ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 336/1265/21

У лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 13 березня 2019 року, відповідно до якої позивач встановив відповідачу кредитний ліміт та видав карту для користування ним. АТ КБ «Приватбанк» повністю виконав вимоги договору, надавши ОСОБА_1 у розпорядження кредитні кошти. Але у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором щодо регулярного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 19 січня 2021 року має заборгованість у загальному розмірі - 760 726,70 грн, яка складається з наступного: 692 810,50 грн - заборгованість за кредитом; в т. ч.: 569 266,45 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 123 544,05 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 34 528,97 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 33 387,23 грн - заборгованість за простроченими відсотками.

АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 760 726,70 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2023 року в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що за клопотанням представника відповідача ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати, зокрема, оригінал анкети-заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2019 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, копія якої міститься в матеріалах справи. В процесі розгляду справи, 04 жовтня 2022 року задоволено клопотання представника позивача та в судовому засіданні оголошено перерву, надано час для виконання ухвали суду від 16 грудня 2021 року. Оскільки, на час ухвалення рішення у даній справі, позивачем не надано витребуваний судом оригінал анкети-заяви ОСОБА_1 , цей письмовий доказ не береться судом до уваги. Враховуючи, що саме заява-анкета згідно позову є доказом згоди відповідача на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку, на підставі яких розраховано заборгованість, суд вважав не доведеними вимоги позивача та відмовив в задоволенні позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2023 року у цій справі скасовано.

Позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором, оформленим анкетою-заявою від 13 березня 2019 року, за тілом кредиту за період з 13 березня 2019 року по 19 січня 2021 року в сумі 161 091,47 грн. В стягненні іншої частини заборгованості відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 6 040,65 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в заяві від 13 березня 2019 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про узгодження процентної ставки за кредитом, як й інші істотні умови, притаманні кредитному договору. Доводи позивача, наведені ним в позовній заяві та в розрахунку позовних вимог про узгодження між сторонами договору розміру процентної ставки та інших нарахувань, документально не підтверджені.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги заборгованості по відсоткам, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infiniti, VISA Signature та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягами з Тарифів та з Умов відповідач ознайомився та погодився, підписуючи заяву від 13 березня 2019 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі та порядку нарахування.

За змістом анкети-заяви її підписанням клієнт погоджується, що згідно зі статтею 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник яких він отримав шляхом самостійного роздрукування.

Але роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Крім того, банк не пересвідчився, чи дійсно клієнт зробив таку роздруківку та ознайомився зі вказаними документами.

Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Наданий позивачем Витяг з Умов та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З урахуванням вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду та обставин цієї справи, колегія вважає, що надані банком документи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовій формі процентну ставку за кредитом, будь-які комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Що стосується висновків суду про те, що копію анкети-заяви теж не можна враховувати як допустимий доказ, оскільки банком не було надано її оригіналу, то колегія з ними не погоджується з огляду на наступне.

Суд першої інстанції не прийняв до увагу копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, оскільки банком не було надано на вимогу суду її оригінал.

Між тим, суд не вмотивував, в чому полягав його сумнів або сумнів сторони відповідача щодо відповідності цієї копії анкети-заяви оригіналу. Тож, не сам по собі факт ненадання оригіналу документу є підставою для його неврахування при розгляд цивільної справи, а наявність обґрунтованого сумніву щодо невідповідності поданої копії її оригіналу, чого судом встановлено не було.

З цього приводу в апеляційній скарзі банком наводиться відповідне обґрунтування, яке колегія визнає спроможним, виходячи з такого.

Встановлено, що суд витребував у банку оригінали анкети-заяви та паспорту споживчого кредитування, щодо яких відповідач заперечував їх підписання.

Вказані документи були підписані клієнтом ОСОБА_1 електронним підписом на планшеті та на паперовому носії не оформлювались.

З цього приводу апеляційний суд зазначив, що підписання електронним підписом на екрані електронного сенсорного пристрою (зокрема, планшеті) відноситься до власноручного цифрового підпису.

Фактично відповідно до частини третьої статті 207 ЦПК України, цифровий підпис - це аналог власноручного підпису, а підписаний в такий спосіб договір прирівнюється до вчиненого у письмовій формі, як це передбачено статтею 1055 ЦК України для кредитних договорів.

Крім того, суд мав дослідити всі наявні у справі докази, а не лише оригінал анкети-заяви, та тільки лише у разі того, що всією їх сукупністю не доводяться вимоги банку, відмовляти у їх задоволенні через недоведеність.

Так, у справі містились, серед іншого, довідки про картки відповідача і про кредитний ліміт, виписка про рух коштів по рахунку відповідача.

Виписка з банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5, згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання операцій та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Наявність та розмір заборгованості підтверджуються випискою по особовому рахунку, який згідно пунктів 57, 58 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої Постановою Національного Банку України від 04 липня 2018 року № 75, є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Таким чином, у виписці про рух коштів відображаються всі операції за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 , в т. ч., маються відомості щодо встановленого розміру кредитного ліміту, його зміну, зняття грошових коштів клієнтом, погашення ним заборгованості, поповнення свого рахунку, перекази коштів третім особам та зарахування кошів на його картки від третіх осіб.

Довідкою про видані відповідачу картки доводиться, що ОСОБА_1 є активним клієнтом банку з 2010 року та користується багатьма послугами, має декілька карток з різним строком дії.

З вказаної виписки можна достеменно встановити, що рахунком користувався саме ОСОБА_1 , оскільки останньому на карту надходили кошти від третіх осіб, які зазначали його отримувачем, а також сам ОСОБА_1 здійснював як платник відрахування коштів на рахунки третіх осіб, та такі операції мали регулярний характер.

Колегія вважала, що виписка саме і доводить отримання відповідачем кредитних коштів від банку та користування ними, а також здійснені на погашення кредиту платежі.

Таким чином, суд першої інстанції, не перевіривши і не дослідивши всі інші докази, зокрема, вище наведені, та не встановивши фактичні обставини справи, дійшов до неправильного висновку, що банком не доведено наявності договірних відносин з ОСОБА_1 , зокрема, надання йому кредитних коштів та використання їх останнім.

Разом з тим, колегія вважає, що договірні відносини є підтвердженими лише щодо фактичного використання відповідачем кредиту, але щодо інших умов, зокрема, щодо комісій, відсотків, порядку погашення та списання кошів з рахунків відповідача, або погашення заборгованості за відсотками та комісіями за рахунок кредиту із подальшим зарахуванням цих коштів знову у тіло кредиту, погодження у письмовій формі між сторонами не відбулось.

В цьому сенсі колегія не бере до уваги паспорт споживчого кредитування, на якому також наголосив банк як на доказі погодження вказаних умов з огляду на таке.

Зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту.

На користь вказаному свідчить те, що цей паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо семи типів кредитного продукту, за якими вказані різні умови. У ньому зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо.

Окрім того, у цьому паспорті міститься посилання на те, що інформація, зазначена у ньому, зберігає чинність та є актуальною лише до 03 квітня 2019 року. Тобто він укладений лише з метою дотримання банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо переддоговірного ознайомлення клієнта із наявним кредитними продуктами, та не підмінює собою укладення кредитного договору на певних істотних умовах.

До того ж, анкета-заява, підписана відповідачем, не містить посилання на паспорт споживчого кредиту як складову договору.

За вказаних обставин, посилання в апеляційній скарзі на те, що істотні умови договору (процентна ставка за користування кредитними коштами, комісії, порядок списання чи погашення кредиту) погоджено між сторонами підписаними відповідачем документами, колегія суддів вважає безпідставними.

З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" процентів за користування кредитом та комісії, яка нараховувалась банком та погашалась за кошти відповідача (заборгованість відсутня), оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо прийняття боржником умов і тарифів кредитування, а тому колегією перевіряється тільки, чи має відповідач непогашене тіло кредиту.

Саме за випискою про рух коштів можна чітко визначити розмір неповернутого кредиту, відслідкувавши витрати відповідача та вкладені на картрахунок кошти.

У розрахунку банк визначив заборгованість за тілом кредиту станом на 19 січня 2021 року у розмірі 692 810,50 грн.

Шляхом аналізу виписки про рух коштів по картрахунку колегією встановлено, що відповідач активно користувався усіма виданими йому картками протягом тривалого часу, оплачуючи покупки в магазинах, аптеках, поповнюючи мобільний телефон, здійснюючи перекази на картки третіх осіб, а також на його картрахунок надходили регулярні поповнення.

При цьому, колегія перевіряє одночасно заперечення представника відповідача - адвоката Кузьмінова Д. В., що банк безпідставно зарахував 12 червня 2019 року до суми заборгованості 339 580,76 грн, походження яких саме за договором від 13 березня 2019 року не довів.

Встановлено, що у період, який визначений банком як період заборгованості, з 13 березня 2019 року до 19 січня 2021 року відповідач ОСОБА_1 мав одночасно п`ять діючих карток у Приватбанку, якими користувався.

Але колегія не бере до уваги ту заборгованість, яка утворилась до написання анкети-заяви від 13 березня 2019 року, саме на якій банк базує договірні відносини з відповідачем.

У виписці про рух коштів станом на 13 березня 2019 року зазначено, що цією датою відповідачу встановлений кредитний ліміт в сумі 63 000 грн.

Саме з цієї дати колегія враховує всі витрати відповідача та всі надходження на його рахунок як від нього особисто як поповнення карток, так і від третіх осіб. Автоматичні погашення за рахунок коштів відповідача колегія зараховує у фактичне погашення взятих кредитних коштів. Не враховуються колегією проведені списання банком, які відбуваються за рахунок кредитних коштів, оскільки такі погоджені умови між сторонами відсутні, а також тому, що вони спрямовані банком на погашення комісій та відсотків, які неправомірно нараховані. Комісії та відсотки, нараховані банком, колегією також не враховуються.

Також враховуючи, що банк зазначив, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" повернуті відповідачем не в повному обсязі, колегія вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.

За випискою про рух коштів підраховано, що всього відповідачем протягом періоду з 13 березня 2019 року (дата написання анкети-заяви) по 19 січня 2021 року (дата, станом на яку визначено розмір заборгованості банком) здійснено витрат на суму 2 535 253,53 грн. В той же час, на рахунок відповідача за цей же період надійшло коштів на суму 2 225 304,14 грн, до якої входять поповнення, здійснені відповідачем особисто; що надійшли від третіх осіб; що переказані відповідачем з інших своїх карт. Автоматичне погашення за рахунок коштів відповідача становить 38 857,91 грн.

Таким чином, сума непогашеного тіла кредиту становить 161 091,47 грн.

Щодо суми у розмірі 339 580,76 грн. (про яку як безпідставно включену у борг зазначає відповідач) колегія зазначила, що вона не враховувалась як окрема сума кредитних коштів, оскільки її частина значилась вже як заборгованість станом на 13 березня 2019 року у розмірі 52 398,16 грн (за випискою), тобто не має відношення до договору від 13 березня 2019 року, яку колегія взагалі не включала до розрахунку; інша частина вказаної суми вже порахована колегією у вигляді кожної окремої операції та включена до суми 2 535 253,53 грн.

Щодо доводів відповідача про виключення всієї цієї суми у розмірі 339 580,76 грн із заборгованості, то вони є неспроможними, оскільки відповідачем не враховано, що кредит було надано 13 березня 2019 року, а ця заборгованість визначена позивачем вже станом на 12 червня 2019 року у розрахунку, в той час як у виписці вбачається, що з 13 березня 2019 року ОСОБА_1 активно користувався коштами, як своїми, так і кредитними, витративши на цю дату 958 811,34 грн, а надходжень станом на цю дату відбулось на суму 851 510,41 грн.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що:

суд апеляційної інстанції помилково розрахував заборгованість з дати підписання анкети -заяви 13 березня 2019 року, а не з дати видачі карти - 12 червня 2019 року;

наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо початку розрахунку за новою кредитною картою та як треба поступити, коли до вимог включена заборгованість за попередньою картою, що оформлена іншою заявою.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судове рішення оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 336/1265/21, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_2 , про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року. Зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У серпні 2024 року справа № 336/1265/21 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 13 березня 2019 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Позивач, обгрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 13 березня 2019 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, що викладені на відповідному банківському сайті, як невід`ємні частини договору.

В змісті анкети-заяви зазначено, що її підписанням клієнт погоджується, що згідно зі статтею 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник яких він отримав шляхом самостійного роздрукування.

ОСОБА_1 є активним клієнтом банку з 2010 року та користується багатьма послугами, має декілька карток з різним строком дії.

Починаючи з дати підписання анкети від 13 березня 2019 року банк видав відповідачу ОСОБА_1 такі банківські картки: 13 березня 2019 року - № НОМЕР_1 зі строком дії до 03/20, 19 березня 2019 року - № НОМЕР_2 зі строком дії до 03/20, 19 червня 2019 року - № НОМЕР_3 зі строком дії до 06/22.

Згідно наданої банком довідки, кредитний ліміт, який встановлювався банком відповідачу мав розбіг від 400 000 грн. до 660 000 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що

«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що:

13 березня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву б/н, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг;

починаючи з дати підписання анкети від 13 березня 2019 року банк видав відповідачу ОСОБА_1 такі банківські картки: 13 березня 2019 року - № НОМЕР_1 зі строком дії до 03/20, 19 березня 2019 року - № НОМЕР_2 зі строком дії до 03/20, 19 червня 2019 року - № НОМЕР_3 зі строком дії до 06/22;

відповідачем протягом періоду з 13 березня 2019 року (дата написання анкети-заяви) по 19 січня 2021 року (дата, станом на яку визначено розмір заборгованості банком) здійснено витрат на суму 2 535 253,53 грн, на рахунок відповідача за цей же період надійшло коштів на суму 2 225 304,14 грн, до якої входять поповнення, здійснені відповідачем особисто; що надійшли від третіх осіб; що переказані відповідачем з інших своїх карт, автоматичне погашення за рахунок коштів відповідача становить 38 857,91 грн, тому сума непогашеного тіла кредиту становить 161 091,47 грн;

встановивши, що відповідач не в повному обсязі виконав зобов`язання щодо повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, що визначено частиною другою статті 410 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2023 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції в оскарженій частині, слід поновити її виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду