ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/3808/22

Описова частина

У листопаді 2022 року Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Вишгородської міської ради, третя особа - Кабінет Міністрів України, в якому просило усунути перешкоди у здійсненні ДП «Вищедубечанське лісове господарство» права постійного користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, що розташована в СТ«Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області, шляхом:

- визнання недійсним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, площею 0,0806 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8»;

- визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 320923 на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі 10 жовтня 2010 року №011094202466.

Позов мотивовано тим, що ДП «Вищедубечанське лісове господарство» є постійним користувачем земельної ділянки площею 294 га у Вишгородському районі Київської області, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 року (планшет № 5).

Проте, за даними Публічної кадастрової карти України із земель лісгоспу було від`єднано та передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 без відома та погодження ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Згідно листа ВО «Укрдержліспроект» № 530 від 12 серпня 2019 року вказана вище земельна ділянка площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а саме - накладається повністю на землі лісгоспу Хотянівського лісництва, квартал № 892, виділ 3.

Так, рішенням Вишгородської міської ради № 31/16 від 29 грудня 2009 року передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 для ведення садівництва в СТ «Дніпро-8», яке розташоване в адміністративних межах Вишгородської міської ради.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЛ № 320923 від 10 жовтня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162.

В подальшому, 19 липня 2012 року, на підставі договору купівлі-продажу № 2132, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній набув право власності на вказану земельну ділянку.

Однак, спірна земельна ділянка не перебувала в користуванні СТ «Дніпро-8», не могла надаватися фізичній особі, як члену товариства, оскільки вона є земельною ділянкою лісового фонду, відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство».

Таким чином, Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року у задоволенні позову ДП «Вищедубечанське лісове господарство» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Хотянівського лісництва в кварталі 892, виділ 3, а також те, що Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, а дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а тому підстав для задоволення позову судом не встановлено.

Крім того, суд зазначив, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 відповідачем ОСОБА_2 побудовано і набуто у власність садовий будинок загальною площею 155 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаних обставин суд вважав, що втручання в право власності особи на належне йому нерухоме майно в цій справі є невиправданим, легітимної мети не переслідує і не може вважатися пропорційним втручанням у демократичному суспільстві в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» подало апеляційну скаргу.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року № 939 припинено ДП «Вищедубечанське лісове господарство», шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДСГП «Ліси України».

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Вищедубечанське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство», задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Усунуто перешкоди у здійсненні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство», права постійного користування та розпоряджання земельною ділянкою площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, що розташована в СТ «Дніпро-8» Вишгородської міської ради Київської області:

- визнано недійсним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області № 31/16 від 29 грудня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, площею 0,0806 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8»;

- визнано недійсним державний акт серії ЯЛ № 320923 на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі 10 жовтня 2010 року № 011094202466.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Вишгородської міської ради № 31/16 від 29 грудня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 було прийнято всупереч вимог земельного, лісового та цивільного законодавства, та порушує права власника - держави та інтереси постійного землекористувача - ДП «Вищедубечанське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство».

З огляду на викладене, апеляційний суд вважав, що державний акт на право власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, приватизовану всупереч вказаних вимог Закону, як землю виділену під садівництво, також виданий неправомірно.

При цьому, суд апеляційної інстанції послався на те, що позов є негаторним, а до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не застосовуються.

17 листопада 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ковальчука М. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу від 18 грудня 2023 року ДСГП «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судом встановлено, що рішенням 31 сесії 5 скликання Вишгородської міської ради № 31/16 від 29 грудня 2009 року «Про передачу земельних ділянок у власність громадян», ОСОБА_1 було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,806 га для ведення садівництва в СТ «Дніпро-8».

19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт серії ЯЛ № 329823 на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, що розташована на території СТ «Дніпро-8» Вишгородського району Київської області.

20 липня 2012 року ОСОБА_1 продала земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, площею 0,0806 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу з реєстровим номером 2132, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського району Київської області Кравцовою О. В.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1855059632218 від 09 листопада 2022 року, 13 червня 2019 року за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2132 від 20 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Кравцовою О. В., було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га, з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, з цільовим призначенням для колективного садівництва, яка знаходиться на території СТ «Дніпро-8» Вишгородського району Київської області.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162 розташовано садовий будинок АДРЕСА_2 , що зареєстровано 21 листопада 2014 року, якій належить відповідачу ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 30671575 від 09 грудня 2014 року.

20 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук М. О у додаткових поясненнях заявив про пропуск позивачем строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним рішення тридцять першої сесії 5 скликання Вишгородської міської ради Київської області від 29 грудня 2009 року № 31/16 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, площею 0,0806 га для ведення садівництва, що розташована в СТ «Дніпро-8», та визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 320923 на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162.

На думку позивача, Вишгородська міська рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою та змінила цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням передбачених законом повноважень, оскільки дані дії відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та з обов`язковим погодженням органу з питань лісового господарства.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, зокрема, з підстав порушення міською радою норм Земельного кодексу України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 .

Разом із тим, встановлено, що 20 липня 2012 року ОСОБА_1 продала земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:38:095:0162, площею 0,0806 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу з реєстровим номером 2132, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського району Київської області Кравцовою О. В.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позовних вимог про визнання рішення селищної ради незаконним та його скасування, визнання недійсним державного акта про право власності не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування/витребування спірної земельної ділянки. Більше того, він призведе до необхідності пред`явлення нового позову за захистом речового права.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог лісгоспу не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Отже, заявлені вище позовні вимоги, у разі їх доведення, жодним чином не відновлюють права позивача на користування земельною ділянкою, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права.

Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач не заявляв, суд же повинен діяти відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства і розглядати справи не інакше як за зверненням особи (частина перша статті 13 ЦПК України).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про розгляд позовних вимог по суті, які були заявлені позивачем. При цьому апеляційний суд безпідставно дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акта є вимогами негаторного позову (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97 гс 19; постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19, провадження № 61-13607 св 21).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 363/849/21 (провадження № 61-654св23).

Враховуючи, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши мотиви відмови у позові в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду