ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 липня 2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023262020001037, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Рогатин Івано-Франківської області, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше в силу положень ст. 89 КК України не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Першотравневий районний суд м. Чернівці вироком від 18 липня 2023 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_6 19 березня 2023 року, приблизно о 18:00 год., діючи в умовах воєнного стану, знаходячись на території будівництва по АДРЕСА_2 , реалізуючи злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, умисно, таємно проник у сховище, звідки викрав робочі інструменти потерпілого ОСОБА_7 , а саме: два перфоратора, зварювальний інвертор, циркулярну пилу та шурупокрут, на загальну суму 9 716,2 грн, після чого з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнив частково, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_8 задовольнив повністю. Вирок суду першої інстанції змінив в частині призначеного покарання. Постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить судові рішення щодо нього змінити та пом`якшити призначене покарання.
Засуджений вважає, що його дії за ч. 4 ст. 185 КК України кваліфіковано не правильно, оскільки він мав вільний доступ до приміщення, з якого викрав інструменти, і не використовував для вчинення злочину умов воєнного стану, тому його дії повинні кваліфікуватись за ч. 1 ст. 185 КК України.
Також ОСОБА_6 зазначає, що з 21 квітня 2023 року він служить в ЗСУ, в матеріалах справи є його характеристика з військової частини.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Щодо посилань засудженого на неправильну кваліфікацію його діянь, то колегія суддів не вбачає їх обґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження діяння ОСОБА_6 кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України зокрема за кваліфікуючою ознакою крадіжки, вчиненою в умовах воєнного стану.
Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року (справа № 722/594/22, провадження № 51-3186 кмо 22) зроблено висновок щодо застосування положень ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану». Колегія суддів об`єднаної палати ККС дійшла висновку, що з урахуванням змін, внесених Законом України від 03 березня 2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст. 185 КК України, підлягає застосуванню у разі вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану. Тобто за ч. 4 ст. 185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.
Як встановлено судами, кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив 19 березня 2023 року в м. Чернівці. 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні був уведений воєнний стан, який діяв на момент вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, діяння ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного стану» кваліфіковано правильно.
Стосовно посилань у касаційній скарзі на відсутність такої кваліфікуючої ознаки як «проникнення у сховище», то з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 в суді першої інстанції в порядку положень ч. 3 ст. 349 КПК України повністю визнав вину у вчиненому, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини, у тому числі і факт проникнення у сховище, зокрема вказав, що дозволу власника на проникнення до приміщення, де зберігались інструменти, у вихідний день він не мав, хоча і мав ключі від цього приміщення.
Що стосується доводів за змістом касаційної скарги про суворість призначеного покарання, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 було призначено мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Не погоджуючись з таким рішенням суду щодо розміру призначеного покарання та порядку його відбування, засуджений та його захисник подали апеляційні скарги.
Апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, дані про особу винного, який визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, відшкодував заподіяну шкоду, з квітня 2023 року перебував на військовій службі, а також апеляційний суд врахував позицію потерпілого, який будь-яких претензій до ОСОБА_6 не мав, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування положень ст. 69 КК України при призначенні йому покарання.
З огляду на це апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції і ухвалив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи суспільну небезпечність вчиненого діяння, навівши відповіднеобґрунтування, визнав неможливим застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Таким чином, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень Верховним Судом в межах доводів касаційної скарги не встановлено.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд