поля в м. Дніпрі з боку вул. Володимира Антоновича в напрямку просп. Пушкіна, проїзна частина якого має по три смуги для руху в кожному напрямку.
Під час руху водій ОСОБА_7 , проявляючи протиправну самовпевненість, здійснюючи рух із перевищенням максимально допустимої в населеному пункті швидкості, а саме рухаючись зі швидкістю не менше ніж 78 км/год, маючи можливість об`єктивно виявити пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину просп. Олександра Поля в м. Дніпрі справа наліво по ходу руху автомобіля у не відведеному для цього місці, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, у результаті чого в указаний час в районі будинку АДРЕСА_2 здійснив наїзд передньою частиною автомобіля BMW 530і на ліву бічну поверхню тіла пішохода ОСОБА_9 .
Своїми діями водій авто ОСОБА_7 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, пп. «б» п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4, пп. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху.
Порушення ним приписів п. 12.4 і пп. «б» 12.9 Правил дорожнього руху знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.
Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 22:00 в приміщенні КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня І. І. Мечнікова» ДОР від поєднаної травми голови, грудної клітки та кінцівок із численними переломами кісток скелета, яка ускладнилася розвитком травматичного шоку і набряку головного мозку, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа.
Дії ОСОБА_7 у вищезазначеній частині кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду стосовно нього. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 2 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки у вироку не навів належних та достатніх мотивів призначення йомудодаткового покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зауважує, що апеляційний суд, усупереч вимогам КПК, не перевірив належним чином обставин, які мають істотне значення для призначення додаткового покарання засудженому відповідно до положень статей 50, 65 КК, та своє рішення про додаткове покарання обґрунтував лише тим, що він щонайменше чотири рази притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Зазначає про те, що суд не взяв до уваги його заняття волонтерством та виконання ним завдань як водія.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Захисник підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів уважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів уважає безпідставними.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Відповідно до роз`яснень, що містяться в пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у ході призначення покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Разом із тим процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який повинен значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винуватого, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування цього вироку у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та про ухвалення нового вироку, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікація його дій, вид і розмір основного покарання, призначеного ОСОБА_7 , та застосування ст. 75 КК є обґрунтованими, однак, погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання.
Суд апеляційної інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, вчинений з необережності, обставини його вчинення та наслідки цього, а саме заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, унаслідок чого останній помер; особу засудженого, котрий раніше не судимий, працевлаштований, позитивно характеризується, відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду, відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженого, і наявність тої, яка його пом`якшує, - щире каяття.
З урахуванням наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції інкримінованого злочину у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції, без його реального відбування, чого не оскаржує сторона захисту, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого та сприятиме його виправленню і попередженню скоєння нових кримінальних правопорушень.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на таке.
Основним безпосереднім об`єктом цього кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.
При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував як особу засудженого, так і обставини злочину, який стався внаслідок грубого порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 1.3, 1.5, пп. «б» п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4, пп. «б» п. 12.9, що зрештою спричинило смерть потерпілого, а пом`якшуюча обставина про особу засудженого взята до уваги в ході застосування положень ст. 75 КК до основного покарання.
Також колегія суддів урахувала, що під час апеляційного розгляду не було встановлено даних на підтвердження того, що діяльність засудженого пов`язана з правом керування транспортним засобом, а зазначені місцевим судом обставини, за яких він дійшов висновку щодо непризначення засудженому додаткового покарання, не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Отже, на переконання апеляційного суду, місцевий суд не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим не призначати додаткового покарання ОСОБА_7 , з чим погоджується Верховний Суд.
У цьому аспекті доводи касаційної скарги засудженого про наявність у нього життєвої необхідності у користуванні транспортним засобом, є необґрунтованими, зокрема без посилання на відповідні докази.
На думку колегії суддів касаційної інстанції, указані обставини мають важливе значення в ході вибору заходу примусу та для забезпечення його мети і свідчать про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не буде справедливим та не сприятиме меті - запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК, взяв до уваги схильність ОСОБА_7 до порушень Правил дорожнього руху, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_7 , крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, навівши достатні аргументи й підстави для ухвалення такого рішення.
Тож, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому покарання узгоджується з приписами статей 50, 65 КК.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатись явно несправедливим унаслідок суворості.
А тому колегія суддів уважає, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд