ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/2997/23

6. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимогОСОБА_1 відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою наявності винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, умисного ухилення від виховання своїх дітей, відсутності бажання спілкуватися з дітьми і брати участь у їхньому вихованні, а також того, що інтереси дітей вимагають застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

8. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

9. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 вересня 2023 року змінено, шляхом доповнення резолютивної частини судового рішення абзацом такого змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

10. У решті рішення суду залишено без змін.

11. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення відповідача батьківських прав. Позивачкою не доведено обставин свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідності такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

12. Водночас встановлено, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, які вказують на неналежне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно дітей та наявності підстав для попередження останнього про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 30 грудня2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Юрчишин В. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 вересня

2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада

2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 638/6919/16-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а саме те, що діти залишилися проживати разом з нею, з відповідача присуджено до стягнення аліменти на їх утримання та неодноразово складалися протоколи про вчинення адміністративних правопорушень (домашнього насильства).

16. Зауважує, що з 08 березня 2017 року ОСОБА_2 не займається вихованням та розвитком дітей, не надає їм матеріальної допомоги, борг зі сплати аліментів станом на 07 листопада 2023 року складає 202 248,00 грн, що, на її думку, беззаперечно свідчить про умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

17. Додатково посилається на необ`єктивність та упередженість суддів під час розгляду її позову. Вважає, що заслуховування думки малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , беручи до уваги його стан здоров`я, відсутність контакту з відповідачем з лютого 2017 року, є недоцільним та могло б викликати у нього психологічну травму. Крім того, зауважує про безпідставне повернення її позову судом першої інстанції, що було підтверджено постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2023 року, а також неможливість виконання судового рішення апеляційного суду в частині попередження відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до дітей, з огляду на те, що відповідач з лютого 2017 року не проживає разом з дітьми, не спілкується з ними та не проживає в Україні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 727/2997/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

19. 23 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21. Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 квітня 2018 року шлюб між сторонами розірвано, стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі, в розмірі 1 200,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 08 лютого 2017 року до повноліття дітей.

22. З відповіді на адвокатський запит начальника Чернівецького районного управління поліції в м. Чернівці Алена Синжеряна випливає, що відносно ОСОБА_2 працівниками поліції складалися протоколи про адміністративне правопорушення по факту домашнього насильства, вчиненого останнім відносно дружини ОСОБА_1 .

23. Згідно з довідкою директора приватного закладу «Гімназія Глорія» ОСОБА_3 навчається в 3-му класі гімназії. Його батько ОСОБА_2 у період з 01 вересня по 09 листопада 2022 року жодного разу у цьому навчальному закладі не з`являвся.

24. Відповідно до відповіді лікаря педіатра КНП «Чернівецька міська дитяча поліклініка» діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають на обліку. За медичною допомогою КНП Чернівецька «міська дитяча поліклініка» з дітьми звертається мати ОСОБА_1 .

25. Відповідно до відповіді на адвокатський запит начальника відділу державної міграційної служби України в Чернівецькій області Ткачука П. ОСОБА_2 за даними обліку Чернівецького відділу УДМС в Чернівецькій області не значиться .

26. Згідно з висновком № 133/5 від 14 березня 2023 року виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, не може визначити свою позицію щодо доцільності/недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, у зв`язку з неможливістю з`ясувати причини відсутності батьківського піклування, оскільки виявилося неможливим отримати інформацію щодо можливого місця перебування ОСОБА_2 , з метою перевірки фактів його винного, умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

28. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

30. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

31. Захист інтересів дитинизнаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

32. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

33. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

34. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

35. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

36. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

37. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

38. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

39. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

40. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

41. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

42. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

43. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

44. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

45. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

46. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

47. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

48. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

49. За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

50. Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

51. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

53. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

54. Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і не встановлено підстав для застосування до відповідача такого крайнього, виключного і надзвичайного способу впливу, як позбавлення його батьківських прав відносного двох малолітніх дітей.

55. Судами враховано, що вчинення відповідачем домашнього насильства відносно позивачки не підтверджено належними доказами (відсутні відповідні судові рішення), позивачкою не надано висновку психолога щодо прихильності дітей до батька та їх емоційних зв`язків. Також позивачкою не доведено, що інтереси дітей потребують позбавлення батька батьківських прав щодо них.

56. Судами взято до уваги неможливість органу опіки та піклування перевірити причини відсутності участі батька у вихованні дітей, зокрема за обставин, які зумовлені введенням в Україні воєнного стану та наявністю у відповідача іноземного громадянства.

57. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки докази, подані позивачкою, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дітей.

58. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

59. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

60. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, приймати участь у вихованні, розвитку та піклуванні щодо його дітей.

61. В контексті доводів касаційної скарги щодо недоцільності застосування визначеного апеляційним судом заходу впливу, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків визнано у справі № 149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року). У вказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що у такій правовій ситуації, коли є рішення суду, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, у разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

62. З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоцільність позбавлення батька батьківських прав щодо малолітніх дітей, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

63. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

64. Водночас, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

65. Посилання заявниці на наявність фактів упередженості та необ`єктивності під час розгляду її позову не знайшли свого підтвердження, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та обумовлені незгодою з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою наявних у матеріалах справи доказів.

66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

67. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

68. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду