ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 568/879/23

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в якій просив встановити факт, що громадянин ОСОБА_2 , с. Копані, зазначений в списку № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії РВ 00011 від 05 липня 1994 року за порядковим номером 1051 і ОСОБА_1 , с. Копані є однією і тією ж особою, в силу допущення технічної помилки при написанні його прізвища під час складання зазначеного вище списку

№ 1 до Державного акта.

Заяву обґрунтовував тим, що в період з 01 грудня 1990 року по 28 березня 1995 року перебував у трудових відносинах з колгоспом ім. 17 Вересня (після реорганізації АВОП «Промінь»), що підтверджується трудовою книжкою.

Рішенням Підзамчівської сільської ради народних депутатів від 08 грудня 1993 року № 41 АВОП «Промінь» був затверджений та виданий Державний акт на право колективної власності на землю, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 11.

Відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю серії РВ 00011 від 05 липня 1994 року, зазначено список громадян-членів АВОП «Промінь» та зокрема за порядковим номером 1051 зазначений ОСОБА_2 , хоча, насправді, повинно було зазначено прізвище ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 ніколи не був членом АВОП «Промінь», а також не проживав на території с. Копані.

Вважає, що сталася технічна помилка і замість прізвища ОСОБА_1 було зазначено прізвище ОСОБА_2 .

Радивилівський районний суд Рівненської області ухвалою від 28 червня 2023 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовив.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження місцевий суд виходив з того, що зі змісту заяви вбачається спір про право, оскільки встановлення факту, щодо якого заявлено вимоги заяви фактично породжує майнове право заявника на земельну частку (пай).

Рівненський апеляційний суд постановою від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Радивилівського районного суду Рівненської області від 28 червня 2023 року скасував. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишив без розгляду.

Апеляційний суд вказував, що заявник фактично просить встановити тотожність особи, неоднаково названої в різних документах, що не підпадає під категорію справ, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Додатково суд апеляційної інстанції також зазначав, що як вбачається із матеріалів справи, після відкриття апеляційного провадження заінтересована особа - Радивилівська міська рада Рівненської області подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому заперечила проти її задоволення. Стверджувала про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, що апеляційний суд розцінив як наявність спору про право.

Вказав, що виходячи зі змісту вимог заявника, його вимога містить спір про право, який має розглядатися судом в порядку позовного провадження. За таких обставин заява ОСОБА_1 про встановлення факту підлягає залишенню без розгляду із роз`ясненням йому права звернутися доду з позовом на загальних підставах в порядку позовного провадження.

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Писаренко Н. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Радивилівського районного суду Рівненської області від 28 червня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди обох попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, оскільки подана заява відповідає загальному правилу щодо її змісту, а факт, який просить встановити заявник ніяким чином не пов`язаний із спором про право, оскільки обставина його перебування серед членів КСП є безспірним фактом, він ніким не оскаржується, а тому спору не існує.

Встановлення факту, який є предметом заяви ніяким чином не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право, оскільки після встановлення такого факту заявник буде мати змогу реалізувати вже наявне у нього право на земельну частку пай.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 11 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 568/879/23 з місцевого суду.

25 жовтня 2023 року справа № 568/879/23 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2024 року справу призначив до розгляду колегією в складі п`яти суддів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів.

Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 464/6696/20 зазначено, що в разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно до положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Звертаючись з цією заявою до суду заявник просив встановити, що громадянин ОСОБА_2 , с. Копані, зазначений в списку № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю серії РВ 00011 від 05 липня 1994 року за порядковим номером 1051 і заявник ОСОБА_1 , с. Копані є однією і тією ж особою, тобто просив встановити факт тотожності особи, що суперечить вимогам статті 315 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, внаслідок чого порушили норми процесуального права.

Таким чином, оскільки заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду за законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Суд апеляційної інстанції хоча і правильно вказав, що заявник просить встановити тотожність особи, неоднаково названого в різних документах, що не підпадає під категорію справ, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження проте, вказавши на наявність спору про право, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Колегія суддів також зауважує, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України), отже нормами процесуального закону передбачено можливість залишення заяви без розгляду лише після відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, то оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно скасувати, а ухвалу суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за насідками касаційного перегляду результат розгляду справи не змінився, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду