ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/14687/18

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Подільський ВДВС) Полінського Б. А.

Скарга мотивована тим, що на виконанні в Подільському ВДВС знаходиться виконавчий лист з виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року у справі № 758/14687/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Постановою державного виконавця Полінського Б. А. від 05 жовтня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1).

Вказувала, що після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 жовтня 2022 року з автоматизованої системи виконавчих проваджень їй стало відомо про наявність таких постанов державного виконавця: про накладення штрафу від 29 листопада 2022 року за невиконання рішення суду в сумі 1 700,00 грн; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від

29 листопада 2022 року; про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України від 29 листопада 2022 року; про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року у межах суми звернення штрафу в розмірі 14 969,00 грн та про арешт майна боржника від 29 листопада

2022 року у межах суми звернення штрафу в розмірі 14 969,00 грн.

Вважала, що під час винесення зазначених постанов головний державний виконавець Подільського ВДВС Полінський Б. А. порушив норми Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцію з примусового виконання рішень, оскільки постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не скріплена печаткою із зображенням Державного Герба України, а також незрозумілим їй є пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження, в якому зазначено про винагороду приватного виконавця. Крім цього, державний виконавець копії такої постанови надіслав боржнику не наступного дня, як вимагає закон, а майже через два з половиною місяці.

Щодо постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України вказувала, що державний виконавець не мав права встановлювати такі обмеження, оскільки вони застосовуються при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, тоді як на виконанні в головного державного виконавця Полінського Б. А. перебуває відкрите виконавче провадження з виконання рішення суду про порядок спілкування з дітьми.

На обґрунтування скарги про визнання протиправними та скасування постанов про арешт коштів та про арешт майна боржника зазначила, що ці постанови винесено всупереч вимогам частин першої - третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист, який перебуває на виконанні, не містить в собі будь-якої суми стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Накладення арешту на її кошти в розмірі 13 000,00 грн є незаконним та безпідставним. Розміри мінімальних втрат виконавчого провадження вона сплатила, що підтверджується платіжним дорученням, а 1 700,00 грн штрафу на користь держави не підлягає сплаті з огляду на порушення державним виконавцем частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 просила: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2022 року; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року; визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року; визнати протиправними та скасувати постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 29 листопада 2022 року, винесені головним державним виконавцем Подільського ВДВС Полінським Б. А.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від 05 вересня 2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що вказана постанова винесена на підставі заяви від 05 жовтня 2022 року відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», є правомірною і підстав для повернення виконавчого документа стягувачу не було.

Відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року та постанови про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що вказані постанови мають лише стимулюючий характер для виконання рішення суду та сплати відповідних платежів у межах ВП № НОМЕР_1. Суд дійшов висновку, що боржник безпідставно ухиляється від виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 вересня 2022 року, а тому постанови є правомірними.

Відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання протиправними та скасування постанов про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 29 листопада

2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог скарги в цій частині, оскільки 07 грудня 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. виніс постанову про скасування постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України від

29 листопада 2022 року та постанову про скасування постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами від

29 листопада 2022 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2022 року в частині відмови в задоволенні скарги про визнання протиправними та скасування постанов від 29 листопада 2022 року про накладення арешту на майно боржника та про накладення арешту на кошти боржника скасовано та ухвалено нове судове рішення про закриття провадження у справі в цій частині.

В іншій частині ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог скарги про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року та визнання протиправною і скасування постанови про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року, апеляційний суд виходив із того, що вимоги скарги в цій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказані постанови винесені державним виконавцем для примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

18 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - Колісник О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 травня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня

2023 року в частині відмови в задоволенні скарги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від

05 вересня 2022 року; визнання протиправними та скасувати постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у ВП № НОМЕР_1 від 29 листопада 2022 року, винесені головним державним виконавцем Подільського ВДВС

Полінським Б. А., та ухвали в цій частині нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю;

скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року в частині закриття провадження у справі та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не з особистої волі не може виконувати рішення Подільського районного суду м. Києва від

11 червня 2021 року у зв?язку з уведенням в Україні воєнного стану, який діє дотепер. Апеляційний суд, закриваючи провадження в частині оскарження постанов державного виконавця про арешт коштів та майна боржника від

29 листопада 2022 року, допустив неправильне застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов?язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. У цій справі не оскаржується постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов?язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу в межах цивільної юрисдикції.

Щодо відмови в задоволенні скарги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від

05 вересня 2022 року заявник вказує, що така постанова підписана державним виконавцем, проте не скріплена печаткою, що є порушенням Інструкції з примусового виконання рішень. Київський апеляційний суд не надав оцінки вказаним доводам, у зв?язку з чим дійшов передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо відмови в задоволенні скарги в частині визнання протиправними та скасування постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 29 листопада

2022 року, заявник вказує, що попри те що вказані постанови були скасовані державним виконавцем, суд повинен був ці постанови скасувати, оскільки на момент звернення до суду предмет спору існував. Застосована державним виконавцем стаття не кореспондує з його правом на скасування такої постанови, суди не звернули уваги не ці порушення. Частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено, що державний виконавець може з власної ініціативи скасувати прийняті ним постанови, чим було здійснено самовільне самоправство.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду м. Києва.

10 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 червня 2021 року у справі № 755/14687/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у вихованні дітей та спілкуванні з ними - сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми та їх вихованні шляхом встановлення батьку такого графіка зустрічей та спілкування з дітьми:

кожного вівторка та середи з 14 год 00 хв до 20 год 00 хв за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом забирати дітей в цей день з дитячих навчальних закладів (з урахуванням режиму дня дітей), з повідомленням про це ОСОБА_1 , з обов`язковим поверненням дітей до місця проживання;

кожної першої та третьої суботи місяця з 10 год 00 хв до 19 год 00 хв за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом відвідувати разом з дітьми розважально-виховні установи та заклади (цирк, гральні майданчики, спортивні секції та майданчики, кінотеатри, заходи громадського харчування, театри, установи, магазини тощо), з повідомленням про такі відвідування ОСОБА_1 , з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб та інтересів і поверненням дітей до місця проживання;

кожної другої та четвертої неділі місяця з 10 год 00 хв до 19 год 00 хв за місцем проживання дітей або в іншому місці, з правом відвідувати разом з дітьми розважально-виховні установи та заклади (цирк, гральні майданчики, спортивні секції та майданчики, кінотеатри, заходи громадського харчування, театри, установи, магазини тощо), з повідомленням про такі відвідування ОСОБА_1 , з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб та інтересів і поверненням дітей до місця проживання;

щороку проводити з дітьми половину зимових, весняних, літніх та осінніх канікул, з повідомленням ОСОБА_1 про місце перебування дітей, з обов`язковим дотриманням режиму дня дітей, їх потреб та інтересів і поверненням дітей до місця проживання.

Зобов`язано ОСОБА_2 завчасно попереджати ОСОБА_1 про неможливість зустрічі з дітьми відповідно до визначеного йому графіка.

Визначено, що місцем, з якого батько ОСОБА_2 забирає дітей у вихідні дні, є адреса їх зареєстрованого місця проживання з матір`ю ОСОБА_1 .

У разі хвороби дітей, якщо це припадає на день зустрічі, переносити зустріч на іншу погоджену з батьком дату, враховуючи інтереси дітей, стан їх здоров`я та потреби у повноцінному розвитку відповідно до віку.

05 вересня 2022 року Подільський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 755/14687/18, який ОСОБА_2 подав до Подільського ВДВС для виконання.

05 жовтня 2022 року головний державний виконавець Подільського ВДВС Полінський Б. А. прийняв постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 758/14687/18 від 05 вересня 2022 року.

У постанові про відкриття виконавчого провадження, окрім іншого, зазначено про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі

13 000,00 грн, а також про необхідність виконання боржником рішення суду протягом десяти робочих днів.

05 жовтня 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, загальна сума яких становить 269,00 грн.

23 листопада 2022 року головний державний виконавець у присутності стягувача ОСОБА_2 здійснив вихід для перевірки виконання рішення суду, під час якої склав акт про невиконання рішення суду боржником ОСОБА_1

29 листопада 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. виніс постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн.

29 листопада 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. виніс постанову про арешт коштів боржника в межах суми виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафу у розмірі 14 969,00 грн.

29 листопада 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. також виніс постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

07 грудня 2022 року головний державний виконавець Полінський Б. А. виніс дві постанови у ВП № НОМЕР_1 про скасування постанов від 29 листопада 2022 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у справі № 758/14687/18 визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця від 23 грудня 2022 року Подільського ВДВС Полінського Б. А. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування транспортними засобами у ВП № НОМЕР_1.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).

Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_6 ).

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною п?ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (туті далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й установити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.

Водночас, порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів саме по собі не є достатньою підставою, з якою закон пов`язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, проте ненаправлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 756/9582/14-ц (провадження № 61-7463св19).

Установивши, що постанова про відкриття виконавчого провадження від

05 жовтня 2022 року винесена згідно із Законом України «Про виконавче провадження», підстав для повернення виконавчого документа стягувачу не було, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні скарги в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття ВП № НОМЕР_1 від

05 жовтня 2022 року, оскільки порушення державним виконавцем порядку надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів та відсутність на копії постанови гербової печатки саме по собі не є достатньою підставою, з якою закон пов`язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Установивши, що постанови від 29 листопада 2022 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України скасовані головним державним виконавцем Полінським Б. А., суди зробили також правильний висновок про відмову в задоволенні скарги про визнання протиправними та скасування постанов про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 29 листопада 2022 року.

Разом з тим аргументи касаційної скарги про неправомірність дій головного державного виконавця Полінського Б. А. щодо винесення постанов від

07 грудня 2022 року, яким скасовано постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 29 листопада 2022 року, Верховний Суд відхиляє та не бере до уваги відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України, оскільки вказані постанови не є предметом розгляду цієї справи.

Щодо визнання протиправними та скасування постанов головного державного виконавця від 29 листопада 2022 року про арешт майна боржника та арешт коштів боржника

Закриваючи провадження у справі в частині вимог скарги про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року та визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року, апеляційний суд зробив висновок, що вимоги скарги в цій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вказані постанови винесені державним виконавцем для примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. При цьому апеляційний суд застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня

2019 року у справі № 759/15553/14-ц.

Проте Верховний Суд не може погодитись із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження

№ 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі

№ 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

У цій справі ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою, в якій, зокрема, просила визнати протиправними та скасувати постанову про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року та постанову про арешт коштів боржника від 29 листопада 2022 року, які постановлені державним виконавцем з метою забезпечення сплати боржником виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафу на загальну суму 14 969 грн у ВП № НОМЕР_1, які не пов?язані з організацією та проведенням виконавчих дій виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні та не містяться в переліку частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що скарга ОСОБА_1 в частині вимог про скасування постанов головного державного виконавця від 29 листопада 2022 року про арешт майна боржника та арешт коштів боржника підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, є неправильним.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від

12 вересня 2023 року в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 29 листопада 2022 року і визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 29 листопада

2022 року, що винесені головним державним виконавцем Подільського ВДВС Полінським Б. А., скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Разом з тим ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29 травня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня

2023 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття

ВП № НОМЕР_1 від 05 жовтня 2022 року, визнання протиправними та скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України та постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від

29 листопада 2022 року, що винесені головним державним виконавцем Подільського ВДВС Полінським Б. А., слід залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку направити справу в частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Щодо заявлених клопотань

10 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колісник О. В. подав до Верховного Суду заяву, у якій просить стягнути на користь

ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Подільського ВДВС витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Верховний Суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, нормами процесуального права передбачено повноваження касаційного суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тобто, у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21), від 30 березня 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).

Ця правова позиція щодо застосування вказаної вище норми права є незмінною.

Під час розгляду цієї справи Верховний Суд розподіл судових витрат не проводить, оскільки суд касаційної інстанції не ухвалив своє рішення і не змінював оскаржувані судові рішення, а дійшов висновку про направлення справи в частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Рішення про передачу справи в частині на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору по суті, а залишення оскаржуваних судових рішень в іншій частині без змін, не є вирішенням справи на користь заявника.

У заяві про відшкодування судових витрат заявник просить стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, передання справи в частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та залишення в іншій частині судових рішень без змін, підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу немає.

З огляду на викладене підстав для задоволення заяви представника

ОСОБА_1 - адвоката Колісника О. В. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду