ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/11993/20

6. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири відповідачка надавала згоду на її придбання, про що зазначено у тексті договору, була зареєстрована у квартирі після її придбання та проживає у ній постійно з сином, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є позивач, що спростовує доводи позивача про відсутність шлюбних стосунків з відповідачкою з лютого 2009 року. ОСОБА_1 під час укладення договору купівлі-продажу квартири не вказував, що купує її за особисті грошові кошти. Отже позивачем не було спростовано презумпцію спільності права власності на майно, придбане у період шлюбу.

8. Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира була придбана позивачем за особисті кошті. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики безумовно не свідчить про те, що позика витрачена на придбання спірної квартири.

АДРЕСА_2 . Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що після придбання квартири відповідачка була у ній зареєстрована у вересні 2009 року та проживає у цій квартирі постійно з часу її придбання, а у жовтні 2009 року народився син сторін. Отже вказані обставини підтверджують факт того, що спірна квартира придбана в інтересах сім`ї та з метою проживання в ній подружжя ОСОБА_4 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. 15 лютого2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Горбовий В. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16?ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини, встановлені рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 листопада 2010 року № 2-3571-1/10 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме те, що сторони з лютого 2009 року не підтримували шлюбних стосунків, не вели спільне господарство, проживали окремо.

14. Заявник зауважує, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою клопотання про допит позивача та ОСОБА_3 у якості свідків.

15. Зосереджує увагу на тому, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінку приєднаним до матеріалів справи письмовим доказам, а саме: протоколу опитування адвокатом особи за її згодою від 23 листопада 2020 року, розписці про отримання позивачем у борг у ОСОБА_3 коштів, а також доказам повернення особисто позивачем отриманих у позику коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі №760/11993/20, витребувано матеріали цивільної справи витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

17. 21 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18. 15 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що Крюківським відділом реєстрації актів цивільного тану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області було зроблено відповідний актовий запис № 188.

19. Сторони мають двох дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

20. Відповідно до розписки від 04 червня 2009 року ОСОБА_1 отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США для придбання трикімнатної квартири по АДРЕСА_3 у місці Києві. Суму коштів зобов`язався повернути до 03 червня 2010 року.

21. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 червня 2009 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,20 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П. і 14 липня 2009 року зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

22. Відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу квартири, її купівля проводиться за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 (справжність підпису якої на заяві засвідчено нотаріально).

23. Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у вказаній квартирі з 10 вересня 2009 року.

24. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року шлюб між сторонами було розірвано.

25. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

27. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

30. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

31. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

32. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

33. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

34. Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

35. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

36. За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

37. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

38. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

39. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

40. Разом з тим, статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

41. За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України майно, набуте дружиною, чоловіком, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто є особистою приватною власністю.

42. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним з подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

43. Крім того, як передбачено частиною шостою статті 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

44. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , зазначивши, що вказана квартира була придбана ним після припинення фактичних шлюбних відносин і за його особисті кошти, які він отримав у позику від ОСОБА_3 .

45. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

46. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

48. У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

49. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією та з урахуванням встановлених фактичних обставин (перебування сторін у шлюбі, наявність письмової згоди відповідачки на придбання спірної квартири 02 червня 2009 року, реєстрація місця проживання відповідачки у вказаній квартирі 10 вересня 2009 року, народження спільної дитини 05 жовтня 2009 року, придбання квартири в інтересах сім`ї)та оцінки поданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачем не було спростовано презумпцію спільності права власності на майно подружжя, придбане під час шлюбу.

50. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

51. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що клопотання про допит ОСОБА_3 у якості свідка не заявлялося у суді першої інстанції, а клопотання про допит позивача у якості свідка було заявлено представником позивача після закінчення підготовчого судового засідання та за відсутності позивача у судовому засіданні. Водночас, в апеляційній скарзі, позивач заявляв клопотання про допит ОСОБА_3 в якості свідка, у задоволенні якого ухвалою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року обґрунтовано було відмовлено.

52. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів, зводяться значною мірою до переоцінки доказів.

53. Водночас слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц).

54. Прийняття та оцінка нових доказів (зокрема допит позивача та ОСОБА_3 у якості свідків) виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

55. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

56. Зокрема, Верховний Суд України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 зробив висновки, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цих приписів належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

57. У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6?2641цс15 вказано, що якщо майно набувається у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, то воно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбання (набуття) майна.

58. У постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6?846цс16 зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

59. У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

60. У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц наголошено на необхідності доказування факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя.

61. Як було вказане вище, за результатами оцінки поданих сторонами доказів у їх сукупності суди у цій справі дійшли висновку про те, що позивач не довів того, що придбана під час шлюбу в інтересах сім`ї квартира є об`єктом особистої приватної власності одного з подружжя.

62. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

63. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

64. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

65. Розподіл судових витрат, понесених заявником у суді касаційної інстанції, не здійснюється з огляду на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду