ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/15111/21

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

На обґрунтування позову посилався на те, що з 2012 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

За час спільного проживання у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Восени 2016 року у нього з ОСОБА_2 виникла суперечка та він звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання їхнього старшого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 357/10318/16-ц визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його батьком ОСОБА_1 .

На час подання позову сторони проживали окремо. Він разом з синами проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач з червня 2021 року разом з дочкою - у м. Біла Церква.

Враховуючи те, що сторони не можуть дійти домовленості щодо місця проживання їхніх малолітніх дітей, позивач просив суд визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з батьком за адресою:

АДРЕСА_1 .

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, служба у справах дітей Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

На обґрунтування позову посилалася на те, що з 25 червня 2012 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від шлюбу вони мають трьох малолітніх дітей: синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З 2013 року вона фактично проживала на території Немішаївської селищної ради Бучанського району, Київської області, СГТ «Ясна поляна», вул. Лугова, 16-А разом із родиною.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 вигнав її разом з їхніми дітьми та вони почили проживати за адресою місця їхньої реєстрації у м. Біла Церква. Її син ОСОБА_3 навчався у 3-А класі опорного закладу освіти «Немішаївській спеціалізований заклад загальної середньої освіти ІІ-ІІІ ступенів - заклад загальної середньої освіти І-ІІІ», а ОСОБА_4 навчався у 1-Б класі цього ж навчального закладу. У період з 05 квітня 2021 року до 16 квітня 2021 року навчання відбувалось дистанційно. Враховуючи, що з 19 квітня 2021 року у навчальному закладі була відновлена денна форма навчання, а також те, що до кінця навчального року в школі лишалося менше двох тижнів, сини за взаємною згодою сторін, переїхали тимчасово за місцем проживання їхнього батька. Дочка ОСОБА_5 залишилася проживати з матір`ю. Після закінчення навчального року, ОСОБА_1 у порушення домовленостей щодо місця проживання дітей, повідомив, що сини залишаються проживати разом з ним, а також те, що він відбере у неї ще й дочку.

Зазначала, що вона неодноразово телефонувала ОСОБА_1 та намагалася мирним шляхом повернути синів, однак ОСОБА_1 не погодився.

З урахуванням наведеного, просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю ОСОБА_2 .

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 .

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Частково задовольняючи первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції врахував вік дітей, місце їхнього фактичного проживання на час розгляду справи та створені для них сторонами у справі умови. Також суд першої інстанції взяв до уваги рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 357/10318/16-ц, яким визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши обставини справи, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, дійшов законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення, як первісного, так і зустрічного позовів, визначивши місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, а місце проживання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю. Суд першої інстанції врахував, що батько створив умови для проживання та належного виховання синів, їх навчання, а мати, у свою чергу, тимчасово влаштувала життя разом із дочкою в Німеччині, де вона має місце проживання, соціальний захист, створені умови для навчання та розвитку малолітньої ОСОБА_5 , тому зміна існуючого порядку не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Водночас суд першої інстанції не врахував, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 357/10318/16-ц, яке набрало законної сили, вже визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 . Розглянувши позовні вимоги, які ОСОБА_1 не заявляв, суд першої інстанції, у порушення частини другої статті 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, що є підставою для скасування рішення суду, оскільки таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У касаційній скарзіОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Невкритий В. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частин вирішення вимог щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги висновок служби у справах дітей Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам ОСОБА_5 відповідатиме її спільне проживання з батьком.

Суди не врахували, що ОСОБА_2 , яка знаходиться в Німеччині, не має власного житла, не працює та не має самостійного доходу, а тому не може забезпечити дочці належні умови для навчання, виховання та розвитку.

ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на користь старшого сина ОСОБА_3 .

Водночас ОСОБА_1 має постійне місце роботи та власне житло, поряд з яким є садок, школа, лікарня, спортивні майданчики, та може створити усі необхідні умови для належного фізичного розвитку та навчання дітей.

Також суди не врахували, що служба у справах дітей Білоцерківської міської ради не виконала вимог ухвали суду першої інстанції та не надала суду висновок про визначення місця проживання дитини за зустрічним позовом.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині вимог про визначення місця проживання ОСОБА_5 , тому суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в іншій частині не переглядає.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Вареник А. М., подала відзив, в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до висновку психолога щодо психологічного обстеження ОСОБА_5 від 19 листопада 2021 року встановлено відмінний психологічний стан дитини під час проживання з матір`ю та сильну прив`язаність дитини до матері. У березні 2022 року ОСОБА_2 разом з дочкою виїхали до Німеччини, де перебувають на цей час. У Німеччині вони забезпечені житлом, харчуванням та всім необхідним, дитина перебуває у безпечних та комфортних умовах.

Провадження у суді касаційної інстанції

10 березня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в частині вирішення вимог щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 березня2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до копії свідоцтва про укладення цивільного шлюбу, виданого на підставі акта про укладення цивільного шлюбу від 25 червня 2012 року № 23, складеного у м. Новий Пазар, громада Новий Пазар, Шуменська область, Республіка Болгарія, сторони у справі 25 червня 2012 року уклали шлюб, місце укладення шлюбу - м. Новий Пазар, Республіка Болгарія (а.с.130, 131 том 1).

Доказів розірвання цього шлюбу жодна зі сторін суду не надала.

Від шлюбу сторони мають дітей:

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1695;

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2661;

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 5608.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 357/10318/16-ц визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1

13 вересня 2021 року судовим наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15 липня 2021 року і до досягнення сином повноліття.

Рішенням виконавчого комітету Немішаївської селищної ради VIII скликання Бучанського району Київської області від 10 грудня 2021 року № 554 затверджений висновок служби у справах дітей Немішаївської селищної ради про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до висновку служби у справах дітей Немішаївської селищної ради від 10 грудня 2021 року № 554 про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, підготовку до самостійного життя, забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дітей та виявив бажання опікуватися своїми дітьми, зважаючи на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , вважає за доцільне визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 , так як це відповідає інтересам дітей.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 29 липня 2022 року № 503 про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору між батьками про визначення місця проживання їхніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з одним із батьків наразі є неможливим і недоцільним у зв`язку з об`єктивними причинами.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Предметом спору у справі, що переглядається Верховним Судом, є визначення місця проживання дитини до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованій Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад, стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ, норм національного та міжнародного права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретно взятої справи, а вже тільки потім - права батьків.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини і, коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20), від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19.

Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з матір`ю, виходили з того, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, психологічний стан, безпеку. Суди врахували, що після того, як сторони у справі почали проживати окремо, малолітня ОСОБА_5 залишились проживати з матір`ю, де склалися необхідні соціально-побутові умови, у подальшому дитина разом з матір`ю переїхала на тимчасове проживання у Німеччину.

При цьому, суд на підставі частини шостої статті 19 СК України висновок служби у справах дітей Немішаївської селищної ради від 10 грудня 2021 року № 554 визнав таким, що складений з порушенням встановленого законом порядку, є формальним та одностороннім.

Ураховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з матір`ю в Німеччині, вік дитини, соціальні зв`язки та психологічну прив`язаність, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з матір`ю.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц.

У справі № 404/3499/17, на яку посилався заявник, суди відмовили у задоволенні позову матері про визначення місця проживання дітей разом із нею, зустрічний позов батька задовольнили, визначили місце проживання дочок разом з ним. Верховний Суд у цій справі зазначив, що безперервне проживання дітей з батьком в оточенні інших рідних для них людей в цьому випадку забезпечує їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним, діти проживають з батьком із липня місяця 2017 року в оточенні рідних людей жіночої статі: баби, тітки, двоюрідної сестри, які можуть забезпечити достатній догляд за дівчатками, діти регулярно відвідують навчальний заклад, у якому враховуються їх особливості.

Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі суди встановили, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, дочка ОСОБА_5 залишилась проживати разом з матір`ю, яка створила їй необхідні умови для проживання та виховання, а тому зміна існуючого порядку не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 зазначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанову Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19 перевагау матеріально-побутовому стані одного із батьків не є вирішальною для передачі йому дитини.

На час ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця її проживання, буде мати позитивний вплив на ОСОБА_5 . Дитина тривалий час проживає з матір`ю, яка створила усі необхідні умови для її проживання, виховання, навчання і соціального розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі.

Колегія суддів звертає увагу, що батько ОСОБА_5 , який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дитини, незалежно від того, з ким вона буде проживати.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що за зустрічним позовом ОСОБА_2 відсутній висновок органу опіки та піклування щодо доцільності проживання дітей разом з матір`ю з огляду на таке.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) зазначено «Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливість установити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».

Таким чином, винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду відповідно до статті 400 ЦПК України та не спростовують мотиви та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання ОСОБА_5 з матір`ю.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 , тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду